Шпори по фінансам (45,62,65,69,70,72,73,74,75). 45. Державний борг
 Скачать 293.5 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| 45. Державний борг — сума заборгованості держави своїм кредиторам. Розрізняють такі види боргу: 1. Поточний — сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, а також сума відсотків з усіх випущених позик. 2. Капітальний — загальна сума заборгованості та відсотки, що мають бути сплачені за позики. 3. Внутрішній — заборгованість кредиторам держави в певній країні. 4. Зовнішній — заборгованість кредиторам за межами певної країни. Управління державним боргом — це забезпечення платоспроможності, тобто можливості погашення боргів. Способи коригування позикової політики: 1. Конверсія — зміна дохідності позик. Проводиться внаслідок зміни на фінансовому ринку. 2. Консолідація — передання зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові. 3. Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. 4. Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові. По суті, це часткова відмова держави від своїх боргів. 5. Відтермінування — перенесення термінів виплати заборгованості. 6. Анулювання — повна відмова держави від своєї заборгованості. 65. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери, страхові агенти. Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції (Табл.) Страхувальники через мережу посередників можуть довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку. З метою створення відповідних умов і розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників. Табл.  62. Принципи та функції страхування Страхування як система економічних відносин ґрунтується на таких специфічних принципах: вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування; страховий ризик; страховий інтерес; максимальна сумлінність; відшкодування в межах реально завданих збитків; франшиза; суброгація; контрибуція; співстрахування і перестрахування; диверсифікація. Важливими з них є такі: Страховий інтерес. Пов'язаний із зацікавленістю юридичних та фізичних осіб у збереженні об'єктів, у які вкладені гроші, життя та здоров'я при настанні різних несприятливих подій та нещасних випадків. Страховий інтерес повинен: — піддаватися фінансовій оцінці; — виникати на законних підставах. Найвищий ступінь довіри сторін означає, що страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт, усі дані, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про минулі збитки, наявність інших полісів тощо. Виплата відшкодування у розмірі реального збитку. Відшкодування, що виплачується, повинно повернути страхувальника, який зазнав збитків, у такий же фінансовий стан, в якому він перебував перед настанням страхової події. Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком, а відшкодовується самим страхувальником. Суброгація — це документ, за яким оформляється передача страхувальником страховику, що виплатив страхове відшкодування, прав на стягнення збитку з третіх (винних) осіб або інше розпорядження майном (його часткою) у межах виплаченої суми. Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Особливості економічної категорії "страхування" найбільш повно знаходять прояв у функціях, властивих страхуванню. Функції страхування — зовнішній прояв суті страхування як економічно": категорії. Серед науковців немає єдиного підходу щодо визначення функцій страхування, а це є першопричиною і різного трактування страхування як економічної категорії. Окремі автори як функції страхування виділяють: 1)формування спеціалізованого страхового фонду грошових засобів; 2) відшкодування збитку та особисте матеріальне забезпечення громадян; 3) попередження страхового випадку та мінімізацію збитку. Окремі автори вважають, що страхуванню притаманні такі функції: — ризикова; — створення і використання страхових резервів; — інвестиційна; — заощадження коштів або накопичувальна; —превентивна, або попереджувальна; — виробнича; — бюджетно-заміщувальна; — стабілізаційна; — розподільна; — алокаційна; — контрольна. 69. Цінний папір - це свідоцтво про участь його власника у капіталі акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають зобов'язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери - майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в цьому документі. Цінні папери можуть бути в паперовій та електронній формі (існують як одиниці обліку в комп'ютерній системі та обертаються у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших). Основні види цінних паперів: акції, облігації, похідні (вторинні) цінні папери. Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що свідчить про внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства (АТ), надає право на участь у управлінні їм, одержання частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку його ліквідації. Акції бувають іменні, на пред'явника, безкоштовні (які поширюються серед акціонерів пропорційно кількості вже приналежних їм акцій), а також прості й привілейовані. Дохід від простих акцій повністю залежить від чистого доходу підприємства. Іменними називають акції, власники яких повинні бути зареєстровані в реєстрі корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів робиться відповідний запис із вказівкою часу й кількості куплених акцій. Акції на подавця не реєструються корпорацією. Звичайними називають акції, власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на одержання дивідендів. Кожна акція наділяє її власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Звичайна акція не дає гарантії на одержання дивідендів, які залежать від результатів господарської діяльності корпорації. Привілейовані акції є іменними; вони гарантують акціонерові одержання певних дивідендів незалежно від розміру отриманого чистого доходу. Привілейована акція не має права голосу, але її власник має право на першочергове одержання дивіденду, тобто до виплати дивідендів по звичайних акціях. Корпорація може випускати кілька серій привілейованих акцій; при цьому різні серії мають різну кількість привілеїв. Опис привілеїв по кожній серії акцій розміщається на її сертифікаті. Привілейовані акції випускаються на суму приблизно 10% статутного фонду й бувають наступних видів: кумулятивні, по яких виплачуються не тільки поточні, але й не виплачені раніше відсотки; зі змінюваною ставкою, відсотки, по яких можуть збільшуватися або зменшуватися; некумулятивні, що не дають права на відсотки за будь-який період, якщо рада директорів не оголосила про їхню виплату; конвертовані, які можуть обмінюватися на прості; з пайовою участю, по яких виплачуються додаткові суми дивідендів, якщо по простих акціях вони більше. Облігація - це цінний папір, що свідчить про внесення її власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові номінальну вартість у передбачений строк з виплатою відсотків. Відмінність облігації від акції полягає в тому, що її власник не є членом АТ і не має права голосу на зборах акціонерів. Облігації бувають іменні й на пред'явника, процентні (по яких відсоток виплачується відповідно до умов їхнього випуску, розмірів й строків виплати), безпроцентні, тобто цільові (по яких відсотки не виплачуються, але власник може придбати на них певні товари), конвертовані (які можна обмінювати на інші цінні папери), гарантовані (під які є застава нерухомості), незабезпечені серійні (які гасяться серіями), ординарні - всі відразу, із правом достатнього погашення - раніше строку за бажанням власника, компенсовані (які в будь-який момент можна вільно обміняти на готівку). Періодичні виплати доходів по облігаціях у вигляді відсотків проводяться на підставі купона - відривного талона з надрукованої на ньому процентною ставкою. Кількість купонів рівняється кількості виплат по облігації до її погашення. Державне казначейське зобов'язання - цінний папір, що випускається тільки на пред'явника, поширюється на добровільних засадах, свідчить про внесення його власником коштів у бюджет і надає право на одержання фіксованого доходу. Ці цінні папери випускаються на строк до одного року (короткострокові), на 1-5 (середньострокові) і 5-10 років (довгострокові). Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що дає його власникові право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні відсотки. Розрізняють іменні ощадні сертифікати й на пред'явника. Вексель - цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку певну суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). Цінні папери класифікують: за характером одержуваного доходу; за характером емітента; за строками існування й місцю функціонування; інші цінні папери. За характером одержуваного доходу цінні папери підрозділяють на боргові й інвестиційні. Борговий цінний папір втілює в собі зобов'язання емітента виплатити відсотки й погасити основну суму заборгованості відповідно до погодженого графіка. До цінних боргових паперів відносяться всі види облігацій, комерційні векселі, заставні незалежно від того, хто є їхнім емітентом і який строк існування цих паперів. Інвестиційний цінний папір дає його власникові право на частину активів емітента. Він є свідоцтвом про частку власника в капіталі фірми. До цінних інвестиційних паперів відносяться всі види акцій усіх без винятку типів емітентів. Цінні боргові й інвестиційні папери відображаються в різних статтях балансу фірми. Для емітента боргових цінних паперів - це довгострокові й короткострокові позики; вони заносяться в статтю "Пасиви". Для емітента інвестиційних цінних паперів вони заносяться в розділ "Власний капітал". 70. Фондова біржа — ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Функції фондової біржі : 1. Посередницька — створення достатніх і всебічних умов для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам, фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі укладають брокери, які діють від імені своїх клієнтів. Дохід брокера формується у вигляді комісійних. Крім того, на біржах діють дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою подальшого перепродажу. Дохід дилера — різниця в цінах продажу і покупки. 2. Індикативна — оцінка вартості й привабливості цінних паперів. Така оцінка проводиться через систему котирування. 3. Регулююча — організація торгівлі цінними паперами. Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів. В Україні фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу", інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі. За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників. Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу. 72. Суть і характерні ознаки валюти  73. Суть і характерні ознаки валютного курсу Валютний курс — ціна однієї валюти виражена в іншій. Валютний курс визначається на основі котирування. В основі валютного курсу лежить валютний паритет. Історично валютний паритет існував у таких видах: — золотий; — золотодевізний; — купівельної спроможності. Сьогодні валютний паритет визначається на основі купівельної спроможності валют. Основними методами її визначення є: — метод споживчого кошика; — метод порівняння "ефективних" витрат — заробітної плати, ренти, позичкового відсотка тощо. Валютний курс, як правило, відхиляється від валютного паритету. Це зумовлено впливом низки факторів: 1) станом платіжного балансу; 2) рівнем інфляції; 3) різниця в рівні відсоткових ставок; 4) політичними чинниками.  75. Основні методи коригування позикової політики держави : 1. Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансового ринку (напр., рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід. 2. Консолідація — передання зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові. Консолідація позик - переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові шляхом збільшення строків дії випущеної раніше позики. Стається зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін. 3. Уніфікація позик - заміна або об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики. Вона спрошує управління державним боргом. 4  . Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові - коли кілька раніше розміщених облігацій з попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорціях: 2:1,5:1, 10:1 тощо. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією. пункт 3 пункт 45. Відтермінування — перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться. 6. Анулювання боргів — держава повністю звільняється від зобов'язань по боргах без їх реальної компенсації кредиторам. Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. 74. Валютні ринки є найбільш повною формою ринкових відносин у порівнянні з валютними біржами та аукціонами. На валютних ринках проходить обмін однієї валюти на іншу шляхом купівлі-продажу. Це обумовлено відсутністю єдиного платіжного засобу при міжнародних розрахунках. Тобто, валютні ринки — це офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж валют. Попит і пропозиція на іноземну валюту виходять від: — експортерів; — імпортерів; — транснаціональних компаній; — банків; — страхових організацій; — фізичних і юридичних осіб, що мають зобов'язання щодо сплати дивідендів, погашення позик, кредитів і відсотків за ними. Отже, основою для проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і пов'язані з нею послуги — міжнародний рух капіталів і кредитів. Основними учасниками валютних ринків є: 1) банки; 2) брокерські фірми; 3) транснаціональні корпорації. Всіх учасників ринку можна поділити на: — пасивних — тих, у кого час від часу виникає необхідність у здійсненні валютних операцій, які проводяться за цінами інших банків; — активних — тих, що встановлюють ціни тим банкам, які звертаються до них за котируванням. Валютні ринки поділяються на: 1) міжнародні; 2) регіональні; 3) місцеві. Міжнародні валютні ринки зосереджені у найкрупніших світових фінансових центрах. На таких ринках здійснюються операції з валютами, які широко використовуються в міжнародному платіжному обороті (наприклад, Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франк-фурт-на-Майні). На регіональних валютних ринках проводяться операції з обмеженою кількістю вільноконвертованих валют. Під національним валютним ринком розуміють сукупність валютних операцій на території певної країни. Інструменти угод на валютному ринку: 1. Кредитні засоби обігу і платежу: 1.1. Чеки. 1.2. Векселі. 2. Банківські перекази: 2.1. Телеграфний. 2.2. Поштовий. 3. Готівкова іноземна валюта. 4. Банківські депозити в іноземній валюті. Під валютними операціями розуміють купівлю-продаж валюти. Пропорції обміну валют встановлюються через валютне котирування. Валютне котирування — це визначення і встановлення валютного курсу іноземної валюти до національної. Методи котирування: — прямий; — непрямий (опосередкований). При прямому за одиницю або кратне число одиниць приймається іноземна валюта, яка співмірюється з національною. Пряме котирування застосовується більшістю країн світу. Непряме котирування застосовується рідко, воно зворотне прямому. Перевага непрямого котирування — без жодних обчислень можна визначити різницю між курсами національної валюти на різних валютних ринках. Вид валютного котирування не впливає на рівень валютного курсу. В цьому випадку змінюється лише форма його вираження. Валютні операції поділяються на: — касові (spot); — строкові (forward).  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |