тема 10. Тема 10 Навчання і виховання дітей із заїканням комплексний підхід до подолання заїкання
 Скачать 115 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| Тема 10: Навчання і виховання дітей із заїканням – комплексний підхід до подолання заїкання 1. Характеристика заїкання 2. Логопедична робота з дітьми, що заїкаються 1. Заїкання - це порушення темпо-ритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовного апарату. У міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду під кодом Р 98.5 стоїть заїкання, що є дискоординаційним судомним порушенням мовлення. Клінічні прояви заїкання зводяться до розладів плавності, злитності мовлення, темпоритмічної організації. Вони мають форму специфічних заїкань, зумовлених судомним станом м'язів мовленнєвого апарату (Л. Білякова). Заїкання у дітей – це форма мовленнєвої патології, основою якої є розлад вербальної комунікації. Вивчення даної мовленнєвої аномалії, зазвичай, здійснюється за допомогою клінічних, фізіологічних, психологічних та психолого-педагогічних методів. Такі прояви заїкання, як переривчастість мовлення, порушення темпу і ритму, зупинки, паузи, повторення окремих звуків, складів, слів, а в особливо складних випадках – судомні рухи фіксуються як спеціалістами, так і батьками дітей, що заїкаються. Разом з тим, оскільки прояви заїкання залежать від внутрішніх та зовнішніх факторів, які в одних випадках можуть ускладнити, а в інших – пом’якшити прояви дефекту, виникає необхідність у розробці прийомів, котрі виявляють специфіку оволодіння заїкуватими дітьми усним мовленням, письмом, читанням. Провідним в структурі мовленнєвого дефекту при заїканні є порушення експресивного мовлення. Заїкуваті діти мають як парціальний недорозвиток окремих компонентів мовленнєвої функціональної системи (звуковимова, лексично-граматична будова мовлення, фонематичні процеси), так і затримка розвитку мовлення в цілому. Становленню сучасного комплексного підходу до подолання заїкання сприяла розробка різноманітних методів корекції. Поєднання корекційно-педагогічної та лікувально-оздоровчої роботи спрямовано на нормалізацію мовлення, моторики, психічних процесів, виховання особистості та оздоровлення організмі в цілому. Комплексний підхід є системою чітко означених, але погоджених між собою засобів взаємодії різних спеціалістів: лікаря, логопеда, психолога, спеціаліста з логопедичної ритміки, фізіотерапевта та соціального працівника. На початку ХІХ ст. лікар Дело (1829) пояснював заїкання як наслідок спотворення звуковимови (ротацизм, ломбацизм, сигматизм), органічного ураження голосового апарату або неповноцінної роботи головного мозку. Він першим звернув увагу на те, що люди, які заїкаються, зосереджують акустичну увагу на своєму мовленні. З ХХ ст. різноманітність розуміння механізмів заїкання зводиться до трьох теоретичних напрямів: 1. Заїкання як спастичний невроз координації, що виникає від подразнення апарату складової координації. В своїх працях І. Сикорський писав: „Заїкання є несподіваним порушенням безперервності артикуляції. Його викликають судоми в одному з відділів мовленнєвого апарату”. Прихильники цієї теорії спочатку підкреслювали природжену слабкість апарату, який керує складовою координацією. В подальшому вони пояснювали заїкання в світлі невротизму: заїкання – це судомоподібні спазми. 2. Заїкання як асоціативне порушення психологічного характеру. Цей напрямок обрали Т. Непфнер та Е. Фрешельс. Прихильниками були А. Лібман, Г.Неткачев, Ю.Флоренська. Психологічний підхід до розуміння механізмів заїкання отримав свій подальший розвиток. 3. Заїкання, як підсвідомий прояв, що є наслідком психічних травм, різноманітних конфліктів із навколишнім середовищем. Прихильниками цієї теорії були А.Адлер, Шнейдер, які вважали, що заїкання, з одного боку, є бажанням індивіда уникнути будь-якої можливості стикатися з оточуючими, а з іншої – викликати співчуття оточуючих за допомогою демонстративного страждання. Таким чином, в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. визначається думка, що заїкання – це складний психофізичний розлад. Ще на початку ХХ ст. Т. Гепфнер і Е. Фрешельс підкреслювали, що „специфічною основою заїкання” є той психічний стан, на основі якого виникає „усвідомлення розладу мовлення”. Пізніше Ф.Штоккерт, Ю.Флоренська, М.Хватцев, А.Смірнова, Н.Власова та інші відмічали роль зафіксованої уваги заїкуватого на своєму мовленнєвому розладі. Як стверджує Волкова Г., одним із головних явищ, з котрого розвивається невротичний розлад, є почуття власної неповноцінності. І чим більше хворим фіксується увага на своїй хворобі, тим більш наполегливим він стає. Так утворюється коло, з якого хворий ніяк не може вирватися: хворобливі симптоми примушують його фіксувати на ньому свою увагу, а внаслідок цього симптом підсилюється і ще більше сконцентровує на собі увагу хворого. Н. Жинкін, розглядаючи заїкання як розлад мовленнєвого саморегулювання, відмічає, що, чим більше занепокоєння і чим більше вимова оцінюється як дефектне, тим сильніше порушується мовленнєве саморегулювання. Цей стан через декілька повторень перетворюється на патологічний умовний рефлекс та виникає все частіше, на початку мовлення. Процес стає циркулярним, так як дефект на прийомі підсилює дефект на виході. Спільна робота з літературним матеріалом привчає дітей уважно слухати, добирати слова-рими, чітко та досить голосно їх вимовляти. Рекомендується використовувати при цьому наочність – іграшки, зображення чи предмети. За умови правильного, цілеспрямованого і активного використання засобів виразного читання, засобів театралізованої діяльності, ігор та ігрових завдань, на наш погляд, можна досягти гарних результатів у подоланні дитячого заїкання. Крім того, все це додасть до логопедичних занять більше позитивного, більше зацікавленості і активності кожної дитини. Використання цілеспрямованих прийомів обстеження дає інформацію, необхідну для будови оптимального корекційного впливу. Комплексна методика використання театралізованих ігор в роботі з дошкільниками, які заїкаються, передбачає: – використання театралізованої гри на заняттях по різним розділам програми виховання та навчання в дитячому дошкільному закладі; – ознайомлення з навколишнім світом, формування особливості моделювання та символізації в іграх; – індивідуальний та диференційований підходи; – поступову роботу з формування різних видів театралізованої гри. Методика передбачає використання театралізованих ігор на заняттях з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім середовищем, малювання, трудове та фізичне виховання, а також заняття з лікувальної фізкультури, музично-рольові та логопедичні заняття. В процесі корекційної роботи діти знайомляться з методами та прийомами театралізованої гри. Подібний методичний прийом дозволяє привертати увагу дітей безпосередньо до характеру рухів, забезпечує поступове засвоєння ними необхідних довільних рухів. Дитина фіксує погляд на рухах дорослого, на змінах його міміки, спостерігає за пересуванням ляльок. У разі необхідності педагог уповільнює дії, виконує їх разом з дитиною, акцентуючи увагу на кожному етапі, націлюють погляд дитини на персонаж гри або на відповідну дію пантоміми. Це сприяє розвитку зорової та рухової координації дітей. Як вважає Ястребова А., причинами заїкання є афекти, сором, переляк, гнів, страх, травми голови, тяжкі хвороби, наслідування неправильного мовлення батька і матері. І.Сікорський (1889) першим підкреслив, що заїкання притаманне дитячому віку, коли розвиток мовлення ще не завершений. Вирішальну роль він відводив спадковості, вважаючи інші психологічні та біологічні причини (переляк, травми, інфекційні захворювання, наслідування) лише поштовхами, які порушують рівновагу нестійких у дітей мовленнєвих механізмі. Інші дослідники причини заїкання шукали в неправильних методах виховання дитини в сім’ї та вважали шкідливим як суворе, так і занадто ласкаве виховання. Закордонні дослідники серед причин виникнення заїкання виділяли неправильне виховання дітей (А.Шервен, 1908); астенізацію організму внаслідок інфекційних захворювань (А.Гутцман, 1910); наслідування, інфекції, падіння, переляк, ліворукість при перекручуванні (Т. Гепфнер, 1912; Є.Фрешельс. Таким чином, в етиології заїкання відмічається сукупність екзогенних та ендогенних факторів. В даний час можна виділити дві групи причин: ті, які сприяють, і ті, що викликають. При цьому деякі етиологічні фактори можуть як сприяти розвитку заїкання, так і безпосередньо викликати його. До причин, які викликають заїкання, належать наступні: невропатична обтяжливість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, послаблюючі або дезорганізуючі функції центральної нервової системи); невропатичні особливості самого заїкуватого (нічні страхи, енурез, підвищена роздратованість, емоційна напруга); конституційна прихильність (захворювання вегетативної нервової системи та підвищена вразливість вищої нервової діяльності, її особлива схильність до нервових травм); спадковість (заїкання є наслідком природженої слабкості мовленнєвого апарату, котра може передаватися спадково у якості рецесивної ознаки). При цьому необхідно обов’язково враховувати роль екзогенних факторів, коли прихильність до заїкання поєднується з негативним впливом навколишнього середовища; ураження головного мозку в різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: родові травми, асфіксія; інфекційні, травматичні та обмінно-трофічні порушення при різних дитячих захворюваннях. Перераховані причини викликають різні патологічні розлади в соматичній та психічній сферах, призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів і сприяють розвитку заїкання. На думку Чевельової Н., щоб викликати нервовий зрив і заїкання, достатньо деяких з таких несприятливих умов як:
До групи виконавчих причин відносяться анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні. Анатомо-фізіологічні причини – це насамперед фізичні захворювання з енцефалопатичними наслідками. Це родові травми, які нерідко супроводжуються асфіксією та струсом мозку; органічні розлади мозку з пошкодженням підкіркових механізмів та регулюючих рухів; виснаження нервової системи внаслідок інтоксикації та інших захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення: кір, тиф, рахіт, коклюш, хвороби внутрішньої секреції, обміну; хвороби носу і горла; дислалія, дизартрія, затримка розвитку мовлення. До психічних і соціальних причин відносяться короткочасні психічні травми (переляк, страх); діючі психічні травми, що є наслідком неправильного виховання в сім’ї: розбещеність, імперативне виховання, виховання „зразкової” дитини; хронічні психічні переживання, негативні емоції через конфліктні ситуації:
Основним зовнішнім симптомом заїкання є судоми в процесі мовленнєвого акту. Їх тривалість коливається у межах від 0,2 секунд до 12,6 секунд. У важких випадках досягає 90 секунд. Судоми розрізняються за формою (тонічні, клонічні та мішані), за локалізацією (дихальні, голосові, артикуляційні та мішані) та за частотою. При тонічних судомах спостерігається короткочасне поштовхоподібне або тривале скорочення м’язів – тонус. Під час клонічних судом спостерігається ритмічне повторення одних і тих самих судомних рухів м’язів – клонус. В експресивній мові дітей, що заїкаються спостерігаються фонетико-фонематичні та лексико-граматичні порушення. Розповсюдженість фонетико-фонематичних порушень серед заїкуватих дошкільників складає 66,7%, серед молодших школярів – 43,1%, учнів основної школи – 14,9% і старшої – 13,1%. Серед заїкуватих дошкільників, крім порушень звуковимови, в 34% випадків спостерігаються відхилення у розвитку мовлення, у формуванні фразового мовлення. Порушуються інтонація, ритм, наголос. Мовлення з необґрунтованими паузами, повтореннями, змінюються гучність і темп вимови, сила, висота, тембр голосу, емоційний стан заїкуватого. Вивчення нестабільної частотності пароксизмів заїкання дозволяє обґрунтовувати поняття про збереженість правильного мовлення. В проявах заїкання характерними також є різноманітні порушення мовленнєвої та загальної моторики, котрі можуть бути примусовими (мовні судоми, міоклонуси в м’язах обличчя, шиї), а також допоміжні рухи, котрі використовують заїкуваті, щоб замаскувати або полегшити своє важке мовлення. Лікування заїкання – складний процес. Він потребує вміння зробити зусилля над собою. Також лікування передбачає виконання наступних рекомендацій:
Завдання логопедичної роботи полягає в тому, щоб шляхом систематичних занять звільнити мовний апарат дітей від напруження, зробити мовлення вільним, ритмічним, плавним, виразним. Для цього використовуються авторські методики: І.Сікорського, Селіверстова, С.Миронової, М.Чевельової та ін. Всі заняття по вихованню мовлення дітей із заїкуванням поділені за ступеням зростаючої складності в 3 етапи: 1. Вправи у спільному і відображеному мовленні, на основі завчених фраз, віршів. 2. Вправи на усний опис картинок за питанням, складання самостійної розповіді за картинками, перекази (казок оповідань що прочитав логопед). 3. Закріплення навичок плавного мовлення у розмові з однолітками, дорослими в процесі ігор, д/ігор. Значення мають рухливі ігри, особливо супроводжуваними словами, спілкуванням. Це сприяє розвитку правильного дихання і голосу, звуковимови. Систему робити з дітьми 2-7 р. складаються: 1) методики ігрової діяльності; 2) логоритмічні заняття; 3) логопедичні заняття. Етапи логопедичного впливу передбачають: 1. Режим відносного мовчання. 2. Формування правильного мовного дихання. 3. Спілкування короткими фразами. 4. Активізація розвернутої фрази. 5. Інсценізація. 6. Вільне мовленнєве спілкування. Чим раніше початок логопедичної роботи тим краще ефект. З погляду Л. Міссуловіна (1988) і В. Шкловського (1994), заїкання - це стан мовлення, за якого у периферичному мовному апараті спостерігаються судоми різного ступеня тяжкості, тривалості, частоти. Судоми виникають унаслідок невротичних, неврозоподібних станів або органічних захворювань нервової системи і. в свою чергу, спричинюють вторинні реактивні нашарування. Заїкування - порушення темпоритмічної сторони мовлення зумовлене судомним станом м'язів дихального голосового та артикуляційного апаратів. В більшості випадків у підлітків та дорослих заїкування являється наслідком процесу, який виник в дитинстві. В дані вікові періоди мовний дефект найбільш яскраво виражений і стійкий в своїх проявах, спаяний з особистістю та з трудом піддається усуненню, часто рецидивує. Логопедична робота з дорослими ділиться на 3 періоди. 1-й період (14 занять). Складається з артикуляційних, дихальних вправ, фразової зарядки, питання-відповіді, короткого вірша. 2-й період (12 занять) включає мовну зарядку, читання, виклад прочитаного, розповіді на задану тему, практику розмовної мови. 3-й період (12 занять) - невеликі доклади робота над худ. матеріалом, драматизація, екскурсії. Методика усунення заїкання у підлітків складається з 6 етапів: 1. Підготовчий (2-3 дні). 2. Настановчий (інструкції в плані психотерапії на позитивних прикладах). 3. Максимальне обмеження усного мовлення (10-14 днів), повне мовчання (3-5 днів); відносний мовний спокій (7-9 днів). Проводяться вправи на постановку дихання та артикуляційна гімнастика. 4. Активна перебудова мовних навичок (3-4 тижні). Вводиться мовний режим, робота над діалогом, бесіди на задану тему, перекази на самостійну тему. 5. Закріплення правильних мовних навичок (3-5 тижнів) в різних ситуаціях (спонтанне мовлення). 6. Заключний етап (комунікативна функція) плавне, чітке мовлення. Комплексний підхід передбачає проведення гіпнотерапії, аутогенного тренування, використовуються сугестивні форми психотерапії. ЛІКУВАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ КОМПЛЕКС ПО ПОДОЛАННЮ ЗАЇКАННЯ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧІ ЗАХОДИ
КОРЕКТУВАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ВПЛИВ
СИСТЕМА КОРЕКТУВАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЩО ЗАЇКАЮТЬСЯ ПО ПЕРІОДАХ
ЕТАПНІСТЬ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЩО ЗАЇКАЮТЬСЯ
СТРУКТУРА ЛОГОПЕДИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З ТИМИ, ЩО ЗАЇКАЮТЬСЯ
МЕТОДИКИ ЛОГОПЕДИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ТИМИ, ЩО ЗАЇКАЮТЬСЯ
ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ В ЛОГОПЕДИЧНІЙ РОБОТІ З ТИМИ, ЩО ЗАЇКАЮТЬСЯ
 перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||