Тема 2 Контролінг. Тема Характеристика об єктів та види контролінгу
 Скачать 70.24 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| Тема 2. Характеристика об‘єктів та види контролінгу
Витрати — це поняття, яке характерне для діяльності будь- якого підприємства чи організації, юридичної чи фізичної особи. Проте стосовно виробничої діяльності їх суть і зміст істотно від- різняються від невиробничого споживання. Об’єктом нашого ви- вчення є витрати виробництва. Для управління менеджерам потрібні не просто витрати, а інформація про об’єкт витрат — продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. За натурально-речовим складом витрати виробництва являють собою витрати засобів виробництва і засобів існування працівників підприємств. Для відтворення процесу виробництва необхідно відновити обов’язкові елементи процесу праці. Затрачені засоби виробництва відновлюються за рахунок створенного продукту в натурі. Жива праця не відновлюється, а витрачається заново у новому циклі виробництва. Із знов створеного продукту виділяють кошти на відновлення робочої сили, які і складають необхідний елемент натурально-речових витрат виробництва. В умовах товарного виробництва відправним пунктом є витрати капіталу на засоби виробництва (с) та робочу силу (v). Ці первинні витрати капіталу і є, по суті витратами виробництва. Вартість як загальна категорія товарного виробництва визначається загальною сумою уречевленої в товарі праці. Різниця між цією сумою та витратами виробництва складає додану вартість (m). Таким чином, загальна формула дійсних витрат виробництв наступна: c + v + m. Вартість продукту поділяється на перенесену вартість (c) та знов створену вартість (v + m), яка, у свою чергу, складається з вартості необхідного (v) та додаткового (m) продукту. Знов створена вартість складає чисту продукцію, що поділяється на фонд заробітної плати та прибуток. Витрати у виробничому процесі праці і засобів виробництва для виготовлення продукції чи виконання робіт називаються ви- тратами виробництва. В економічній літературі витрати трактуються по-різному. Слід зазначити, що визначення витрат, хоч і відрізняються одне від одного, мають спільну основу (базу), суть якої зводиться до використання ресурсів: трудових, матеріальних, фінансових. В Україні діє стандарт (положення) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», згідно з яким витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками),за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаютьсявитратамипевного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод впродовж кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Невизнаютьсявитратамий не включаються до звіту про фінансові результати: — платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; — попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; — погашення одержаних позик; — інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, які наведені у пункті 6 (визначення витрат звітного періоду) цього Положення (стандарту); — витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Одне з найважливіших завдань контролінгу — управління прибутком підприємства, тому в ракурсі уваги контролінгу знаходяться затрати: їх види, місця виникнення і принципи управ- ління ними. Отже найважливішими об’єктами контролінгу є «затрати» і «центри відповідальності». Приймаючи рішення, керівник повинен уявляти собі всі його наслідки. Щоб прийняти правильне рішення, керівнику важливо знати, які затрати і вигоди воно за собою потягне. З метою більш детального пізнання досліджуваних об’єктів, основним з яких є затрати, використовується метод класифікації. Класифікація затрат — це поділ їх на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. При цьому чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об’єктів. Економічно обґрунтована класифікація затрат є важливою передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу виробничих затрат, калькулювання собівартості продукції та ефективного управління затратами. Класифікація затрат на виробництво, як об’єкт пізнання, детально досліджена як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Таблиця 2.1 Класифікація витрат Ознака ВидиВизначення 1 2 3 За економіч ним змістом За елементами Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат:
За статтями Стаття витрат - це сукупність витрат, для якої характерна однорідність їх цільового використання:
попутна продукція (вираховується). За способом віднесення до собівар тості Прямі Прямі витрати –це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкту обліку Непрямі Непрямі витрати – це ті, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкту обліку За місцем виникнення У розрізі структурних підрозділів одовження таблиці 2.1 за окремими виробництвами;
Залежно від зміни обсягу діяльності Змінні Змінні витрати – витрати, загальний розмір яких зростає (зменшується) пропорційно зростанню (зменшенню) обсягу виробництва продукції Постійні Постійні витрати - витрати, загальний розмір яких практично не змінюються при зростанні (зменшенні) обсягу виробництва протягом звітного періоду: 1) обов’язкові витрати – витрати, які мають тенденцію залишатися без змін в межах короткого періоду (кварталу, року) не залежно від обсягу діяльності; 2) дискреційні (періодичні) витрати – витрати, величина яких не пов’язана з обсягом діяльності та визначається керівництвом підприємства За доціль ністю витрачання Продуктивні Продуктивні витрати – витрати, які доцільні для даних умов виробництва, тобто передбачені технологією та організацією виробництва Непродуктивні Непродуктивні витрати – це витрати, пов’язані з недоліками в технології та організації виробництва, тобто нестачами, втратами від браку та іншими відхиленнями За стратегічними напрямами Короткострокові Короткострокові витрати – витрати, які мають безпосереднє відношення до прийняття рішень в процесі поточної діяльності Довгострокові Довгострокові витрати – витрати, які мають відношення до прогнозування майбутньоїдіяльності підприємства За терміном виникнення та способом їх віднесення до собівартості Фактичні Фактичні витрати – витрати, які забезпечили фактичний дохід і втратили здатність принести вигоду в майбутньому Планові Планові витрати – витрати, які не існували в поточному періоді, але включаються в фактичну собівартість продукції в плановому розмірі Прогнозні Прогнозні витрати – витрати, які використовуються для прогнозування майбутньої діяльності За ефективністю використання ресурсів Нормативні Нормативні витрати – витрати, що передбачені нормативом Фактичні Фактичні витрати - витрати, що фактично мали місце у звітному періоді За ступенем контрольо ваності Контрольо вані Контрольовані витрати – витрати, розмір яких знаходяться під впливом відповідальної особи Неконт рольовані Неконтрольовані витрати – витрати, розмір яких непідконтрольний відповідальній особі За економічною роллю в процесі виробництва Основні Основні витрати – витрати, які пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції Накладні Накладні витрати – витрати, які пов’язані з організацією, управлінням і обслуговуванням виробництва За значенням для прийняття управлінських рішень Релевантні Релевантні витрати – це витрати, величина яких в наслідок прийняття управлінського рішення змінюється Нерелевантні Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких внаслідок прийняття управлінського рішення не змінюється За додатковим випуском Прирістні (додаткові) Прирістні витрати – це витрати, які були понесені в разі випуску кількох додатково виготовлених одиниць продукції Маржинальні Маржинальні витрати - це витрати, понесені в разі випуску додаткової одиниці продукції За спряму ванням обліку Дійсні (роз рахункові) Дійсні витрати – це фактичні витрати, які мали місце в процесі виробництва та реалізації продукції Альтернативні Альтернативні витрати – це розмір втраченої вигоди, яку підприємство могло б мати, вибравши альтерна тивний варіант діяльності, ринку, цін або товарів За періодом отримання вигоди Вичерпані Вичерпані витрати – витрати, які мали місце для отримання доходу в звітному періоді Невичерпані Невичерпані витрати – витрати, які були понесені в звітному періоді для отримання вигоди в майбутніх періодах
Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники. Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства. Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені у грошовій формі витрати, пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат. Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він: — комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва; — є базою для оцінки економічної ефективності виробництва; — є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги); — є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому. Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг). До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться: — витрати на підготовку і освоєння виробництва; — витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається; витрати, пов’язані з раціоналізацією й винахідництвом; — витрати по обслуговуванню виробничого процесу, забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки; — витрати, пов’язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів; — відрахування на соціальні заходи; — витрати по управлінню виробництвом тощо. Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види: — технологічна — включає лише прямі витрати, пов’язані з підготовкою та виготовленням продукції; — виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції; — маржинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції; — повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції; — індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов’язані з випуском продукції; Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання. Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визна- чення ціни на продукцію. За ознакою часу собівартість поділяється на планову (нормативну) і фактичну. Для розрахунку планової (нормативної) собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію, виконані роботи чи надані послуги. Виділення центрів відповідальності в організаційній структурі управління передбачає децентралізацію управління. Децентралізація управління – це система, яка дозволяє менеджерам–керівникам структурних підрозділів самостійно приймати та виконувати рішення, що відносяться до сфери їх відповідальності. Переваги:
Недоліки:
Одиниця децентралізації - це відокремлені структурні підрозділи підприємства: цех, відділ, магазин, служба, секція, філія, департамент тощо. Центри відповідальності – сфера діяльності, в межах якої встановлено персональну відповідальність менеджера за показники діяльності йому підконтрольні. У системі управління вищі рівні управління здійснюють контроль й оцінюють роботу менеджерів нижчого рівня, а ті, в свою чергу, повинні здійснювати самоконтроль та інформувати керівництво про результати діяльності. Для здійснення контролю та забезпечення підзвітності менеджерів необхідна відповідна система обліку, яка забезпечувала б збір, обробку та передання інформації про результати діяльності кожного центру відповідальності. Такою системою є облік за центрами відповідальності. Облік за центрами відповідальності - система обліку, що забезпечує контроль і оцінку діяльності кожного центру відповідальності. Принципи обліку за центрами відповідальності:
Створення та функціонування системи обліку за центрами відповідальності передбачає:
Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів. З огляду на це першим кроком організації такого обліку є відокремлення відповідних центрів для закріплення відповідальності. Для відокремлення центрів відповідальності передусім беруть до уваги організаційну та технологічну структуру підприємства. Далі розробляються посадові інструкції, у яких закріплюються права й обов'язки за конкретними працівниками. Центр витрат – центр відповідальності, керівник якого відповідає за витрати, які йому підконтрольні. Більшість підрозділів підприємства (відділи, цехи, ділянки, виробництва тощо) є центрами витрат. Центр доходу – центр відповідальності, керівникові якого підконтрольні доходи, але не підконтрольні витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) або придбання товарів, що реалізуються та інвестиції в активи центру. Прикладом центрів доходу є відділ продажу, відділи універмагу, регіональні представництва компаній тощо. Такі підрозділи зазвичай відповідають за обсяг продажу, але не завжди мають повноваження контролювати ціни й асортимент товарів. Керівник центру доходу може контролювати витрати на утримання підрозділу. Отже, йдеться не про відсутність контролю витрат взагалі, а про відсутність прямого зв'язку між витратами центру та його доходом. Отже, фактично не існує центру доходу в "чистому" вигляді, а в обмеженні контролю за витратами. Центр прибутку – центр відповідальності, керівнику якого підконтрольні не лише витрати і доходи, а й фінансові результати. Більшість бізнес-одиниць у мережі діяльності компанії (ресторани, мотелі, кіоски, відділення, філії тощо) функціонують як центри прибутку. Основним завданням керівника центру прибутку є максимізація прибутку. Центром прибутку можуть бути не лише виробничі підрозділи або торгівельні точки. Банк може розглядати кожен департамент (позик, кредитних карток тощо) як центр прибутку. Центр інвестицій – центр відповідальності, керівник якого одночасно контролює затрати, доходи та інвестиції в активи. Центром інвестицій зазвичай є компанія загалом, а також дочірні підприємства та філії, керівники яких мають широкі повноваження відносно інвестицій та широкого їх використання. Характерною особливістю центру інвестицій є прямий взаємозв'язок між інвестованим капіталом у діяльність центру та його прибутком. Центри відповідальності за специфікою функцій, які вони виконують поділяються на основні та допоміжні. Основні центри відповідальності безпосередньо займаються виготовленням продукції, виконанням робіт, наданням послуг для споживачів. Їх затрати безпосередньо відносять на собівартість окремих об’єктів. До основних центрів відповідальності відносяться центри матеріальних запасів, дільниці та цехи основного виробництва, управлінські та збутові центри. Центри відповідальності, які відносяться до матеріальних запасів, включають відділ постачання та складське господарство. Дільниці і цехи основного виробництва охоплюють технологічний процес виготовлення продукції. Допоміжні центри відповідальності беруть участь у виробництві опосередковано, тобто обслуговують основні центри. Витрати допоміжних центрів відповідальності не можливо прямо віднести на собівартість, тому їх спочатку розподіляють на основні центри, а вже потім разом з витратами основних центрів включають у собівартість. У складі допоміжних центрів відповідальності виділяють загальнозаводські й обслуговуючі процеси виробництва. Загальнозаводські центри обслуговують усі підрозділи підприємства (об'єкти соціальної сфери, адміністративно-господарський відділ). Центри, що обслуговують процес виробництва, займаються наданням послуг тільки для потреб основного виробництва (відділ технічного контролю, ремонтний цех, інструментальна майстерня). Інформацію про результати діяльності кожного центру відповідальності періодично узагальнюють у звіті центру відповідальності. Звіт центру відповідальності – це звіт, що містить показники діяльності відповідного центру, контрольовані менеджером. Більшість інформації, наведеної в такому звіті, виражена в грошовому вимірнику, але до звіту також можуть бути включені негрошові (нефінансові) показники. Керівництво підприємства на підставі даних звіту оцінює діяльність кожного підрозділу та його керівника. Водночас конче важливо розрізняти результати діяльності керівника та економічні результати діяльності. Результати діяльності керівника характеризують його здатність забезпечувати повсякденне ефективне управління діяльністю, що перебуває під його контролем. Економічні результати діяльності характеризують успішність діяльності підрозділу як економічної одиниці. Звіти центрів відповідальності зазвичай складають щомісяця й містять порівняння фактичних і бюджетних показників. До звіту необхідно додавати пояснення причин та чому ці проблеми не були або не можуть бути вирішені. На підприємствах має місце ієрархічна підпорядкованість, яка нагадує своєрідну піраміду відповідальності, в якій звіт нижчого центру відповідальності послідовно включається до звіту вищого центру відповідальності і т. д. Принципи підготовки внутрішньої (управлінської) звітності:
4. Види контролінгу Розрізняють два види контролінгу — оперативнийістратегічний. Вони досить тісно взаємозв’язані між собою і переходять від оперативного до стратегічного. Методи оперативного контролінгу дозволяють оперативно управляти прибутком, є засобом такого управління, а також засобом вияву і ліквідації оперативних «вузьких місць «у сферах постачання, виробництва, реалізації і управління. Якщо, наприклад, за технологією один вид матеріальних ресурсів заміняється іншим (натуральна деревина — тирсоплитою, стальні труби — чавунними), ненавчених співробітників, які беруть участь у технологічному процесі, заміняють спеціалістами, облік з ручного способу ведення переводиться на ЕОМ, а коли замість механізованої вводиться електронна, інженерно-технічна і наукова праця, то контролер застосовує методи оперативного контролінгу. Методи стратегічного контролінгу допомагають контролеру при побудові роботи служби інформації з метою найбільш раннього знаходження майбутніх «вузьких місць» економічного росту. Кінцева мета оперативних методів контролінгу — забезпечення прибутковості і ліквідності, а стратегічних методів — забезпечення існування підприємства та ліквідності. З допомогою оперативних методів контролінгу можна мати дані про фактичні результати діяльності в різних аспектах (розрізах) діяльності, здійснити аналіз слабких сторін окремих підрозділів і організації в цілому, розробити програми з економії затрат, провести розрахунки економічної ефективності і здійснити активне управління продажами і прибутком на основі даних обліку сум покриття. Останнє здійснюється за допомогою розрахунку міри покриття. Оперативні методи контролінгу і маркетингу дають можливість ліквідувати оперативні «вузькі місця» результатів діяльності підприємства, планувати і забезпечувати досягнення таких цілей, як дохід на інвестований капітал, грошові потоки, плановий обсяг сум покриття по асортименту товарів, управляти з допомогою факторів, які впливають на затрати і результати, прибутком в межах часового горизонту. Стратегічний контролінг орієнтований на довгострокові перспективи. Його об’єктами, а отже, і контрольованими величинами є такі показники, як мета, стратегії, потенціали і фактори успіху, сильні і слабкі сторони підприємства, шанси і ризики, рубежі і наслідки. Стратегічний контролінг повинен забезпечити виживання підприємства, відстеження намічених цілей розвитку і досягнення довгострокової стійкої переваги перед конкурентами. Можна виділити найбільш важливі практичні інструменти і принципи стратегічного управління, що використовує стратегічний контролінг: ¾ Матричні аналітичні інструменти. ¾ Алгоритми роботи з «слабкими» і «сильними» сигналами. ¾ Принципи керування попитом та пропозицією. ¾ Принципи фінансової оцінки стратегічних планів. ¾ Сценарний аналіз. ¾ Функціонально-вартісний аналіз. ¾ Стратегічне управління витратами. Стратегічні методи допомагають контролеру при побудові роботи служби інформації з метою найбільш раннього знаходження майбутніх «вузьких місць» економічного росту. Пошуки в галузі стратегії ведуть до успіху, як правило, лише при різноплановій діяльності, яка дає можливість сфокусувати приховані потенційні резерви керівних співробітників на вирішенні тієї чи іншої проблеми, визначити «вузьке місце» і ліквідувати його без залучення зовнішньої допомоги. Використання можливих підходів до проведення товарної політики в сукупності з кривими життєвого циклу і плануванням інвестицій доповнюється аналізом ризиків і їх стимуляцією, що забезпечує, крім іншого, процес стратегічного планування. Звичайно, кожна служба контролінгу виробляє свій підхід, спосіб дій відповідно до нагромадженого досвіду роботи. Керівна концепція контролінгу (концепція. яка направлена на ліквідацію «вузьких місць», орієнтована на майбутнє відповідно до поставленої мети і завдань одержання певних результатів) досягається шляхом комплексного використання методів оперативного і стратегічного контролінгу та менеджменту. Між оперативним і стратегічним контролінгом існує досить тісний взаємозв’язок. Як було відзначено вище, щодо кінцевої мети оперативних і стратегічних методів контролінгу, то мета оперативних методів — забезпечення прибутковості і ліквідності, а стратегічних — забезпечення існування підприємства та тієї ж ліквідності. Отже, навіть виходячи з мети, видно взаємозв’язок, який проявляється у спільній меті — забезпеченні ліквідності. Взаємозв’язок проявляється і в тому, що без забезпечення прибутковості роботи фірми на даний момент неможливо забезпечити функціонування її у майбутньому. Взаємозв’язок оперативних і стратегічних методів контролінгу відбувається через погодження мети, цілей, управління цілями та досягнення мети (цілей). Управління метою (цілями) здійснюється в системі раннього попередження в оперативній та стратегічній галузі, аналізу планових і фактичних показників, що дозволяє своєчасно виявити відхилення, зміни навколишнього середовища і застосувати протидіючі заходи. Воно залежить від можливості прийняття рішення в рамках оперативного і стратегічного менеджменту. Досягнення мети відбувається шляхом координації керівних концепцій контролінгу і маркетингу з усіма методами планування, формування звітності, обліку, аналізу управління і контролю з орієнтацією на вирішення проблеми «вузьких місць», на логіку з використанням прямого зв’язку з напрямком у майбутнє. Досягнення мети залежить від можливості реалізувати принципи оперативного менеджменту і здібностей відповідних спеціалістів. Стратегічний контролінг надто тісно пов’язаний зі стратегічним маркетингом. Шляхом поєднання сфер дії стратегічних контролінгу і маркетингу розробляється загальна стратегія для забезпечення тривалого (довгострокового) існування фірми. Як тільки починають змінюватися умови по іншу сторону часового горизонту, внаслідок взаємозв’язку стратегічного планування, стратегічного контролінгу і методів маркетингу, з’являються засоби вирішення виявлених проблем, які більш ефективні, ніж традиційні методи вирахувань.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |