Методика навчання фахових дисциплін. Практичне заняття № 2
Тема: Філософія педагогічної дії вчителя літератури
Мета: засвоїти основні положення методичної концепції вчителя літератури
План:
Характеристика ознак вільного навчання (І. Зязюн)
Вимоги до вчителя НУШ
Взаємодія вчителя й учнів у навчанні літератури
1.
На рівні молодшого шкільного віку (!) особистісна свобода може конкретизуватися у вигляді системи наступних ознак, які відображають пріоритети цільового компоненту вільного навчання:
відшукати і виокремити спектр можливих варіантів розгортання актуальної навчальної ситуації, а не обмежуватися концентрацією уваги лише на одному з варіантів діяльності;
схильність до уяви і фантазії. Дитячі фантазії неможливо пояснити, послуговуючись лише парадигмами раціонального мислення;
здатність аналізувати й орієнтуватися в ситуаціях як навчального, так і позанавчального характеру (аналітичні та орієнтацій ні вміння);
уміння самостійно ставити мету діяльності, а також:
складати поетапну програму своє майбутньої діяльності;
реалізувати складену програму і виявляти наполегливість у досягненні поставленої мети;
аналізувати й оцінювати успішність власної діяльності (здатність до рефлексії та оцінки);
планувати діяльність, розподіляючи функції між учасниками;
погоджувати завдання спільної діяльності; достатньо повні знання світоглядного характеру, що відображають об’єктивно існуючі закони природного і соціального світу із зони найближчого оточення молодших школярів;
розуміння генезису основних предметних знань;
усвідомлення логіки розгортання предметних знань (свого роду мета знання);
наявність знань, які дозволяють
знаходити способи вирішення можливих конфліктних ситуацій;
шукати компромісні варіанти вирішення;
здійснювати вибір із декількох можливих найбільш оптимального варіанту поведінки;
орієнтація на діяльність творчого, а не репродуктивного характеру;
відповідальність за свої дії (с.303-304).
2. ФОРМУЛА НОВОЇ ШКОЛИ СКЛАДАЄТЬСЯ З 8 КЛЮЧОВИХ КОМПОНЕНТІВ
1.Новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в суспільстві;
2. Умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно;
3. Наскрізний процес виховання, який формує цінності;
4. Децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію;
5. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками;
6. Орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм;
7. Нова структура школи, яка дозволяє добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя;
8. Справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти.
Новий зміст
Нова структура
Нова структура
Справедливе фінансування і правдивий доступ
Виховання на цінностях
Нове освітнє середовище
Автономна школа
Орієнтація на учня
Педагогіка партнерства
Мета нової школи – новий випускник:
ВИПУСКНИК НОВОЇ ШКОЛИ
Нова школа працюватиме на засадах «педагогіки партнерства».
Основні принципи цього підходу: повага до особистості;
доброзичливість і позитивне ставлення;
довіра у відносинах, стосунках;
діалог - взаємодія - взаємоповага;
розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв'язків);
принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов'язань, обов'язковість виконання домовленостей).
Нова школа потребує нового вчителя, який зможе стати агентом змін. Реформою передбачено низку стимулів для особистого і професійного зростання, щоб залучити до професії найкращих.
Українська школа буде успішна, якщо до неї прийде успішний вчитель. Він – успішний вчитель і фахівець – вирішить дуже багато питань щодо якості викладання, обсягу домашніх завдань, комунікації з дітьми та адміністрацією школи. До дітей має прийти людина-лідер, яка може вести за собою, яка любить свій предмет, яка його фахово викладає.
Учителі вивчатимуть особистісно орієнтований та компетентнісний підхід, управління освітнім процесом, психологію групової динаміки тощо. У зв’язку з цим варто говорити про нову роль вчителя – не як єдиного наставника та джерело знань, а як коуча, фасилітатора, тьютора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії дитини.
Нові ролі педагога
Вчитель-фасилітатор
Фасилітатор –
(від англ. facilitate):1 сприяти, 2 допомагати, 3 полегшувати. Це вчитель, основне завдання якого полягає в стимулюванні та направленні процесу самостійного пошуку інформації та спільної діяльності учнів. Фасилітація – це організація й управління процесом обговорення певних питань (тем) у групі людей.
Мета учителя-фасилітатора – організувати спілкування всіх учасників обговорення з нейтральної сторони, налагодити ефективний обмін думками таким чином, щоб зіткнення думок перейшли в конструктивне русло, розбіжності були успішно подолані і прийнятне рішення було вироблено.
Вчитель-тьютор
Тьютор –
(від англ. tutor — учитель) — особа, що веде індивідуальні або групові заняття із учнями, студентами, репетитор, наставник, опікун.
Тьютор — ключова фігура в дистанційному навчанні, що відповідає за проведення занять з учнями, студентами.
Життєва необхідність тьютора для здобувачів освіти інклюзивних груп та класів.
На думку фахівців, учитель працює відповідями, а тьютор – питаннями.
Вчитель- коуч
Коуч
Професія, призначення якої — сприяти людині в досягненні її життєвих цілей, розвитку та успіху.
Коучинг (англ. Coaching – тренерство) — процес, під час якого людина або група людей навчаються й одержують навички, необхідні для їхньої підтримки.
Коуч – це фахівець, тренер, здатний зробити з людини чемпіона, тобто мова йде про виховання переможців.
Вчитель – модератор
Модерація – це спосіб проведення навчальних занять або професійних нарад, який швидше призводить до результатів і дає можливість усім учасникам прийняти загальні рішення як свої власні, це структурований за певними правилами процес групового обговорення з метою ідентифікації проблем, пошуку шляхів їх вирішення та прийняття спільного рішення
Модератор – організатор групової роботи, що активізує і регламентує процес взаємодії учасників групи на основі демократичних принципів, забезпечує ділове спілкування, протоколювання процесу обговорення, проміжних і підсумкових результатів групової дискусії.
Сучасний вчитель
Не просто вчить, а вчить просто
Глибоко знає теорію і практику компетентнісного,особистісно зорієнтованого,діяльнісного підходів,вміє це перевести в практичну площину
Розуміє, що сучасною дидактичною одиницею є не урок, а тема
Поєднує в собі такі компетенції:
- Фасилітатора – створювача умов для навчання
- Супервайзера – організатора, менеджера
- Модератора – партнера
- Коуча – тренера, режисера
- Тьютора – репетитора
Бездоганно знає свій предмет, не боїться сертифікації
Кожен урок, заняття є для сучасного вчителя міні-проектом,що включає «5П»:
- Проблема ( компетентнісний, особистісно зорієнтований, діяльнісний підходи)
- План (завдання)
- Пошук (практичні дії по виконанню завдання)
- Продукт (розвинуті компетентності; вмотивована особистість)
- Презентація (самоаналіз результатів)
Розуміє значення основної навички ХХІ століття – вміння самостійно вчитися впродовж всього життя
Керується в своїй роботі вимогами Державного стандарту про компетентнісний,особистісно зорієнтований,діяльнісний підходи на всіх уроках,заняттях
Висновки
Педагогічні системи мають розвивати не тільки особистість, а й самі розвиватися
Вчитель має бути готовим до процесу оновлення педагогічної системи
Сьогоднішнє завдання вчителя – створити умови для розвитку учня, його здібностей, творчого сприйняття знань, виробити вміння самостійно мислити, мотивацію до вивчення предметів
Учень має навчитися не тільки відповідати на запитання, а й вміти їх ставити і шукати на них відповіді
Сучасний вчитель – демонструє універсальні і предметні способи дії, ініціює дії учні, корегує і консультує їх, знаходить способи включення в роботу всіх, створює умови для набуття життєвого досвіду, є партнером учнів та батьків
Сучасний вчитель ставить SMART-мету (конкретну, чітко сформовану; вимірювальну, реальну, можливу для досягнення, визначену в часі)
Виробити в учня потребу і вміння навчатися впродовж життя може тільки той, хто сам постійно навчається, вміє і бажає цього.
3.
Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.
У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.
Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель е насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів.[1,124]
Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку.
Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від учителя певних знань із суміжних дисциплін. Учителю фізики не можна не знати періодичного закону Д. Менделєєва, а вчителеві хімії — основ квантової механіки, учитель літератури не може обійтися без знання історії, а викладач історії — без знання географії. Особлива роль належить методичній підготовці вчителя. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.
Міцні знання з методики, психології та педагогіки — підґрунтя розвитку педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого вчителя і його колег. Він потребує постійного аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього кращого і прогресивного.[1, 124-125]
Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).
Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.
Співробітництво вчителя й учня, їхня співдружність і співтворчість значною мірою забезпечують створення „ситуації успіху” сприятливих умов для розкриття творчих можливостей дітей, ведуть до істотної гуманізації освіти. Відомий психолог Л.Виготський зазначав, що в співробітництві дитина виявляється сильнішого і розумнішого, ніж у самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, розв’язаних нею.
Реалізація ідеї співробітництва у педагогічному процесі нерозривно пов’язана з урахуванням того, що виховні впливи діють на дитину опосередковано, що покладено основу одного із основних принципів педагогічної психології.[1, 125]1ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично значущі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів; колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.[3, 321]
Дитина за своєю природою — істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.
Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:
1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом учителя (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя);
2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).[3, 322]
Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на практиці.Сприймання — відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.
Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.Найважливіше на цьому етапі — перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації — зорова).
Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.[4, 278]
ЗАСТОСУВАННЯ ВЧИТЕЛЕМ ЕФЕКТИВНИХ ПРИЙОМІВ СПІЛКУВАННЯ
Співробітництво вчителя з учнем — це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності. Учні мають зрозуміти та засвоїти основні правила обговорення у класі, водночас і вчителі повинні зрозуміти та засвоїти певні основні прийоми міжособистісного спілкування для полегшення роботи з класом. Нижче наводиться кілька корисних ідей для учнів і вчителів що мають підвищити рівень їх взаєморозуміння та ефективність навчання. Дискусії, доповіді та виконання завдань у класі проходять значно ефективніше, коли кожен учень знає правила та виконує їх. Правила вимагають навчитися користуватися своїми правами та керуватися своїми обов'язками.[5, 342]
Правила обговорення у класі для учнів
1. Слухати один одного - це досягається встановленням візуального контакту з тим, хто говорить. Коли доповідач закінчить, хтось з учасників обговорення стисло узагальнює сказане, перш ніж ділитися власними думками. Деякі вчителі використовують ключ від замка, що його тримає той, хто говорить, тим часом як інші слухають.
2. Говорити по одному - під час групової дискусії лише один учень може говорити в кожний даний момент. Ідея "ключа" спрацьовує тут добре. Слухати і говорити по черзі - два правила, що посилюють одне одного.
3. Триматися в межах теми - учні не повинні відхилятися від головної теми дискусії. Виявляючи тактовність, лідер групи може сказати в такому разі: "Я не певен, що це стосується того, що ми обговорюємо. Чи не допоможете ви мені?" Це дає учневі змогу чіткіше висловитися або зрозуміти, що обговорення пішло не тим шляхом.
4. Ділитися ідеями - учням потрібно, щоб їх заохочували ділитися думками. Кожний учень у класі має почувати себе вільним висловлювати власні ідеї. Нехай учні знають, що їхні ідеї становлять інтерес і будуть належно оцінені. Якщо твердження учня надумане або хибне, вчитель має відреагувати приблизно так: "Багато учнів і дорослих погодилися б з тобою. Проте ми знаємо, що..." У такому разі учень не соромитиметься та не ніяковітиме за неправильну відповідь.
5. Забезпечити самоповагу - всі учні залучаються до участі у класних роботах та обговореннях. Однак учень повинен мати право "пропуску" (пропустити свою чергу висловлюватися) у ситуаціях, болісних для нього.
6. Самовираження учнів має значно більше шансів реалізуватися, якщо вони розуміють, що не погодитися з кимось - нормальна річ, проте не варто судити інших людей за їхні ідеї. Допоможіть учням зрозуміти, на що схоже придушення чужої думки і як почуваються інші в подібних ситуаціях. Нехай учні знають, що така поведінка неприйнятна і неприпустима.
7. Виявляйте повагу до всіх учнів - не може бути неважливих запитань. Будь-яке запитання цінне. Нехай учні знають, що всі їхні запитання сприйматимуться з повагою і за них будуть дані відповіді під час навчання.[5, 343]
Подання ключових ідей, певність учнів у тому, що ви розумієте, про що вони говорять, та втручання, коли учні нечітко висловлюються, необхідні компоненти ефективного викладання. Існує п'ять прийомів спілкування, які допоможуть учителеві заохотити міжособистісні зв'язки, а саме: слухання, відбивання (відображення), з'ясовування, опитування та пошук прикладів.
1. Слухання - це процес, орієнтований на дію, що потребує від слухача використання всіх його чуттів у відповідь на слова та вчинки іншої особи. Вчителі можуть поліпшувати свою здатність слухати, звертаючи увагу на мовні та поведінкові натяки учнів. Учитель може стежити за асоціативністю ідей, змінами у розмові, відкриванням чи закриванням зауважень, рекурентністю посилань, невідповідностями та розбіжностями у спілкуванні та замовчуванні думок.
2. Відбивання (відображення) - це процес дослівного повторення сказаного іншою особою. За помірного використання це допомагає вчителеві переконатися, що він правильно почув учня. Якщо висловлення було перекручено, то відтак учень дістає можливість його переповісти. Цей прийом можна застосовувати також для того, щоб учень міг дізнатися, чи адекватно сприйняте його висловлювання вчителем.
3. 3'ясовування допомагає учням і вчителям виробляти нове розуміння теми створенням різних моделей думки. Як процес воно подібне до інтерпретації. З'ясовування виходить за межі сказаного окремим учнем. Це надає вчителеві певної свободи дій у поєднанні кількох учнівських думок для формування нової концепції розуміння. Учитель при цьому може сказати: "Протягом уроку ви торкалися таких моментів стосовно... Чи може це означати, що ви мали на увазі..?" Таким чином учень дістає можливість поміркувати над новою думкою або ідеєю (і погодитися чи не погодитися).
4. Опитування - допомагає вчителеві зрозуміти, що думають учні з приводу теми. Тут доречними будуть такі поради:
а) ставте відкриті запитання (з можливістю вільного вибору відповіді) типу: "Чи можете ви щось додати?", "Як ви себе почуваєте?", "Чи не хотіли б ви ще щось сказати?";
б) ставте запитання по одному. Не створюйте напруженості серією одночасних запитань. Нехай учень відповідає щоразу на одне запитання;
в) забезпечте учневі можливість відповісти на запитання. Чекайте не менше ЗО секунд, поки він обдумає відповідь;
г) вимагайте обґрунтування відповідей. Підтверджуйте (взнавайте) відповідь учня, дякуючи за участь. Якщо учень відповів фактично неправильно, будьте з ним тактовним і пізніше надайте правильну інформацію;
д) надавайте учневі можливість виходу із скрутного становища. Ставлячи запитання, реагуйте на можливі ознаки хвилювання, страху, неспроможності відповісти.[6, 129]
 перейти в каталог файлов
| Образовательный портал
Как узнать результаты егэ
Стихи про летний лагерь
3агадки для детей |
Скачать 370.59 Kb.