Тема 1, тема 2. Лекція Господарський облік, його суть і характеристика
 Скачать 159.5 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
 55 . : РІЧНА фінзвітність.doc, Лекція 9.ppt.ppt, Тема 1.doc, Тема 4 контролінг.docx, ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ.doc, Лекція 7.ppt.ppt, Наочний посібник.doc, Тема 3 контролінг.docx, 4ДОРУЧ~1.DOC.doc, Тема 10.doc 45 . Тема 1. Господарський облік, його суть і характеристика Лекція 1. Господарський облік, його суть і характеристика План лекції
Сутність господарського обліку, його види Облік (взагалі) – це процес спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксації (реєстрації) фактів –процесів, подій, явищ, природи або суспільного життя Для суспільства об’єктом особливої уваги є господарська діяльність.  Суб'єктами господарської діяльності є фізичні та юридичні особи. Господарський облік історично зумовлений; виник і розвивався разом із господарською діяльністю людини. У XV ст. з'явилися перші друковані праці з правил ведення обліку, автором однієї з яких був Лука Пачолі (1445—1515), відомий як родоначальник бухгалтерії. Його книга "Трактат про рахунки і записи" є першою працею з бухгалтерського обліку. Із розвитком продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях облік адаптувався до вимог суспільства і в результаті сформувався як прикладна економічна наука. Господарський облік
Загальна характеристика видів господарського обліку
Бухгалтерський облік посідає центральне місце серед окремих видів господарського обліку. Бухгалтерський облік є невід’ємною частиною процесу управління підприємством. 2. Бухгалтерський облік, його види та їх характеристика. Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання. реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Таке визначення дано в Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ Метою бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства. Корисність облікової інформації визначається її значущістю і достовірністю. 
Користувачі бухгалтерської інформації В умовах ринкових відносин бухгалтерський облік диференціюється за сферою діяльності та за обліковими функціями. За сферою діяльності бухгалтерський облік поділяється на виробничо-господарський, бюджетний і банківський. За об'єктами обліку, планом рахунків, специфікою ведення ці види обліку істотно відрізняються один від одного. За обліковими функціями бухгалтерський облік поділяється на фінансовий, податковий і управлінський.  Податковий облік— окремий функціональний облік з метою посилення контрольно-аналітичної функції обліку правильності нарахувань та сплати податків. Здійснюється для формування показників валового доходу і валових витрат з метою обчислення прибутку і податку.  Фінансовий і податковий облік регулюються законодавством. Він обов'язковий для всіх суб'єктів господарювання й оприлюднюється у фінансовій звітності та деклараціях, підлягає аудиту. |
| Критерій | Фінансовий | Управлінський |
| Головні користувачі інформації | Менеджери і зовнішні користувачі | Менеджери різних рівнів |
| Обмеження | Загальноприйняті принципи (стандарти) і нормативні акти | Немає ніяких |
| Використання вимірників | Єдиний грошовий вимірник | Різні, у тому числі якісні |
| Об'єкт аналізу і обліку | Господарська одиниця в цілому | Структурні підрозділи (центри відповідальності) або окремі сторони діяльності |
| Націленість | Оцінка минулого | Прогноз на майбутнє |
| Відкритість даних | Більшість даних доступна всім | Комерційна таємниця |
| Ступінь надійності | Інформація має оперативний характер і піддається перевірці | Інформація має ймовірнісний і суб'єктивний характер, а іноді містить комерційну таємницю |
| Групування затрат | За елементами затрат | За статтями калькуляції |
| Періодичність складання звітів | Регулярна щорічна або щоквартальна звітність | Змінний інтервал (оперативна інформація) |
| Обов'язковість ведення | Обов'язково | Необов'язково |
3. Функції бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік у загальному циклі управління підприємством (планування — облік — аналіз — регулювання) виконує такі функції: інформаційну, контрольну, оціночну, аналітичну.
4 . Регулювання бухгалтерського обліку на Україні
Законом визначено:
загальні положення та основні принципи побудови бухгалтерського обліку та
фінансової звітності;
порядок державного регулювання бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;
порядок організації та методологія ведення бухгалтерського обліку;
загальні вимоги і принципи складання фінансової звітності.
Державне регулювання бухгалтерського обліку фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України з метою:
створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які с обов'язковими для всіх підприємств та захищають і гарантують інтереси
користувачів;
удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України створено Методологічну раду бухгалтерського обліку, яка складається з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, цідприємств, представників федерації професійних бухгалтерів та аудиторів України, Аудиторської Палати України та інших громадських організацій. Метою діяльності Методологічної ради є:
організація розробки та розгляду проектів національних положень (стандар
тів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів щодо уведення
бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;
удосконалення організаційних форм та методів бухгалтерського обліку в
Україні;
методологічне забезпечення впровадження сучасної технології збору та об
робки обліково-економічної інформації;
розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідго
товки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.
Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) — це нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.
Основою для складання наведених П(С)БО послужили Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, розроблені комітетом з Міжнародних стандартів обліку (Великобританія) та затверджені за процедурами, визначеним Міжнародною федерацією бухгалтерів (МФБ) (США). Міністерство фінансів продовжує розробку ряду П(С)БО, в яких буде висвітлюватися порядок розкриття, оцінки та відображення низки господарських операцій та враховано особливості окремих видів діяльності.
Положення (стандарти) бухгалтерського обліку використовуються всіма підприємствами, організаціями та установами України. Банки та бюджетні організації використовують у своїй діяльності лише окремі положення (стандарти), що обумовлено специфікою їх діяльності.
Окрім національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку Міністерством фінансів затверджено також План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (наказ міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291).
План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, необхідних для відображення діяльності підприємств, організацій та установ.
Усі підприємства (окрім банків та бюджетних організацій) зобов'язані користуватися цим переліком при відображенні операцій в обліку.
Тема 2. Предмет і метод бухгалтерського обліку (2 год.)
Лекція 2. Предмет і метод бухгалтерського обліку
План лекції
Поняття про предмет бухгалтерського обліку
Об’єкти бухгалтерського обліку
Господарські процеси як об’єкти бухгалтерського обліку та операційний цикл діяльності підприємства
Поняття про предмет бухгалтерського обліку та його об’єкти
Бухгалтерський облік, як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод (методологію).
Предмет бухгалтерського обліку в широкому розумінні — все те, що пов'язане з отриманням необхідної інформації про суб'єкт господарювання, його господарську діяльність та ресурси. У вузькому розумінні, предметом обліку є сукупність процедур, пов'язаних з виявленням, вимірюванням, реєстрацією, накопиченням, узагальненням, зберіганням та передачею інформації про господарську діяльність користувачам для прийняття рішень.
Суб'єкт бухгалтерського обліку — це суб'єкт господарювання в особі підприємства, організації, установи, особи тощо. Варто зазначити, що предмет і об'єкти обліку обмежуються рамками суб'єкта господарювання, бухгалтерський облік є локальним процесом сом продукування інформації про об'єкти обліку, її використання в управлінні підприємством.
Отже, вивчення того, як здійснюється бухгалтерський облік як процес послідовного отримання і використання інформації на підприємстві для потреб управління, розкриває зміст бухгалтерського обліку, його предмет, а вивчення питань ведення обліку, способів і прийомів його здійснення розкриває його метод. Методологія бухгалтерського обліку включає сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних, притаманних лише цій науці методів, що застосовуються для здійснення процедури обліку і розкриваються в окремих методиках.
Суб'єкт господарювання, як правило, наділений засобами, майном, здійснює господарську діяльність, направлену неотримання фінансового результату і зобов'язаний відповідно до чинного законодавства вести бухгалтерський облік і складати звітність.
2. Об’єкти бухгалтерського обліку
Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та його рух в процесі відтворення. Об'єктом обліку є також факти, дії і події господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів, процеси придбання засобів виробництва продукції та її збуту, розрахункові відносини підприємства з юридичними та фізичними особами, фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи:
господарські засоби (майно);
джерела господарських засобів;
господарські процеси.
Для поглибленого вивчення об'єктів бухгалтерського обліку, якими є господарські засоби підприємства використовують групування господарських засобів за двома ознаками:
за складом і розміщенням;
за джерелами утворення (формування).
Майно підприємства — це основні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами.
Активи — це ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознаками:
— за формами функціонування;
— за характером участі у процесі обороту;
— за ступенем ліквідності.
За формами функціонування господарські активи поділяють на такі групи: матеріальні, нематеріальні, фінансові активи.
Матеріальні активи — це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.
Основні засоби — це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі протягом періоду, більшого, ніж один рік від дати введення в експлуатацію. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земля, будівлі, споруди, машини, інструменти, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а вартісну межу підприємство встановлює самостійно.
Незавершене будівництво — це вартість недобудованих об'єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства
Запаси — це активи, які утримують з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, управління підприємством чи які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відносять: виробничі запаси, тварин на вирощуванні й відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари.
Нематеріальні активи — це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінностями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.
Фінансові активи — це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення І рік) і поточними (з терміном повернення до року. Фіз. Та юр. осіб, які мають заборгованість перед цим підприємством , називають його дебіторами.
За характером участі у процесі обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.
Необоротні активи — це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємств. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства відносять: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.
Оборотні активи — це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на ряхунках у банку.
За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.
Ліквідність активів підприємства — це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Розрізняють ступінь ліквідності за строками: якщо конкретний актив підприємства може набути грошової форми протягом місяця, то такий актив високоліквідний або абсолютно ліквідний, протягом 2—3 місяців — ліквідний, протягом 3—6 місяців — мало ліквідний.
До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо.
До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари.До мало ліквідних активів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.
Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок як власних, так і залучених коштів, або, як прийнято говорити, джерел. Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують на:
джерела власних засобів;
джерела залучених засобів.
До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна — тобто чистими активами, що обчислюються як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів.
У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.
До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів. Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку Підприємства. Аналогічно формується і пайовий капітал, наприклад у кооперативах.
Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків тощо.
Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, дооцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.
Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.
Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповненні) господарських засобів і відповідних резервів. У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати па облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання.
До залучених джерел формування господарських засобів належить ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До таких джерел відносять: кредити банків, Попикові кошти під зобов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов'язань.
Кредити — це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до іншу).
Зобов'язання за облігаціями — це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.
Кредиторська заборгованість — це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Кредиторську заборгованість у межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів — простроченою.
Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.
У балансі підприємства джерела залучених коштів називають зобов'язаннями. Зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Власний капітал і зобов'язання відображають у балансі з правої сторони і називають пасивами.
Господарські процеси як об’єкти бухгалтерського обліку та операційний цикл діяльності підприємства
У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругооборот, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл.
Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.
Основними стадіями кругообороту господарських засобів є такі процеси: постачання (купівлі), виробництва (витрачання/зберігання), реалізації (продажу).
Самі господарські процеси в узагальненому вигляді — це взаємодія трьох складових: засобів праці (будівлі, станки, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила Господарський процес як частина кругообороту господарських засобів складається з первинних елементів — господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни у структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства. Більшість господарських операцій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції. Разом із тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, що трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).
Господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругооборот засобів (капіталу).
Процес постачання (купівлі) стадія кругообороту, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами.
Процес виробництва – стадія кругообороту, на якій створюються блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, викоконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача.
Процес реалізації — стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми. що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об'єктами обліку є витрати, пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу ти прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковими та іншими органами.
Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.