Білет 39 ?(є ще інший варіант- пошукай)?????
1.Біль, механізми виникнення. Посібник стр. 185, 187,188!!
2.Группи крові АВ0 методи визначення. Стр 52-54 1. Поставте на чистій білій пластинці зверху написи груп крові: зліва О(І), по середині А(ІІ) і справа В(ІІІ). 2. Нанесіть під кожним написом окремо по 1 краплі (0,1мл) стандартних сироваток відповідних груп, двох серій. 3.Обробіть м’якоть кінцевої фаланги ІV пальця лівої руки ваткою з спиртом. 4. Проколіть скарифікатором шкіру. 5.Заберіть першу краплю крові ватною кулькою. 6. Нанесіть за допомогою окремої скляної палички краплю (0,01мл) досліджуваної крові на пластину поряд з сироваткою (в співвідношенні 1:10). 7.Змішуйте кожну краплю крові і сироватки між собою окремою скляною паличкою. Пластинку періодично злегка похитувати. 8. Через 3хв. додайте по 1 краплі 0,9 % розчину NaCl в краплі, де наступила аглютинація. 9. Продовжуйте спостереження при погойдуванні пластини до 5хв. 10.При встановленні групи крові АВ(IV) необхідно провести контрольне дослідження цих еритроцитів з сироваткою групи АВ(IV). Підтвердженням належності до цієї групи є відсутність аглютинації.
3.Гормони щитовидної, їх функції. Нова книжка стр.141-144 і про кальцитонін стр.165
4.Пряма калориметрія. Нова книжка стр. 360
Білет 13
1.Пам'ять. сучасні уявлення. Механізм короткотривалої та довготривалої пам'яті. Структури мозку які за це відповідають. посібник стр. 227-228, коло пецпеца – стр.107 нова книжка 2.Фактори які сприяють руху крові по венах. Депо крові.
. Причиною руху крові по судинам (та через камери серця) є різниця
(градієнт) тисків, що створюється завдяки:
- нагнітальній (насосній) функції серця;
- тонусу судин.
Односторонність току крові забезпечується, завдяки певному “напрямку”
градієнта тиску в системі (від аорти до порожнистих вен градієнт біля
100 мм рт. ст., від легеневого стовбура до легеневих вен – близько 20 мм
рт. ст. ( в такому напрямку рухається кров судинами). Якщо в системі
виникає ситуація, коли кров за градієнтом тиску має рухатися в
протилежному напрямку (наприклад, вени, що розташовані нижче рівня серця
при вертикальній позі людини), зворотньому руху крові перешкоджають
клапани. Аналогічно функціонують клапани серця: перешкоджають руху крові
в передсердя із шлуночків під час систоли (скорочення) останніх; з аорти
та легеневого стовбура в шлуночки під час їх діастоли (розслаблення).
Причиною безперервного руху крові в системі є судини компресійної камери
(камери стиснення). Це аорта та крупні артеріальні судини, в стінках
яких переважають еластичні волокна. Внаслідок цього вони досить пружні
та здатні до розтягу. Під час періоду вигнання (частина систоли
шлуночків) вони розширюються (при цьому частина енергії скорочення серця
переходить в енергію напруження еластичних волокон цих судин). По
закінченню вигнання судини компресійної камери стискуються (енергія
напруження еластичних волокон судин переходить в енергію руху крові) та
проштовхуюють кров в переферійні судини. Серцевий цикл триває в стані
спокою 0,8 с, період вигнання – 0,25 с. Тобто, протягом 0,55 с кров в
судини серцем не виштовхується, але рухається по ним безперервно,
завдяки судинам компресійної камери.
Кров'яні́ депо́ — венозні судини деяких органів і тканин, які за спільністю функцій об'єднуються в окрему систему. Кров'яні депо не тільки здатні містити в своїх судинах великі об'єми крові до 50%, але й можуть її активно викидати в кров'яне русло (селезінка, печінка, легені, шкіра). Діяльність Д. к. регулюється центральною нервовою системою. Залежно від особливостей фізіол. стану організму співвідношення циркулюючої й резервованої частин крові постійно змінюється. Важка фіз. праця, кисневе голодування, крововтрати зумовлюють вихід крові з депо у кров'яне русло; зниження функції кровообігу, навпаки, сприяє депонуванню крові. Вчення про Д. к. вперше сформулював рос. вчений С. П. Боткін
3.Травлення у тонкій кишці. Посібник стр.157 4.Шкідливий(мертвий)простір. Принцип визначення. стр346 визначення????????
Білет 25
1.МПС Стр.18 посібник
2. Зміни в організмі при збільшені баротиску 3. Вплив симпатичних і парасимпатичних нервових волокон на роботу серця Нова книжка стр.309-310 4. Скласти добовий раціон Посібник стр. 175
Білет 42
заломлюючі с-ща ока Посібник 190-192
метасимпатична нс Посібник стр.74 схема – рис. 4.37
кровяний тиск Посібник стр.126 таблиця
гідроліз у тонкій кишці Посібник стр.157
Білет 32
1.Лімбічна система Посібник стр. 66-68 2. Резус-фактор. Значення при переливанні крові ті вагітності . I. Для експрес-методу визначення резус-фактора використовують сироватку анти-резус АВ(IV) групи, розведену 20-30% розчином альбуміну людини, що сприяє агрегації еритроцитів. Краплю стандартної сироватки анти-резус AВ(IV) групи наносять на чашку Петрі, паралельно наносять краплю резус-негативної сироватки АВ(IV) групи, що не містить антитіл. До них додають по краплі сироватки в 2-3 рази менші за краплю досліджуваної крові, перемішують скляною паличкою або погойдуванням. Через 3-4 хвилини для зняття можливої неспецифічної аглютинації до кожної краплі додають по одній краплі фізіологічного розчину і через 5 хвилин враховують реакцію. Наявність добре вираженої аглютинації еритроцитів із сироваткою анти-резус і відсутність із контрольною сироваткою вказує на резус -позитивну належність досліджуваної крові. Відсутність аглютинації з обома сироватками - кров резус-негативна (Rh-). У випадках появи аглютинації з обома сироватками реакцію варто вважати сумнівною, і для екстреного переливання варто використовувати резус-негативну кров.
ІI. Експрес-метод визначення резус-фактора стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігріву. Для дослідження використовується свіжа кров, що не згорнулася, консервована кров, а також еритроцити з пробірки після формування згустка і відстоювання сироватки. Дослідження проводять у центрифужних пробірках об’ємом 10 мл. На дно пробірки наносять краплю антирезусної сироватки АВ(IV) групи, що містить 33% розчин поліглюкіну. Потім до неї додають краплю досліджуваної крові. Після виконання кругових обертів чи погойдування пробірки її вміст розтікається по внутрішній стінці. Аглютинація на стінках пробірки наступає протягом першої хвилини, але для більш чіткої аглютинації оцінку проводять не менше, ніж через 3 хвилини. Потім для виключення неспецифічної агрегації еритроцитів у пробірку додають 2- 3 мл фізіологічного розчину і перемішують шляхом одно- або дворазового перевертання пробірки. При наявності аглютинації досліджувана кров - резус-позитивна (Rh+); відсутність аглютинації свідчить про резус-негативну належність крові (Rh-).
При вагітності резус негативної жінки резус позитивним плодом 1 раз – часткова імунізація, 2 раз – гемолітична жовтяниця, оскільки антигени можуть проникати через плаценту.
3. Основні сполуки гемоглобіну Стр. 14-17 4. Поле зору. Метод визначення Посібник стр. 201-202
Білет 33
1.Гама петля Посібник стр.44-46
2.РАСК. Фібриноліз стр 65 просто перелік стр 38, 48
3.Ферменти шлунку. Функції шлунку стр.149-151 4. Коефіцієнт легеневої вентеляції, визначення, значення.
Коефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ) – та частина повітря, яка обмінюється в легенях під час кожного вдиху: КЛВ = (ДО – МП) : ФЗЄ= 0,14
Легенева вентиляція — це кількість повітря, яке проходить через легені за одиницю часу (одну хвилину). Вона залежить від частоти дихань та об’єму одного вдиху (кількість повітря, яку людина вдихає).
Дихальний об’єм у стані спокою становить 300—500 мл, а частота дихань — 12—18 за одну хвилину. Таким чином, легенева вентиляція, або хвилинний об’єм дихання, дорівнює 5—8 л повітря. Під час роботи хвилинний об’єм дихання збільшується за рахунок зростання частоти дихань і збільшення дихального об’єму. Останній збільшується за рахунок резервного об’єму вдиху, тобто максимальної кількості повітря, яку можна вдихнути після спокійного вдиху. Резервний об’єм вдиху становить 1500—2000 мл.
Можливості збільшення дихального об’єму залежать від життєвої ємкості легень. Остання характеризується максимальною кількістю повітря, яку можна видихнути після максимального вдиху. Життєва ємкість легень у молодих чоловіків становить 3,5—4,8 л, у жінок — 3—3,5 л. У тренованих людей ці показники значно вищі — 5—7 л. Під час м’язової діяльності глибина дихання, як правило, не перевищує 30—40 % життєвої ємкості легень.
При значних м’язових напруженнях частота дихання може досягати 50 і більше за хвилину, а об’єм одного вдиху — 2—2,5 л. Отже, хвилинний об’єм дихання зростає до 120—160 л. Проте в більшості людей під час м’язової роботи легенева вентиляція не перевищує 100 л/хв. Дослідженнями фізіологів було встановлено, що між середньою глибиною дихання і рівнем енергетичних витрат існує тісний кореляційний зв’язок. За показником частоти дихання працівника у процесі праці можна обчислити витрати енергії за хвилину, ккал [4]:
Е = 0,198 ng – 3,06,
де ng — частота дихань за хвилину.
Під час інтенсивної м’язової роботи збільшується коефіцієнт використання кисню до 4—8 % проти 3—4 % у стані спокою. При локальних роботах цього не спостерігається. Залежно від важкості роботи споживання кисню може зрости до 1—3 л/хв проти 150—300 мл/хв у стані спокою.
Можливі також зміни ритму дихання в процесі праці. Так, максимальні короткочасні зусилля виконуються за затримки дихання. При виконанні легких робіт цього не спостерігається, за ви-нятком випадків, коли робота особливо точна, складна і відповідальна. Аналогічні процеси спостерігаються при виконанні розумової роботи, яка вимагає напруженої уваги.
Якщо робота дуже важка для людини, то може настати розлад у диханні, який суб’єктивно сприймається як задишка, порушення ритмів дихальних рухів. Як правило, такі явища спостерігаються у людей з низьким рівнем працездатності, що вказує на необхідність професійного відбору для таких робіт за показниками м’язової сили і витривалості.
Залежно від об’єму легеневої вентиляції і споживання кисню за одну хвилину в процесі праці виділяють шість груп робіт за рівнем важкості (табл. 4.2).
ВАЖКІСТЬ РОБІТ ЗА ПОКАЗНИКОМ ЛЕГЕНЕВОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ І СПОЖИВАННЯ КИСНЮ
Рівень важкості роботи
| Легенева вентиляція, л/хв
| Споживання кисню, л/хв
| Затрати енергії, ккал/хв
| Легка
| 10…20
| 0,5…1,0
| 2,5…5
| Середня
| 20…35
| 1,0…1,5
| 5…7,5
| Важка
| 35…50
| 1,5…2,0
| 7,5…10
| Дуже важка
| 50…65
| 2,0…2,5
| 10…12,5
| Надзвичайно важка
| 65…85
| 2,5…3,0
| 12,5…15,0
| Виснажлива
| Понад 85
| Понад 3,0
| Понад 15,0
| Білет 40
1таламус Посібник стр. 62-64
2оксигемоглобин Нова книжка стр 349 3антикоагулянти стр 65 просто перелік стр 38, 48 4калориметрія Нова книжка стр. 360
Білет 17
Мембрани. активний і пасивний транспорт
Мембрани це клітинні структури, що відділяють клітину від зовнішнього середовища і розділяють її на компартменти. Клітинна мембрана складається з ліпідного бішару (амфіфільні фосфоліпіди) з білками (поверхневі, інтегральні і напівінтегральні- структурна, транспортна, рецепторна, ферментативна функції). Вкрита мембрана глікокаліксом-шаром мукополісахаридів. Функції біомембран: загальні і спеціальні. Загальні: бар’єрна, вибіркова проникність і транспорт, рецепторна, антигенна, ферментативна, контактна. Спеціалізовані функції: фото рецепція(палички колбочки), виникнення та проведення електричного імпульсу (для збудливих клітин), супряження тканинного дихання і окисного фосфорилювання(мембрана мітохондрій), функція рухливості, синаптична передача. Види транспорту: пасивний, активний, ендо та екзоцитоз. Пасивний транспорт: проста дифузія – за градієнтом концентрації без білків переносників( вуглекислий газ, вода, кисень), полегшена дифузія – за допомогою переносників – білків(транслоказ), іонних каналів(для Ca, Cl, Na, K), іонофорів (антибіотики олівоміцин і граміцидин), обмінна дифузія- за симпортним механізмом обмін однієї речовини на іншу, обидві рухаються за градієнтом концентрації, осмос – через напівпроникну мембрану за осмотичним градієнтом у місця більшої концентрації розчиненої речовини. Активний транспорт – проти градієнту з затратою АТФ, є первинний і вторинний. Первинний активний транспорт – іонні насоси (натрієво калієвий) які володіють АТФазною активністю. Відбувається гідроліз АТФ, приєдн. і виводиться 3натрія в обмін на 2 калія. Кальцієвий насос – на саркоплазматичному ретикулумі в м’язових клітинах, калій-протонний насос – у парієтальних клітинах шлункових залоз. Вторинний активний транспорт – відбувається за рахунок енергії яка утворилась при первинному активному транспорті і виникненню електрохімічного градієнта. Може бути симпортний (рух глюкози і амінокислот проти градієнту концентрації в клітини кишківника та нирок, для натрію за градієнтом) –все рухається в одну сторону і антипортний (натрій –Н обмінник, виносить катіони і вносить натрій). Ендо і екзоцитоз – перенос макромолекул разом з частиною плазматичної мембрани – фагоцитоз і піноцитоз.
2. Печінка і її поліфункціональність З зошита бх 3. Енергетичний обмін, фактори , що його обумовлюють. Посібник стр 175-176 4. визначення кількості гемоглобіну за Салі. Стр.18
Білет 23
1.Ретикулярна формація висхідний і низхідний віділи. Стр 61-62 посібник 2.Класифікація судин за Гарвеєм.Сучасне доповнення. Функціональний поділ судин за Фло...
ЗОШИТ + нова книжка стр.314 - таблиця
3.Реабсорбція. Посібник с .166-168 4.Види скорочення шлунка.Досліди зі шлунком.Фактори що сприяють евакуації хімусу з шлунка у 12 палу
Нова книжка стр.386-387 Моторику шлунка вивчають різними методами. Один із них — графічна реєстрація за допомогою введеного через фістульну трубку в шлунок гумового роздутого повітрям балончика, з'єднаного з капсулою Марея. При скороченні шлунка тиск на балончик передається на капсулу Марея, на якій закріплено важелець. Рух останнього залишає слід на закопченому барабані кімографа.
Рухову функцію шлунка можна дослідити і методом рентгеноскопії, давши тварині перед дослідженням контрастну масу солей барію або вісмуту, яка поглинає рентгенівське проміння. Наповнений такою масою шлунок добре видно, бо інші. тканини черевної порожнини пропускають рентгенівське проміння. Цей метод дозволяє досить довго спостерігати скорочення шлунка,
Білет 52
1.Роль фактору часу на збудження. Нова книжка с.36 Фази збудливості. посібник стр.20 Хронаксія,корисний час, клінічне значення
Доповнення Лабільність — це функціональна рухливість, яка характеризується . Мірою лабільності є найбільша кількість імпульс максимальною кількістю імпульсв(або пот.діїї), які може регенерувати збудлива структура в ритмі подразнення.
L= 1/арф
Для кожної тканини характерний певний максимальний ритм збудження, що характеризує її функціональну рухливість. Так, для нерва він становить 500—800, а для м’яза — 200—300 імпульсів за секунду.Лабільність — величина непостійна. Її можна підвищити тренуваннями
2. .Відміність в скороченні серця і скелетних мязів
Скорочення серця, як і скелетних м’язів, запускається потенціалом дії, однак часові співвідношення між збудженням і скороченням в цих типах м’язів різні. Тривалість потенціалу дії скелетних м’язів складає всього кілька мілісекунд, і скорочення скелетних м’язів починається тоді, коли збудження вже майже закінчилося. У міокарді ж збудження і скорочення в значній мірі перекриваються у часі. Потенціал дії клітин міокарда закінчується тільки після початку фази розслаблення. Оскільки подальше скорочення може виникнути тільки в результаті чергового збудження, а це збудження, в свою чергу, можливо лише після закінчення періоду абсолютної рефрактерності попереднього потенціалу дії, серцевий м’яз на відміну від скелетного м’яза не може відповідати на часті подразнення сумація одиночних скорочень, або тетанус.
Це властивість міокарда – неможливість впадати в стан тетануса – має велике значення для нагнітальної функції серця, так як тетаніческое скорочення, триваюче довше періоду вигнання крові, перешкоджало б наповненню серця.
Як і в скелетних м’язах, в серці є структури, які відповідають за електромеханічне спряження. Для міокарда характерна система поперечних трубочок (Т-система), особливо добре розвинена у шлуночках, де ці трубочки утворюють поздовжні відгалуження. Система поздовжніх трубочок, службовців внутрішньоклітинним резервуаром кальцію, в м’язі серця виражена в меншій мірі, ніж в скелетних м’язах.
Потенціал дії впливає на скоротність двома шляхами: він грає роль пускового механізму, що викликає скорочення шляхом вивільнення іонів кальцію (переважно з клітинних депо), і він поповнює запаси іонів кальцію, створюючи тим самим умови для подальших скорочень.
3. Мозковий шар наднирників Нова книжка с.178-180
4. Артеріальний пульс і все про нього + сфігмограма Посібник стр 127-128
Білет 9
1.Вчення Павлова про типи вищої нервової діяльністі,їх класифікація ,порівняння з темпераментами людини..як він саме вивчав їх на собаках Посібник стр. 229-230 2.гуморальна регуляція серця Нова книжка стр. 311, внутрішньоклітинна стр. 308 3 фази панкреатичного соку , пристосувальний характер ферментативного складу до видів їжі. Нова книжка стр. 389, 388 4.методи вивчення функцій залоз внутріш.секреції
Кожен з відомих методів дослідження функцій залоз внутрішньої секреції сам по собі недостатній. Тільки при поєднанні декількох методів можна отримати відомості про внутрисекреторной функції органу. В даний час користуються такими основними методами.
1. Екстирпація, або оперативне видалення залоз. Широко застосовується в тваринництві. Про функції видаленої залози судять по змінам, наступаючим в організмі після її видалення.
2. Трансплантація, або пересадка тканини або органу в живому організмі. Пересаджуваний орган називають трансплантатом. Розрізняють: а) аутотрансплантацию – пересадку власної залози з одного місця організму в інше місце, в якому вона в природних умовах не знаходиться, б) гомотрансплантацію – пересадку залози або її тканини від іншої тварини того ж виду і в) гетеротрансплантацію – пересадку залози від тварини іншого виду або роду. Трансплантація доповнює екстирпацію. Функції, що випали після екстирпації, відновлюються після успішної трансплантації. За ступенем відновлення випали функцій судять про наявність внутрішньої секреції у пересаджуваної органу. Успішна трансплантація доводить, що досліджувана заліза діє на організм через кров. Після пересадки трансплантат на деякий час приживається і виділяє в кров гормони, а потім розсмоктується. Найкраще приживається аутотрансплантат. При гетеротрансплантацію пересаджена залоза не приживається, а виходить лише тимчасовий ефект, пов’язаний з надходженням в кров гормонів при її розсмоктуванні.
3. Введення в організм екстрактів із залоз внутрішньої секреції, а також годування речовиною залози в сирому вигляді або у вигляді порошку. Ці методи мають схожість з трансплантацією, так як в результаті лише тимчасово заміщається функція видаленої залози.
4. Метод парабиоза. Зшивання хірургічним шляхом двох організмів або зрощення кровоносних судин двох тварин, яке особливо добре вдається у щурів. Видалення однієї з залоз внутрішньої секреції у одного з зрощених тварин не викликає ніяких розладів, так як через кров надходять гормони, утворені в однойменній залозі іншої тварини.
5. Спостереження за хворими з гіперфункцією і гіпофункцією залоз внутрішньої секреції, а також оперативне видалення надмірно функціонуючої залози або пересадка залози від тварини до людини в разі гіпофункції. Такий метод клінічного вивчення захворювань залоз внутрішньої секреції має велике значення.
6. Введення в організм радіоактивних ізотопів і подальше виявлення їх у залозах. Синтез певного гормону в досліджуваній залозі можна виявити порівнянням вмісту гормону в крові, що притікає до залози і відтікає від неї (Є. С. Лондон). Для виявлення гормону в крові користуються як методом хімічного аналізу, так і біологічними реакціями.
Деякі гормони вивчені біохімічним методом, завдання якого полягає у виділенні гормонів в чистому вигляді, визначенні їх хімічної будови, отриманні синтетичних препаратів гормонів, а також у встановленні механізму їх дії та механізму та умов їх утворення в залозах внутрішньої секреції (гормони гіпофіза, щитовидної залози, наднирників, підшлункової залози, статевих залоз).
Білет 22 1. Роль спинного мозку у виконанні функцій опорно рухової системи і вегетативних функцій. Міотатичні і шкірні рефлекси .Посібник 41-43, рефлекси хоча б назви стр.47-49
2. Артеріальний пульс. Властивості, ознаки, принципи вимірювання . Посібник стр 127-128 3. Особливості всмоктування у різних відділах ШКТ. Механізм. Посібник с.158-160 4. Метод визначення колірного показника. Стр .17 + Порядок роботи. 1. Розрахувати кольоровий показник (КП) розрахунковим методом: Якщо кількість гемоглобіну визначена у г/л, то КП розраховують за формулою КП =(кількість Hb(г/л)*3) : (перші 3 цифри числа еритроцитів). Наприклад, якщо кількість гемоглобіну становить 140 г/л, еритроцитів – 4,2 * 1012 (4 200 000 000 000), то КП = (140 х 3): 420 = 1
білет 30 1 функціональна система, визначення за Анохіним, етапи, дати пояснення . Посібник стр 11 2 рефлекторна регуляція тонусу судин, рефлекси паріна
перейти в каталог файлов
| Образовательный портал
Как узнать результаты егэ
Стихи про летний лагерь
3агадки для детей |