Образовательная робототехника (Lego WeDo). Сборник методических рекомендаций и практикумов. Корягин.pdf Алгебра. Методические ре. история Рыжов АЕ-154. Герої Радянського Союзу українці Доповідь на 52 наукову конференцію студентів та молодих дослідників онпу виконав
 Скачать 273.22 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра історії та етнографії України Герої Радянського Союзу українці Доповідь на 52 наукову конференцію студентів та молодих дослідників ОНПУ Виконав: Студент 1го курсу гр. АЄ 154 Рижов А. І. Перевірив: Ст. викладач кафедри історії Мельник О.А. Одеса 2017 Зміст Вступ……………………………………………………………………3 1.Герої танкісти………………………………………………………..7 2.Герої моряки………………………………………………………..10 3.Герої льотчики……………………………………………………...12 4.Герої Великої Вітчизняної війни жінки…………………………...17 Висновки………………………………………………………………19 Вступ Глобальний військовий катаклізм на повний зріст поставив «українське питання». Сталінська верхівка бачила Україну лише в складі Радянського Союзу на засадах довоєнного зразка і, виходячи з цього, будувала свою військову політику. За цих умов усі людські, природні та економічні ресурси республіки повністю були поставлені на службу радянським Збройним Силам. Точка зору керівництва третього рейху на Україну в основному зводилася до того, щоб інтегрувати її у військово-господарський організм Великонімеччини та використати як «життєвий простір» для арійських колоністів. Очікуванням територіальних надбань за рахунок України живилися стратегічні розрахунки союзників «тисячолітньої імперії» – Румунії та Угорщини. Обставини склалися так, що Україна стала головним театром збройного протистояння в Європі. Від одного року у східних областях республіки до шести – на західноукраїнських землях панував нацистський «новий порядок» з усіма страхітливими його атрибутами: масовими депортаціями та спланованим винищенням населення, нещадним пограбуванням природних і культурних багатств України. Расові маячіння гітлерівців прирікали український народ на жалюгідне животіння робочої сили для німецького промислового та сільськогосподарського виробництва. Більшість населення України сприйняло початок війни як агресію проти своєї батьківщини. Цим пояснювалося патріотичне піднесення, яке супроводжувалося масовим добровільним вступом до діючої армії, народного ополчення, партійно-комсомольського підпілля. З початком війни до військкоматів надходили сотні тисяч заяв із проханням про прийом до Червоної армії. В регулярні частини, народне ополчення, винищувальні батальйони прямували незліченні людські потоки, які зливались у могутню ріку народного гніву та супротиву загарбникові. У Запорізькій області до лав народного ополчення увійшло 200 тис. чол., Сталінській (нині Донецькій)– 220 тис., Харківській – 168 тис., Дніпропетровській – 100 тис., Київській – 90 тис., Миколаївській – 70 тис., Одеській – 55 тис. Лише у 12 областях республіки народне ополчення налічувало 1 млн. 300 тис. чоловік. Мільйони громадян України одягнули форму радянських Збройних Сил. У перші місяці війни на фронт пішли 150 тис. мешканців Кам'янець-Подільської області, 175 тис. – Сталінської, близько 200 тис. – Ворошиловградської (нині Луганської), 50,2 тис. жителів Кіровоградщини, 136 тис. – Вінничини, 155 тис. – Одещини, 203 тис. – Сумщини. Тільки протягом другої половини 1941 р. – першої половини 1942 р. Україна дала Червоній армії та Військово-Морському флоту З млн. 185 тис. солдатів та офіцерів. Для боротьби проти диверсійних ворожих груп на території республіки було створено 657 винищувальних батальйонів чисельністю 160 тис. чоловік. Переважна частина особового складу цих формувань згодом увійшла до регулярних з'єднань Червоної армії. Сотні тисяч юнаків та дівчат, а також людей, які не підлягали мобілізації, входили до загонів місцевої протиповітряної оборони. Однак бажання й рішучість народу дати відсіч ворогові, як виявилося, не були підкріплені належними військово-організаційними заходами керівництва країни. Армія, як складова частина держави, прийняла на себе всю вагу сталінських репресій. Знищивши морально та фізично, кинувши в м'ясорубку сибірських таборів близько 45 тис. представників командно-політичного складу, 1800 генералів, у тому числі 90 відсотків членів Головвійськради, режим фактично обезглавив збройні сили, зруйнував систему управління обороною країни. Ліквідація військової еліти дорого обійшлася народові – вона оплачувалась болісними поразками, «пірровими перемогами» з мільйонами полонених та загиблих радянських воїнів. Заходи по зміцненню обороноздатності СРСР напередодні війни були недостатніми й запізнілими. Рівень підготовки Збройних Сил не відповідав вимогам тогочасної війни, яка на перший план висувала не кількісні показники, а чіткість стратегічного планування, мобільність та дієвість командування військами, високу технічну оснащеність з'єднань, їх оперативно-тактичний вишкіл. На початку війни за цими показниками Червона армія поступалася вермахтові. Звідси – прагнення сталінської верхівки воювати не вмінням, а числом, переважно за рахунок максимального використання невичерпних людських ресурсів країни. На жаль, подібний підхід став військовим кредо багатьох радянських воєначальників, що особливо рельєфно виявилося в ході планування та підготовки цілого ряду бойових операцій. З окупацією України державами осі поповнення радянських військ громадянами УРСР не переривалося, воно здійснювалось шляхом мобілізації евакуйованих до східних районів СРСР. У міру вигнання гітлерівських загарбників з території республіки відтворювалася й система військово-адміністративних органів, через які розгорталася масова мобілізація до армії на звільненій території. Разом з тим значна кількість новобранців потрапляла до діючих частин через польові військові комісаріати. В ході визволення України від нацистів на території Ворошиловоградської області було мобілізовано близько 200 тис. чоловік, Сумської – 133 тис., Вінницької – 230 тис., Чернівецької – 90 тис. На території УРСР було сформовано ряд з'єднань Червоної армії. Невмирущою славою вкрили себе 383-я стрілецька дивізія під командуванням К.І. Привалова та 393-я стрілецька під командуванням І.О. Зінов'єва, складені з шахтарів Донбасу; 214-а та 395-а стрілецькі дивізії, створені на Ворошиловградщині; 293-я, 81-а, 295-а стрілецькі та 34-а мотострілецька дивізії, ядром яких були призовники з Сумщини. Протягом усієї війни в лавах радянської армії воювало 450 тис. уродженців Київщини, 400 тис. – Ворошиловградщини, 357 тис. – Вінничини, 336 тис. – Сумщини, 189 тис. – Кіровоградщини. Комплексне вивчення документів різних архівосховищ дозволяє стверджувати, що з початку звільнення України від нацистів до закінчення другої світової війни мобілізовані до радянських Збройних Сил з території республіки склали майже 4 млн. чоловік. Всього ж за роки війни червоноармійську форму одягало не 4,5 млн. чоловік, як вважалося досі, а понад 7 млн. громадян УРСР, що становило майже 23 відсотки особового складу Збройних Сил Радянського Союзу. Подальші дослідження, завершення роботи по написанню Книги Пам'яті України можуть змінити дану оцінку в той чи інший бік. Тотальний характер мобілізацій істотно збільшив частку наших співвітчизників у з'єднаннях чотирьох Українських та двох Білоруських фронтів, які на 50–80 відсотків складалися з мешканців республіки. Наприкінці 1943 р. серед офіцерів ВПС нараховувалось 28 тис. українців за національністю, в бронетанкових і механізованих військах – 14 136 чоловік. Воїни-українці, громадяни України з честю виконали свій військовий обов'язок перед рідними й близькими, зробили свій вагомий внесок у звільнення європейських народів, які потрапили до нацистського рабства. Українська PCP була другою за представництвом у радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З 9 284 199 нагород, одержаних до 1 листопада 1947 р. представниками 133 народів та національностей СРСР, на українців припадало 1 710 766 орденів та медалей. Звання Героя Радянського Союзу отримали 2 069 уродженців України. З 940 бійців та командирів, які удостоєні цього почесного звання, визволяючи нашу республіку, 668 тих, для кого ця земля була рідною.
Біографії перших Героїв Радянського Союзу свідчать як вони самовіддано служили Батьківщині, серед перших кавалерів медалі «Золота Зірка» були і наші доблесні танкісти. Суть радянського героїзму, його масовий характер з надзвичайною силою розкрилися в суворі роки Великої Вітчизняної війни. Та інакше і не могло бути! Чим важче і напряженнее обстановка, складніше і масштабніший за завдання і чим більше моральної і фізичної напруги вони вимагають від людини, тим вище патріотичний підйом народу, тим більше героїв він висуває зі свого середовища. Біографія будь-якого Героя Радянського Союзу-солдата або маршала-жива сторінка історії, епізод ратного шляху, пройденого радянським військовослужбовцем, що хвилює. Понад 11500 славних синів і дочок Вітчизни було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. У плеяді прославлених Воїнів-героїв видатне місце належить двічі Героям Радянського Союзу. У 1939 році Президія Верховної Ради СРСР встановила, що Герой Радянського Союзу, що вчинив повторно героїчний подвиг, не менше за перший, нагороджується другою медаллю «Золота Зірка». У увічнення пам'яті двічі Героя споруджується бронзовий бюст із зображенням нагородженого. Йому вручалася медаль «Золота Зірка» і особлива грамота Президії Верховної Ради СРСР. Народ присвоїв імена своїх героїв тисячам вулиць, сотням селищ, районів, шкіл, училищ, поставив безліч пам'ятників на священних солдатських могилах. Скромні обеліски і урочисті меморіали-немов гострі голки пам'яті, що колють совість нащадків, не дозволяють людям зав'язнути в трясовині безумної життєвої метушні і безпам'ятності. Тільки пам'ять народу в змозі передати сучасникам і нащадкам велич подвигу нашого народу в ім'я своєї Батьківщини. Танки, чудові радянські танки, швидкісні, здатні здолати важкодоступні ділянки місцевості, оснащені міцною бронею і потужним озброєнням, були душею багатьох битв. Тісно взаємодіючи з невтомною піхотою, потужною артилерією і героїчною авіацією, вони були в руках Ставки ВГК могутнім бойовим засобом, який забезпечував завдання ворогові нищівних ударів в стислі терміни і на велику глибину. До 1943 року танкові війська стали головною ударною силою Червоної Армії, головною зброєю Перемоги. Саме танкові атаки зламували німецьку оборону. Танкові корпуси, введені в прорив, громили ворожі тили, перемелювали резерви і замикали кільце оточень. Танкові армії розвивали успіх і завершували розгром супротивника. Танки були незамінні навіть в міських боях, надавалися кожній штурмовій групі. Радянські танкісти палили «Пантери» і «Тигри»-і приборкали «гітлерівський звіринець», зламали хребет раніше непереможному Вермахту. У роки Великої Вітчизняної війни більше 1200 танкістів стали Героями Радянського Союзу. Більше 110 громадян Радянського Союзу було нагороджено другою медаллю «Золота Зірка». Серед них представники різних пологів військ, воєначальники, полководці. У числі тих, хто двічі відмічений Батьківщиною вищою відзнакою-званням двічі Героя Радянського Союзу, були і шістнадцять наших мужніх танкістів. Ось їх імена: Архипов В. С., Асланов А.А., Богданов С. І., Жваво И.Н., Гусаковский И.И., Драгунський Д.А., Катуков М.Е., Кравченко А.Г., Лелюшенко Д.Д., Рибалко П. С., Слюсаренко З.К., Фомичов М.Г., Хохряков С. В., Черняхівський И.Д., Блазнів С. Ф., Якубовский И.И. Імена і подвиги двічі Героїв Радянського Союзу безсмертні. Вони служать надихаючим прикладом мужності, героїзму, самопожертвування і найвищої бойової майстерності. Їх слава, бойові традиції Червоної Армії-не музейна реліквія, а наша гордість, приклад незвичайної мужності і безстрашності, невигубної віри в Перемогу і правоту великої справи захисту Вітчизни, заради якої вони не жаліли своїх життів.   І.Черняховский С.Хохряков Якубовський І. Фомічов М.   2)Герої моряки Значну частину особового складу Військово-морського флоту СРСР становили українці. Особливо багато їх було серед командуючого складу підводного і надводного флоту. Майбутній адмірал Гордій Левченко у 1913 р. у шістнадцятирічному віці пішов з рідного села Дубрівки Баранівського району Житомирської області служити на Балтійський флот. З простого матроса він став повним адміралом, пройшовши посади командира есмінця, крейсера, лінкора, командувача Каспійської флотилії та Балтійського флоту. У 1939 р. Гордій Іванович став заступником Наркому ВМФ. Він боронив Одесу, Севастополь, Кронштадт і Ленінград, переводив кораблі у 1944 р. з Англії на Північний флот та з Італії, у 1950 р., на Чорне море. Завершив службу заступником Головнокомандувача ВМФ, нагороджений 15 орденами. Подібний шлях пройшов й інший наш земляк з Кіровоградщини повний адмірал Басистий Микола Єфремович, який воював в Іспанії, був командиром крейсера, бригади, начальником штабу та командувачем Чорноморського флоту, заступником Головнокомандувача ВМФ СРСР. Повними адміралами стали українці А. Г. Головко, М. А. Чабаненко, Ф. В. Зозуля, М. М. Амелько, Г. О. Бондаренко, Г. Г. Олійник. Двічі Герой Радянського Союзу С. Г. Горшков, родом з Кам'янець-Подільського, став адміралом флоту СРСР і ЗО років був його Головнокомандувачем. Адмірал флоту М. Д. Сергеев народився в селі Старі Петрівці Вишгородського району Київської області. Службу на флоті закінчив першим заступником Головнокомандувача ВМФ - Начальником Головного штабу ВМФ СРСР. Генерал полковниками ВМФ стали наші земляки О. О. Мироненко та М. І. Москаленко. Понад 100 українців стали віце- та контр-адміралами, генералами ВМФ. Серед них В. А. Пархоменко, Г. І. Щедрин, Д. Д. Вдовіченко, В. Т. Проценко, В. М. Єрошенко, Г. П. Негода, Ф. Ю. Похальчук та ін. Багато моряків-українців отримали звання Героя Радянського Союзу серед них підводники: О. Маринеско, І. Кучеренко, М. Лунін; катерники: В. Гуманенко, В. Пилипенко, І. ІНенгур, В. Лозовський; морські льотчики: О. Антоненко, П. Брінько, М. Янко; морські піхотинці: П. Костенко, Ю. Пархомчук, І. Сівко та інші. А генерал-майор О. Ю. Мазуренко, морський пілот з Кіровоградщини, став двічі Героєм Радянського Союзу. У післявоєнний період немало військових моряків-українців стали адміралами та генералами. За освоєння нової бойової техніки, мужність та відвагу звання Героя Радянського Союзу були удостоєні контр-адмірал Л. Г. Осипенко - перший командир атомного підводного човна в СРСР, капітани першого рангу І. Р. Дубяга, П. Д. Осипенко, Ю. І. Юрченко, М. В. Грицько, Ю. С. Коваленко та інші.   Мазуренко О. Пархоменко В. Маринеско О.  2)Герої льотчики
Вперше звання Героя Радянського Союзу було присвоєно в 1934 році, хоча з моменту заснування Радянської держави до 1939-го не було воєн, тобто бойових завдань льотчики не виконували. Зазначимо, що саме льотчики стали першими Героями Радянського Союзу. Ці імена не настільки відомі, як імена деяких авіаторів періоду ВВВ. Давайте з вами згадаємо, хто ці перші льотчики - Герої Радянського Союзу. Як відомо, в 1934 році проходила операція з порятунку челюскінців. Без участі літаків врятувати людей не представлялося можливим. Разом з тим техніка на той момент була ще розвинена слабо, і позитивний результат рятувальна місія могла отримати тільки завдяки високому професіоналізму і героїзму льотчиків.
Микола Каманін Золоту Зірку Героя № 1 отримав у віці 25 років. Він зробив 9 вильотів над Арктикою, врятував при цьому 34 людини (на затонулому криголамі "Челюскін" екіпаж складався з 104 осіб). На фото, розміщеному далі, Каманін зображений зліва. Складність місії з порятунку моряків полягала в тому, що місцевість була на той момент недостатньо вивчена. Також у льотчиків не було повної впевненості в надійності моторів, тому що на такі далекі відстані в той час ще практично не літали. Михайло Водоп'янов зробив три складних вильоту, під час яких зміг врятувати більше 10 осіб. Унікальність участі цього пілота в рятувальній операції полягає в тому, що за кілька місяців до цього він отримав сильні травми і довго лікувався. Начальство не хотіло допускати його до операції, але він наполіг. Також в цій операції брали участь такі льотчики - Герої Радянського Союзу, як Іван Доронін, Сигізмунд Леваневський, Василь Молоков, Маврикій Слєпнєв. Кожен льотчик вніс величезний внесок у справу порятунку людей в Північному Льодовитому океані.
Аналізуючи накази про присвоєння звань Героїв Радянського Союзу часів ВВВ, ми виявляємо цікаву тенденцію: більше 50% зазначених легендарних воїнів, які захищали нашу Батьківщину від загарбників, - це льотчики. Звичайно, на землі воювати теж непросто, але повітряні бої набагато складніше наземних. Рівень сміливості, витривалості радянських льотчиків просто вражає. Льотчики ВВВ - Герої Радянського Союзу внесли величезний внесок у перемогу СРСР над фашистською Німеччиною. У цьому розділі варто згадати про Олексія Маресьєва і Петра Шемендюк. Ці герої навіть всупереч важким фізичних травм продовжували служити авіації. Наприклад, Маресьєв - це відомий герой твору Б. Польового "Повість про справжню людину". Його літак був збитий над територією, яку контролювали на той момент німці. Катапультуватися льотчик не зміг. Впав на землю разом з машиною. Так сталося, що під час удару об землю його викинуло з кабіни. Протягом 18 діб герой поповзом добирався до лінії фронту. Виявлено радянськими дітьми в Новгородській області. Після цього деякий час лікувався в новгородському селі. Після довгого лікування і ампутації обох ніг зміг повернутися в лад та скоїв ще далеко не один бойовий виліт. Льотчики-винищувачі - Герої Радянського Союзу часто після поранень поверталися на фронт. За перевіреною, але маловідомої інформації, порядку 20 радянських льотчиків воювали проти фашистів з ампутованими ногами, руками чи іншими тяжкими травмами кінцівок. Варто відзначити, що для багатьох льотчиків ВВВ була першим бойовим досвідом. Всім відомо, що багато радянських військових брали участь у бойових діях в Іспанії (Громадянська війна). Наприклад, одним з льотчиків-асів 1930-х років вважається Сергій Грицевець. Білорус за національністю, він народився в 1909 році в Гродненської губернії. В авіацію прийшов за комсомольською путівкою в 1931 році. Послужний список пілота за офіційною інформацією становить 40 збитих літаків.
Льотчики - Герої Радянського Союзу прекрасно проявили себе в роки ВВВ. Хоча спочатку технічний рівень німецьких літаків перевершував оснащеність і якість радянських літаків, але рівень майстерності "червоних" пілотів вже через деякий час після початку війни з лишком компенсував всі недоліки техніки. Удосконалення радянської бойової авіації відбувалося фактично вже під час війни. Справа в тому, що в перші дні бойових дій більшість радянських літаків було знищено на аеродромах під час фашистських бомбардувань. На думку багатьох фахівців, це навіть краще. Якби дерев'яні літаки вступили в бій з "Юнкерс" або іншими винищувачами, то у них не було б жодного шансу на перемогу в повітряному бою. Така рішучість фашистів врятувала життя багатьом радянським льотчикам. За роки війни, за приблизними підрахунками, аси ВПС СРСР збили більше 4000 кращих німецьких літаків. Рейтинг радянських асів визначається в першу чергу за кількістю збитих "Юнкерсів". Поговоримо про кожного з найкращих окремо.
Легендарний Іван Кожедуб народився в 1920 році на території Шосткинського району сучасної Сумської області Україна. Після закінчення в 1934 році школи вступив до хіміко-технологічний технікум. Заняття авіацією для нього довгий час було не більше ніж хобі. Шлях Кожедуба в авіації почався зі служби в армії в 1940 році. На фронт потрапив в кінці 1942 року після роботи інструктуром в авіаційній школі. До речі, перший бій у повітрі для легендарного льотчика міг стати одночасно і останнім, бо спочатку його літак підбили німці, а потім і "свої". Це випробування Кожедуб витримав і зміг посадити свою машину. На фото, представленому далі, він зображений праворуч. Такі льотчики - тричі Герої Радянського Союзу, як Іван Кожедуб, стають професіоналами своєї справи швидко. Їм не треба дуже багато часу для підготовки. Отже, деякий час після цієї аварії Кожедуб не літав. Зоряний час льотчика настав під час битви на Курській дузі. За кілька бойових вильотів в липні 1943 року йому вдалося збити 4 "Юнкерса". До початку 1944 року в послужному списку героя було вже кілька десятків перемог. До кінця війни він зміг збити 18 літаків цієї марки.
Цей результат не перевершив ніхто, а повторити зміг тільки Ворожейкін Арсеній Олександрович. Цей пілот двічі був удостоєний Зірки Героя. Загальний бойової підсумок Ворожейкіна - це 46 збитих літаків супротивника. Крім нього, льотчики - двічі Герої Радянського Союзу - це:
Для успішного використання авіаційної техніки вона повинна пройти льотні випробування. Для цього і працюють льотчики-випробувачі. Дуже часто вони ризикують життям, бо на випробовуваної моделі літака до них ще ніхто не літав. Багато були удостоєні Зірки Героя СРСР. Найвидатнішим випробувачем авіаційної техніки радянського періоду вважається Валерій Чкалов. Екіпажі під керівництвом Чкалова скоїли 2 рекордних для свого часу авіаперельоту (Москва-Ванкувер через Північний полюс і Москва-Далекий Схід). Довжина маршруту до Ванкувера склала 8504 км. Серед інших радянських льотчиків-випробувачів варто відзначити Степана Мікояна, Володимира Авер'янова, Михайла Громова, Івана Дзюбу, Миколу Замятіна і Михайла Іванова. У більшості з цих льотчиків перша освіта не було технічним, але всю авіаційну еліту об'єднує одна особливість: вони пройшли теоретичну підготовку у розвиненій на той час системі авіаклуб. Такі своєрідні школи давали можливість слухачам отримати теоретичну і практичну підготовку на досить високому рівні.
Олександр Покришкін та Іван Кожедуб - ці льотчики, тричі Герої Радянського Союзу, золотими літерами вписали свої імена в літопис ВВВ. Справа в тому, що три рази держава відзначила таким високим званням тільки трьох людей. Крім двох льотчиків, це відомий з часів революції військовий Семен Михайлович Будьонний. Покришкін отримав свої нагороди за наказами від 24 травня і 24 серпня 1943 року, а також 19 серпня 1944. Іван Кожедуб відзначений наказами Головнокомандуючого від 4 лютого і 19 серпня 1944 року, а також після закінчення військових дій в серпні 1945 року. Внесок радянських льотчиків у перемогу над ворогом просто неоціненний! 4) Герої Радянського Союзу жінки Ми багато знаємо про подвиги чоловіків у часи Великої Вітчизняної війни, а ось про подвиги жінок ми знаємо мало. Так жінки не лише допомогли в тилу, а і на рівні чоловіків боролися за мир і свободу своєї Батьківщини! Так уперше звання Героїв Радянського Союзу були удостоєні указом від 2 листопада 1938 р. Льотчика Валентина Гризодубова, Поліна Осипенко і Марина Раскова були нагороджені за здійснення безпосадочного перельоту з Москви на Далекий Схід на літаку "Батьківщина". Першої з жінок - Героїв Радянського Союзу військових років стала 18-річна партизанка Зоя Космодемьянская. Вищій мірі відмінності вона була удостоєна указом від 16 лютого 1942 р. (посмертно). А всього за подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 90 жінок стали Героями Радянського Союзу, більше половини з них були удостоєні звання посмертно. Сумна статистика: з 27 партизанок і підпільниць 22 нагороджені посмертно, з 16 представниць сухопутних військ - 13 посмертно. Варто відмітити, що 30 чоловік нагороди знайшли після війни. Так, указом від 15 травня 1946 р. шість льотчиків 46-го гвардійського Таманского авіаційного полку отримали "Золоті Зірки" Героїв, а до 20-річчя Перемоги були нагороджені відразу 14 жінок, правда, 12 з них посмертно. Серед Героїв - Герой Радянського Союзу Людмила Павличенко. Найрезультативніша жінка снайпер - 309 убитих (в т.ч. 36 снайперів). Останній раз в історії СРСР звання Героя Радянського Союзу жінкам було присвоєно 5 травня 1990 р. "Золотою Зіркою" була нагороджена Катерина Демина (Михайлова) - що була санінструктор 369-го окремого батальйону морської піхоти. Героями (посмертно) стали дві льотчиці - Катерина Зеленко і Лідія Литвяк. Старший лейтенант Зеленко 12 вересня 1941 р. на своєму бомбардувальнику Су- 2 таранила німецький винищувач Ме- 109. Зеленко загинула, знищивши ворожий літак. Це був єдиний таран в історії авіації, виконаний жінкою. Молодший лейтенант Литвяк - найрезультативніша жінка-винищувач, яка особисто збила 11 ворожих літаків і загинула в повітряному бою 1 серпня 1943. Зоя Космодемьянская Людмила Павличенко   Висновки Війна зажадала від народу найбільшої напруги сил і величезних жертв в загальнонаціональному масштабі, розкрила стійкість і мужність радянської людини, здатність до самопожертвування в ім'я свободи і незалежності Батьківщини. У роки війни героїзм став масовим, став нормою поведінки радянських людей. Тисячі солдатів і офіцерів обезсмертили свої імена при обороні Брестської фортеці, Одеси, Севастополя, Києва, Ленінграда, Новоросійська, у битві під Москвою, Сталінградом, Курськом, на Північному Кавказі, Дніпрі, в передгір'ях Карпат, при штурмі Берліна і в інших битвах. За героїчні подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєно понад 11 тис. чоловік (частина-посмертно), з них 104-двічі, троє-тричі (Г. До. Жуков, І. Н. Кожедуб і А. І. Покришкин). Першими в роки війни цього звання були удостоєні радянські льотчики М. П. Жуків, С. І. Здоровцев і П. Т. Харитонов, що таранили фашистські літаки на підступах до Ленінграда. Всього у військовий час в сухопутних військах було виховано понад вісім тисяч героїв, у тому числі 1800 артилеристів, 1142 танкісти, 650 воїнів інженерних військ, понад 290 зв'язківців, 93 воїни ППО, 52 воїни військового тилу, 44 медики; у Військово-повітряних Силах-понад 2400 чоловік; у Військово-морському Флоті-понад 500 чоловік; партизан, підпільників і радянських розвідників-близько 400; прикордонників-понад 150 чоловік. Серед військовослужбовців, удостоєних звання Героя Радянського Союзу, рядових, сержантів, старшин — понад 35%, офіцерів — близько 60%, генералів, адміралів, маршалів — понад 380 чоловік. У числі Героїв Радянського Союзу військового часу 87 жінок. Першою цього звання була удостоєна З. А. Космодемьянская (посмертно). Близько 35% Героїв Радянського Союзу у момент того, що надало звання були у віці до 30 років, 28% — від 30 до 40 років, 9% — старше 40 років. Чотири Герої Радянського Союзу : артилерист А. В. Алешин, льотчик І. Г. Драченко, командир стрілецького взводу П. Х. Дубинда, артилерист Н. І. Кузнєцов — за бойові подвиги нагороджені також орденами Слави усіх трьох мір. Повними кавалерами ордену Слави трьох мір стали понад 2500 чоловік, у тому числі 4 жінки. У роки війни за мужність і героїзм захисникам Батьківщини вручено понад 38 млн. орденів і медалей. Батьківщина високо оцінила трудовий подвиг радянських людей в тилі. За роки війни звання Героя Соціалістичної Праці було удостоєно 201 людину, близько 200 тис. нагороджено орденами і медалями.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |