Відповіді до питань на екзамен. 1. Форми життя клітинна та неклітинна
 Скачать 0.68 Mb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
29. Трихомонади урогенітальна та кишкова. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика. Піхвова трихомонада Піхвова трихомонадає збудником урогенітального трихомонозу Географічне поширення: повсюдно. Морфологія: існує тільки у вигляді вегетативної форми (трофозоїт), цист не утворює. Трофозоїт має грушоподібне тіло довжиною 14—30 мкм. На передньому кінці тіла знаходяться 4 вільних джгутики й ундулююча мембрана, що доходить до середини тіла. Ядро одне, знаходиться ближче до переднього кінця тіла. Цитоплазма вакуолізована. Крізь усе тіло проходить аксостиль, який виступає на задньому кінці у вигляді шпички. Життєвий цикл: паразитує тільки в людини. Передається від однієї людини до іншої тільки у вологому середовищі. Інвазійна форма - трофозоїт. Основні шляхи зараження: при статевих контактах, через вологі рушники, губки, через гінекологічні й урологічні інструменти Локалізація: у жінок у піхві, бартолинових залозах, сечоводах, сечовому міхурі, у чоловіків – в уретрі, сім'яних мішечках, простаті. Патогенна дія: запалення слизової оболонки сечостатевих шляхів. Клініка. Трихомоноз у жінок перебігає у вигляді гострого запалення піхви. Через 3-30 днів після зараження з'являються серозно-гнійні виділення з піхви, що супроводжуються свербіжем, печією в ділянці статевих органів. Трихомоноз у чоловіків перебігає зазвичай безсимптомно, що сприяє поширенню хвороби. Іноді розвивається трихомонадний уретрит, що виявляється виділенням крапель серозної рідини з уретри. Діагностика. Клінічна: наявність специфічних виділень із піхви. Лабораторна: виявлення вегетативних форм у нативних і пофарбованих мазках із піхви й уретри, рідше - в осаді сечі після центрифугування; Профілактика. Особиста: відмова від безладних статевих стосунків, використання презервативів. Громадська: лікування хворих; стерилізація гінекологічного та урологічного інструментарію. 32. Збудники малярії людини. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика. Для людини патогенні чотири види Малярійного плазмодія. Plasmodiumvivax - збудник триденної малярії. Plasmodiumovale- збудник ovale-малярії (малярія типу триденної). Plasmodiummalariae- збудник чотириденної малярії. Plasmodiumfalciparum - збудник тропічної малярії. Географічне поширення: в усіх країнах Африки і Середнього Сходу, Південно-Східної Азії, на островах Тихого океану, Центральній і Південній Америці (між 40° південної широти і 60° північної широти). Морфологія: малярійний плазмодій проходить складний життєвий цикл з декількома стадіями розвитку). В організмі людини виявляють наступні стадії: • спорозоїт - розміром 1x15 мкм, веретеноподібної форми; • тканинний (передеритроцитарний) шизонт - округлої форми, розміром 50-70 мкм; • тканинний мерозоїт -діаметром близько 0,7 мкм, округлий або овальний, з ексцентрично розташованим ядром. Еритроцитарний трофозоїт проходить наступні стадії розвитку: • кільцеподібний трофозоїт - займає не більше 1/3-1/5 діаметра еритроцита; в центрі трофозоїта знаходиться безбарвна вакуоля, цитоплазма розташована у вигляді обідка блакитного кольору, ядро темно-червоне; • амебоподібний трофозоїт - займає більше половини еритроцита, має нестандартну форму внаслідок появи псевдоніжок, рухомий; вакуоля зменшується, в цитоплазмі містяться зерна темно-коричневого пігменту, що утворилися внаслідок розщеплення гемоглобіну; • зрілий трофозоїт займає майже весь еритроцит, округлої форми; вакуоля маленька або відсутня; ядро велике, кількість зерен пігменту збільшується. Шизонт характеризується ядром, що розділилося; Ця стадія називається морула. Еритроцитарний мерозоїт -нагадує за будовою тканинний, розміром близько 1,5 мкм. Жіночі і чоловічі гаметоцити (макро- і мікрогаметоцити) - незрілі статеві клітини округлої форми (PLfalciparum - півмісяцеві). Життєвий цикл. Для малярійного плазмодія характерний складний життєвий цикл зі зміною хазяїв і чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Проміжний хазяїн - людина. Остаточний хазяїн і специфічний переносник - самка комара роду Anopheles. Зараження людини відбувається при укусі самки комара роду Anopheles. Інвазійна стадія -спорозоїт. Зі слиною комара спорозоїти потрапляють у кров'яне русло і через 30-40 хв у місце первинної локалізації - клітини печінки. Патогенна дія: розвиток малярійного нападу як реакції організму на дію пірогенних білків, що вивільняються при руйнуванні уражених еритроцитів; розвиток анемії внаслідок розпаду еритроцитів; аутоімунні процеси. Клініка. Інкубаційний період близько 7-20 днів, іноді довше. Потім розвивається первинна (свіжа) малярія. Характеризується типовими нападами лихоманки. Напад проходить зі зміною трьох послідовних фаз: • фаза "ознобу" - починається з підвищення температури до 39-40 °С, шкіра холодна, шорстка ("гусяча шкіра"), губи синюшні, може бути нудота і блювота; • фаза "жару" характеризується збереженням високої температури, наростає головний біль, болі у м'язах; з'являється відчуття жару, шкіра гаряча на дотик; • фаза потовиділення - температура швидко знижується до норми або нижче норми, виражене потовиділення; самопочуття поліпшується, Діагностика. Клінічна: характерна лихоманка, збільшення селезінки, анемія. Лабораторна: виявлення паразитів у мазку і товстій краплі крові і підтвердження раніше перенесеної малярії. Профілактика. Особиста: захист від укусів комарів, профілактичний прийом протималярійних препаратів. Громадська: оздоровлення місцевості за допомогою меліоративних заходів, знищення комарів та їх личинок за допомогою інсектицидів. 31. Токсоплазма. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика. Токсоплазма (Toxoplasma gondii) Токсоплазма (Toxoplasma gondii) - збудник токсоплазмозу. Географічне поширення: повсюдно. Морфологія: в організмі людини існує у вигляді вегетативної форми (ендозоїт) і справжньої цисти. Вегетативна форма (ендозоїд) півмісяцевої форми, довжиною 4-7мкм. Один кінець загострений, другий заокруглений. На загостреному передньому кінці знаходиться апарат проникнення у клітину хазяїна (апікальний комплекс) - коноїд (для прикріплення до клітини) і роптрії, що містять ферменти для розчинення клітинної мембрани. У центрі або на задньому полюсі клітини розташоване ядро. Справжні (тканинні) цисти — сферичні або овальні утворення, розміром 50-200 мкм, є скупченням кількох сотень ендозоїтів, оточених щільною захисною оболонкою. Життєвий цикл: складний, зі зміною хазяїв і чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Проміжні хазяїни: ссавці, зокрема людина, багато видів птахів, рідше рептилії. Остаточний хазяїн - ссавці родини котячих. Людина заражається токсоплазмами при: потраплянні ооцист у рот із брудних рук, немитих овочів і фруктів, шерсті кішок; вживанні в їжу погано прожареного м'яса і некип'яченого молока від хворих тварин Локалізація: головний мозок, сітківка ока, серцевий і скелетні м'язи, лімфатичні вузли, печінка легені та інші органи. Патогенна дія: зруйнування клітин хазяїна внаслідок розмноження токсоплазм у гострий період інвазії; Клініка. Залежно від механізму зараження розрізняють набутий і уроджений токсоплазмоз. Діагностика. Клінічна: утруднена внаслідок розмаїтості клінічної картини. Лабораторна: мікроскопія мазків крові, пунктату лімфовузлів, центрифугату спинномозкової рідини, плаценти. Профілактика. Особиста: кип'ятіння молока, термічна обробка м'яса, дотримання правил особистої гігієни, вагітним жінкам небажано тримати у житловому будинку кішок. Громадська: серологічне обстеження вагітних і лікування за необхідності 33. Балантидій. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика. Балантидій (Balantidium coli) - збудник балантидіазу. Морфологія: існує в формі трофозоїта і цисти. Трофозоїт (вегетативна форма) - овальної форми, 30-200 мкм завдовжки, завширшки- 20-70 мкм. Тіло вкрите війками. На передньому кінці тіла знаходиться клітинний рот (цитостом), що продовжується у клітинну глотку (цитофаринкс). Війки навколоротового простору (перистома) більшої довжини. Біля заднього кінця тіла знаходиться анальна пора (цитопрокт). У цитоплазмі розташовані травні і дві скоротливі вакуолі. В ендоплазмі два ядра - бобоподібний макронуклеус, на ввігнутому боці якого розташований кулястий мікронуклеус. Макронуклеус часто поліплоїдний, регулює життєдіяльність клітини, мікронуклеус завжди диплоїдний, зберігає генетичну інформацію і бере участь у статевому розмноженні. Живиться вуглеводами, оформленими харчовими частками, бактеріями, лейкоцитами. Розмножується поперечним поділом надвоє, можлива кон'югація. Циста овальна або куляста, 50-60 мкм в діаметрі, покрита двошаровою оболонкою. У цитоплазмі виявляється макро- і мікронуклеус, задня скоротлива вакуоля. Життєвий цикл: паразитує в основному у свиней, рідше - в людини, пацюків. Людина заражається через забруднену воду або їжу, брудні руки. Інвазійна форма - циста. Основне джерело зараження-свині. Локалізація: товста кишка (переважно сліпа). Патогенна дія: утворення виразок і некроз слизової оболонки товстої кишки. Клініка. Хвороба може перебігати в гострій і хронічній формах. Характеризується загальною інтоксикацією (слабкість, головний біль, помірна лихоманка) і ознаками коліту (біль у животі переймоподібного характеру, рідкі випорожнення зі слизом і домішками крові). Діагностика. Лабораторна: мікроскопія нативного мазка фекалій, в якому виявляють переважно вегетативні форми; Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, особливо при догляді за свиньми. 34. Біологічні особливості життєвих циклів гельмінтів. Геогельмінти, біогельмінти, контактні гельмінти. Пояснити на конкретних прикладах. Для гельмінтів характерною є зміна хазяїна в циклі розвитку, що забезпечує розмноження, розселення і поширення паразитів. Ще в 1937 р. К. І. Скрябін і Р. С. Шульц поділили всіх паразитичних червів на дві групи за характером їх життєвого циклу: геогельмінти і біогельмінти - й відповідно виділили дві епідеміологічні групи гельмінтозів - геогельмінтози і біогельмінтози. До геогельмінтів належать види (значна частина нематод), що розвиваються без участі проміжного хазяїна. їхні яйця або личинки досягають інвазійної стадії у зовнішньому середовищі й потрапляють до організму остаточного хазяїна переважно через рот - внаслідок випадкового проковтування з їжею або водою, занесення брудними руками (перорально). Личинки деяких видів (анкілостомід, стронгілоїдів) активно проникають через шкірні покриви людини при контакті з грунтом. До біогельмінтів належать види (сисуни, стьожкові, частина власне круглих червів), життєві цикли яких обов'язково пов'язані зі зміною хазяїна - проміжного й остаточного. У тілі проміжного розвиваються личинкові форми, а перетворення інвазійних личинок на дорослу форму відбувається в тілі остаточного хазяїна, куди вони потрапляють різними шляхами. У деяких видів для завершення розвитку личинок необхідна участь другого проміжного хазяїна (додаткового). Є. С. Шульман у 1952 р. запропонував, крім біота геогельмінтозів, виділити додаткову групу - контактних гельмінтозів, до якої включив дві інвазії - ентеробіоз і гіменолепідоз. Особливості їхньої епідеміології не дозволяють віднести їх ні до біо-, ні до геогельмінтозів. Таким чином, залежно від механізму передачі інвазій гельмінтози людини поділяють на три групи: геогельмінтози, біогельмінтози і контактні гельмінтози. Геогельмінтози - інвазії, збудники яких розвиваються прямим шляхом (без участі проміжного хазяїна) і передаються людині через елементи довкілля (ґрунт, овочі, ягоди тощо), забруднені інвазійними яйцями або личинками. Біогельмінтози - інвазії, збудники яких розвиваються за участю проміжних хазяїнів і передаються людині через тканини їх тіла. Контактні гельмінтози - інвазії, збудники яких розвиваються у безпосередній близькості до людини й передаються через руки хворого або через предмети, що її оточують. 35. Сисун печінковий. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика. Сисун печінковий, або фасціола (Fasciolahepatica), - збудник фасціольозу. Географічне поширення: повсюдне. Морфологія. Статевозріла особина листкоподібна, довжиною 20-30 мм, шириною 8-12 мм. На передньому кінці тіла знаходиться невеликий конічний виступ довжиною 4—5 мм. Черевний присосок більший, ніж ротовий. Сім'яники дуже розгалужені, знаходяться всередині тіла. Жовтівники розташовані з боків тіла. Матка звивиста, розміщена в передній частині тіла. Позаду і збоку середньої лінії знаходиться гіллястий яєчник. Яйця великі, овальної форми (130-150 X 70-90 мкм), мають кришечку. Життєвий цикл фасціола – біогельмінт. Остаточний хазяїн - велика і мала рогата худоба, зрідка людина. Проміжний хазяїн - молюск ставковик малий (Galba truncatula). Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки. В організмі людини може жити впродовж 9-13 років. Яйця виділяються у зовнішнє середовише з фе каліями. У воді з них виходять мірацидії, які актив но проникають у тіло проміжного хазяїна-молюска ставковика малого, де проходять стадії спороцисти, редій, церкарій. Інвазійна стадія для остаточного хазяїна - адолескарії, які зберігають інвазійність 2-3 роки. Людина і тварини заражаються під час пиття води з заражених водойм або при поїданні водяних рослин з прикріпленими адолескаріями. Патогенна дія: паразит викликає токсично-алергічні реакції; механічне ушкодження жовчних ходів та тканини печінки; Клініка. Інкубаційний період близько 15 днів. Хвороба перебігає у 2 фази: • гостра фаза, для якої характерні неспецифічні симптоми хвороби: болі в суглобах, лихоманка, висипання на шкірі; непостійні болі в животі, діарея або запор; • хронічна фаза починається з третього місяця хвороби, коли статевозрілі сисуни знаходяться в печінці; печінка збільшена, іноді жовтяниця; хворий худне, періодично алергічні прояви. Діагностика. Клінічна: хронічний холангіт і холецистит у поєднанні з алергічними проявами. Лабораторна: серологічні реакції (ΡΗΓΑ, ΡΙΦ) у перших три місяці після зараження, коли статевонезрілі фасціоли ще не виділяють яєць; овоскопія дуоденального вмісту або фекалій.Яйця у фекаліях можуть виявлятися при вживанні в їжу печінки хворих тварин. Профілактика. Особиста: не пити сиру воду з відкритих водойм не вживати в їжу в сирому вигляді дикорослі рослини. Громадська: основана на ветеринарних заходах щодо боротьби з фасціольозом тварин. 37. Сисун ланцетоподібний. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика. Сисун ланцетоподібний (Dicrocoelium lanceatum) - збудник дикроцеліозу. Географічне поширення: повсюдне. Морфологія. Статевозріла особина довжиною 5-12 мм, тіло спереду рівномірно звужене, задній кінець заокруглений. Два часточкові сім'яники знаходяться в передній третині тіла. Яєчник розташований за заднім сім'яником, матка – узадній частині тіла. Жовтівники - з боків у середнійчастині тіла. Яйця коричневого забарвлення, розміром 38-45 мкм, асиметричні. Кришечка зрілогояйця слабко помітна, розташована на гострішомуполюсі. Всередині зрілого яйця знаходиться зародок з двома круглими клітинами. Життєвий цикл. Остаточний хазяїн - травоїдні тварини: велика і мала рогата худоба, свині. У людини описаніпоодинокі випадки хвороби. Проміжний хазяїн: перший - наземні моллюски (Неlісеllа, Zebrinaта ін.), другий - мурахи. Інвазійна стадія - метацеркарій. Людина зажається при випадковому проковтуванні мурах з ягодами, овочами. Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки. Патогенна дія і клініка дикроцеліозу - механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової залози, що може при звести до первинного раку печінки і підшлункової залози, цирозу печінки; розвиток патологічних шлун ково-кишкових рефлексів; вторинне інвазування жовчних проток і міхура; механічна жовтяниця внас лідок закупорки жовчних шляхів; токсично-алергічні реакції, особливо в перший місяць хвороби. (подібні до опісторхозу, однак виражені слабше). Діагностика. Клінічна: ґрунтується на поєднанні симптомів холециститу з алергічними проявами. Лабораторна: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і фекаліях, як і при фасціольозі, можливе виявлення "транзитних" яєць; серологічні реакції. Профілактика. Особиста: мити овочі і фрукти перед вживанням. Громадська: ветеринарний контроль за тваринами.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |