Главная страница
Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей
qrcode

Сценарій голодомор. Мітенг-реквієм Пам ять серця Звучить Реквієм Моцарта Ведучий


Скачать 28.49 Kb.
НазваниеМітенг-реквієм Пам ять серця Звучить Реквієм Моцарта Ведучий
Дата22.11.2019
Размер28.49 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файлаСценарій голодомор.docx
ТипКнига
#65300
КаталогОбразовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей
Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей


Мітенг-реквієм: «Пам'ять серця»

Звучить „Реквієм” Моцарта

Ведучий. Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

Ведуча. Нехай сьогодні наша гімназія стане храмом духовності, храмом Скорботи і Пам’яті. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

(Учні читають вірш ”Фрагмент пам'яті” )

1 Учень.

А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть….

2. Учень.

Сумують комини без диму,

А за городами за тином

Могили чорнії ростуть.

3. Учень.

Гробокопателі в селі

Волочуть трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини.

4. Учень.

Дні минають,

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло,

Кропивою поросло

Ведучий. Мітинг-реквієм пам’яті жертв голодомору 1932 -33 років оголошується відкритим.

Гімн України
Ведуча. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда – прадіда?
Ведучий.

Садок вишневий коло хати,

                   Хрущі над вишнями гудуть

                   Плугатарі з плугами йдуть

                   Співають ідучи дівчата

І дійсно, осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.

Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.

Ведуча:
Ведучий :

Ведуча:
Ведучий. Про жахливий голодомор в Україні ми дізнаємося із спогадів тих, кому довелося вижити.

(Учні читають свідчення очевидців).

Учень 1:
” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.

Учень 2:
”Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене маленького на 5 років до тяжких робіт. Мама пухла разом з сестричкою і померла на моїх очах. Один порятунок: миші наносили в норки запаси, землею обгортали їх в круглих купках, а ми вже її роздовбували взимку і забирали ці запаси

".Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.

Учень 3:
Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

УЧЕНЬ.  То був  страшний, навмисний  злочин.

Такого  ще  земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу  міцно зав’язали.

Сліпу пустили  старцювати…

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями  всіялося поле.

Ні  хрестика  і  ні  могили –

То був такий навмисний голод…

Учениця. Розповідь бабусі Кіпрач Оришки Іванівни, жительки села Остапівка Миргородського району, Полтавської області

Мала бабуся Оришка міцну дружну сім’ю – чоловіка Івана та 9 діточок.

Це була звичайна  працелюбна українська сім’я. Міцно стояли на ногах, мали що їсти – дякуючи тому, що працювали з раннього  ранку до пізнього вечора. Мали  корівчину, коня, вівці, реманент, мали свій  наділ землі. Старші діти з батьком  працювали в полі, середні пасли корівку, найменші пасли гусей, мати  порядкувала господу, готувала з старшими дочками їжу. Батько  ще  мав ремесло – шив чоботи, це теж приносило непоганий дохід. Довгими зимовими вечорами мати з дівчатами пряли вовну, ткали полотно, шили сорочки та інший одяг, вишивали вишиванки. Старші діти вже були підлітками коли почалася колективізація. Стали всіх примусово записувати в колгоспи. Колективізацію село не сприйняло, люди не віддавали своє добро в комуну. Селяни масово вирізали худобу, стало важко обробляти землю, не було чим платити продподаток… Прийшли в дім Оришки та Івана активісти сказали забрати увесь хліб. Вигребли все зерно, всю їжу, навіть квасолю у горщику  висипали на долівку, прив’язали до воза корову, конячку – потягли в колгосп. Залишилася багатодітна родина помирати голодною смертю. Так сяк до зими дотягнули. Взимку стали  діти  пухнути з голоду. Весь час просили: «Їсти,їсти,їсти»… Коли померли старші діти, не витримав і батько – пішов вночі  шукати якусь їжу, повернувся знесилений з пустими руками, каже : «Оришко все село пухле лежить…» І став перелічувать  сім’ї односельців де вже діти помирають… А до ранку не стало Івана, помер чоловік від туги нелюдської. Загорнула Оришка тіло чоловіка в ряднину відтягла на цвинтар до великої ями, однієї для всіх в селі, тихенько молитву заупокійну прочитала та й пошкандибала додому до голодних дітей. Так до травня місяця залишилося в Оришки троє дітей. Коли померла остання Оля мати вже не мала сили тягти тільце дитини на цвинтар, декілька днів рила могилку в садочку, там і поклала свою квіточку на вічний спокій. Весною подибала, за одну зиму постаріла, посивіла, зламана духом Оришка в колгосп заробляти хліб трьом ще живим дітям. Де сили бралися, Господи, що ж твій Хрест такий тяжкий?! І таких сімей в Україні були мільйони. Особливо потерпали від голоду Дніпропетровська, Луганська, Харківська,Миколаївська, Херсонська, Полтавська області.

Звучить «Остання молитва хлопчика»

Ведучий :
Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

Ведуча:
Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

Ведучий :
Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

Ведуча:
Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Ведучий :
Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

Ведуча:Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів. А щодня - майже 25 тисяч українців.
УЧЕНИЦЯ.

Пішла біда з торбиною

По всій Україні.

Несла вона заплакана

Очі  свої сині.

Ішла вона дорогами

Босими  ногами.

Дать поїсти б біді  хліба

Нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала,

В гірких травах спала.

Не проснулась, не вернулась

Тополею стала…

Біда  ішла понад полем,

Понад синім морем,

З сусідами поділилась

Голодом та  горем…

Ведуча
Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Ведучий

Але пам’ять не вмерла, жива.

Хоч ми всі й заслуговуєм докір.

І на душах хай крига скресає,

І ніколи хай свічка в серцях не згасає.

Ведуча: Давайте запалимо свічки
Учні запалюють свічки(звучить пісня О Білозір «Свіча»)

Ведучий:

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього вогню – частинки

вічного.

Ведуча: Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони життів

наших співвітчизників, серед яких були такі ж діти як і ви.

Ведучий: Ці вогники зігріють душі загиблих.

Ведуча: Це – світло очищення задля нашого майбутнього. І не хай світло свічки буде нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році. Вшануймо їх пам'ять хвилиною мовчання.

(Звучить мелодія «Хвилина мовчання»)

Ведуча: Запрошуємо вас покласти квіти до пам'ятника цим німим свідкам тієї страшної біди нашого народу – жертвам тоталітарного режиму.

Ведучий. Сьогодні ми маємо все: хліб і до хліба. І за це ми повинні дякувати Богові і трудівникам, чиїми руками вирощується хліб.

Ти освяти цей хліб, що на столі

Любов’ю тих що впали на світанні

Ведуча
Мільйони померлих голодною смертю, висланих і розчавлених більшовицькою владою дивляться з минулого в сьогодення: „ Будьте пильними! Пам’ятайте про наші гіркі уроки!”

Ведучий

Не буває чужого горя і чужої біди. Живемо ми на одній землі, під одним небом і під одним сонцем. Нехай же ніколи не доведеться нам пережити подібне.

Ведуча

Навіть на останнім рубежі.

Промінь віри в нас ще не погас

Боже, Україну збережи,

Господи помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас.


перейти в каталог файлов

Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей

Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей