Тема 3. Організація управлінського обліку в системі контролінгу
Управлінський облік як вихідний елемент системи контролінгу
Управлінський облік – це: інтегрована система підготовки та забезпечення різних рівнів управління інтерпретованою відповідним чином інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень; - важливий інструмент, покликаний забезпечити координацію, взаємодію та взаємоузгодженість окремих елементів управління для досягнення стратегічних цілей підприємства та його ефективну діяльність.
Суть управлінського обліку характеризується висловом «виробництво інформації для здійснення ефективного управління».
Метою управлінського обліку є забезпечення менеджерів корисною інформацією для прийняття управлінських рішень. В системі управлінського обліку, крім того, здійснюється оцінка прийнятих рішень на різних рівнях управління та відповідності їх стратегії підприємства.
Завданнями управлінського обліку є підготовка інформації для:
забезпечення стійкого фінансового стану підприємства;
посилення керованості підприємства та створення надійних передумов для його стратегічного розвитку;
розробка перспектив довгострокового розвитку та утримання підприємством вигідних і важливих ринкових позицій;
зменшення небезпеки помилок та збільшення можливостей реалізації завдань підприємства.
ФУНКЦІЇ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ:
інформаційна - забезпечення керівників різних рівнів управління обліковою інформацією, необхідною для ефективнішого планування, контролю та прийняття управлінських рішень;
контрольна - контроль та оцінка результатів діяльності структурних підрозділів і окремих виконавців, а також підприємства в цілому; досягнення тактичних та стратегічних цілей підприємства, ефективності прийнятих рішень та їх впливу на результати діяльності підприємства; оцінка критеріїв майбутнього та поточного потенціалів і забезпечення ефективного механізму управління стратегією підприємства;
прогнозна - інформаційне забезпечення перспективного планування та спрямування розвитку підприємства на досягнення його стратегічних цілей;
аналітична - інформаційне забезпечення аналізу відхилень фактичних затрат і результатів діяльності окремих центрів відповідальності від запланованих (прогнозних) на основі широкого використання економіко-математичних методів та моделювання;
комунікаційна - управлінська інформація є засобом прямого та зворотного зв’язку між рівнями управління, функціональними та структурними підрозділами, внутрішнім та зовнішнім середовищем, основною метою якої є досягнення стратегічних цілей підприємства.
Слід зазначити, що перехід до повномасштабного управлінського обліку передбачає не тільки облік на рівні підприємства в цілому, але й на рівні окремих функціональних і структурних підрозділів в рамках системи контролінгу.
Відповідно, система управлінського обліку передбачає вибір системи показників, на основі яких відбувається оцінка результатів діяльності і поточного стану, а також планування напрямів розвитку.
Управлінський облік надає інформацію, важливу для:
— визначення стратегії та планування майбутніх операцій організації;
— контролювання її поточної діяльності;
— оптимізації використання ресурсів;
— оцінки ефективності діяльності;
— зниження суб’єктивності в процесі прийняття рішень.
Управлінський облік повинен забезпечити для адміністрації таку інформацію, яка дозволяє:
— приймати управлінські рішення з урахуванням їх економічних наслідків, контролювати витрати у зіставленні з нормами;
— формувати економічну стратегію;
— оцінювати формування собівартості і прибутку протягом місяця;
— оцінювати витрати в розрізі структурних підрозділів підприємства;
— приймати рішення щодо окупності програм, калькуляції собівартості продукції, окупності і ефективності ремонтів, використання ресурсів.
Управлінський облік не регламентується і його організація та методологія залежить від потреб системи управління, тому для проектування підсистеми управлінського обліку необхідно вивчити запити управлінських служб. Як правило, управлінський облік доцільно організовувати на великих та середніх підприємствах, які мають складну структуру, значну номенклатуру виробів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, складний технологічний процес тощо.
2. Методичний інструментарій управлінського обліку
Калькулювання – метод управлінського обліку і завдяки контролінгу дає можливість приймати ефективні управлінські рішення.
Процес калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:
визначення обєкту калькулювання у процесі контролінгу – це продукція(роботи),собівартість якої обчислюється;
вибір калькуляційної одиниці – одиниця кількісного виміру(штуки, тонни; сто пар взуття);
вибір виду калькуляції: планова; нормативна; фактична; проектно – кошторисна;
вибір методу калькулювання;
обгрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх розрахунку.
Класифікацію методів калькулювання при проведенні процесу контролінгу подамо у вигляді схеми:
Методи калькулювання
За повнотою обміну витрат
Методи калькулювання за неповними витратами
Метод калькулювання за повними витрат
Метод калькулювання нормативноїої собівартості
Метод калькулювання фактичної собівартості
За оперативністю обміну
За об’єктами калькулювання
Простий метод
Передільний метод
Замовний метод
Нормативний метод
Система калькулювання за повними витратами
Метод калькулювання за повними витратами полягає в тому, що всі види витрат, які стосуються процесу виробництва та реалізації продукції, включаються в калькуляцію. Тобто, вони повністю відносяться на собівартість продукції. Тоді: Прибуток від реалізації = Виручка від реалізації – повна собівартість продукції. Цей метод дозволяє:
А) визначити прибутковість кожного виробу;
Б) є базою для встановлення ціни.
Недоліки: неточність розрахунку собівартості; трудомісткість калькулювання.
Схематично систему калькулювання за повними витратами можна подати:
Прямі матеріали
Пряма заробітна плата
Інші прямі витрати
Виробничі накладні витрати
Витрати на збут і адміністративне управління
Основні витрати
Виробничі витрати
Витрати періоду
Загальні витрати
Система калькулювання за неповними витратами(змінними витратами)
Суть – не всі витрати включаються до собівартості продукції.
Це спрощує процес калькулювання, робить його оперативнішим.
За цим методом частина непрямих витрат (адміністративні, витрати на збут) не відносяться до собівартості, а вважаються витратами періоду.
Тоді:
Прибуток від реалізації
-
Собівартість продукції (виробнича)
Витрати періоду
=
Виручка від реалізації
-
Класичним методом калькуляції за неповними витратами є метод «direct -cost». Сформулюємо основні ознаки директ–костингу:
1. собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;
2. управлінський і фінансовий облік інтегровані;
3. в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.
Дослідження в області системи директ-костинг показали, що поділ постійних і змінних витрат ґрунтується на ряді припущень, які необхідно враховувати для (попередження помилкового) використання результатів витрат.
Складність розробки методу точного розподілу витрат полягає в тому, що витрати, які є змінними в одному випадку, в іншому можуть бути постійними.
Наприклад, зарплата оператора обладнання – це змінні витрати, але при угоді про гарантовану річну плату вона може відноситись до постійних витрат. Витрати на електроенергію в усіх галузях вважались постійними, крім ливарного виробництва, де споживання енергії електропіччю змінювалось в залежності від потреб виробництва. Тобто, будь-які витрати можуть бути постійними або змінними в залежності від виду діяльності.
Як правило, на промислових підприємствах немає єдиного положення про класифікацію виробничих витрат на постійні і змінні. В зв'язку з цим кожен підприємець класифікує виробничі витрати на власний розсуд. Це дає можливість маневрувати звітними даними за рахунок свідомого віднесення частини змінних витрат до постійних.
Так, при збільшенні суми постійних витрат розмір доходу фірми зменшується, оскільки в системі директ–костинг постійні витрати зменшують суму одержаних доходів. Тому система обліку і калькулювання собівартості продукції по прямих витратах на даний час більш популярна, ніж система повного розподілу витрат на вироби.
Інтеграція управлінського і фінансового обліку є другою особливістю системи директ-костинг. Суть її полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об'єднуються в загальну систему таким шляхом, що всі внутрішні операції виробничого обліку відображаються в Головній книзі.
Звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності даних «витрати-обсяг-прибуток». Такий метод називають моністичною системою ведення обліку.
Проте, ця система, на думку американських вчених, має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об'єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об'ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов'язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою і непрактичною, хоча не дивлячись на це, моністична система є досить розповсюдженою в США.
Ще однією особливістю калькуляції собівартості продукції в системі директ-костинг є процес багатостадійного складання звіту про доходи промислових підприємств.
Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. З нього покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).
Маржинальний дохід = Обсяг продаж – Змінні витрати
Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку:
Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток.
Звіти про фінансові результати, що складаються на основі маржинального доходу, багатоступеневі. Вони мають не менше двох розділів: верхній показує маржинальний дохід, а нижній – чистий дохід.
Якщо змінні витрати поділяються на виробничі та невиробничі, наведений звіт про доходи буде трьохрівневим. В цьому випадку на першому етапі визначається виробничий маржинальний дохід як різниця між обсягом реалізованої продукції і змінними виробничими витратами.
На другому етапі як різниця між виробничим маржинальним доходом та невиробничими змінними витратами визначається маржинальний дохід в цілому по підприємству, на третьому етапі – чистий прибуток підприємства шляхом віднімання від загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат. В звітах про доходи можна передбачити поділ загальної суми постійних витрат на два дрібніші блоки. Такий метод називається «багатоблоковою системою». В деяких випадках проводять розмежування між постійними витратами, характерними для деяких виробів або груп виробів, в інших ситуаціях – по територіях збуту або каналах розподілу, але кількість можливих варіантів при системі директ-костинг обмежена.
Система директ-костинг має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:
1. дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два розрахунки для пов'язання їх один з одним;
2. прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів;
3. звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костинг, в більшій мірі відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті які складені за системою розподілу витрат між виробами;
4. підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про доходи.
5. показники маржинального доходу дозволяють оперативно оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв – території, яку вони займають, категорій замовників тощо;
6. директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети;
7. система директ-костинг оцінює запаси відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення виробів.
Проте, система директ-костинг має і певні недоліки:
1. основні труднощі полягають у виділенні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному в залежності від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах;
2. для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку;
3. при переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костинг виникають серйозні проблеми у визначенні суми прибуткового податку;
4. аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.
Приклад
Розрахувати основні показники діяльності підрозділу, використовуючи систему калькулювання змінних і повних витрат на основі наступних даних.
Показники
| Величина
| 1. Вироблено одиниць, шт.
| 2000
| 2. Реалізовано одиниць, шт
| 2000
| 3. Ціна за одиницю, грн..
| 100
| 4. Змінні витрати на одиницю, грн..
а) виробничі
б) операційні
|
50
20
| 5. Постійні витрати
а) виробничі
б) операційні
|
16000
8000
|
Для оцінки роботи підрозділу використовують систему калькулювання змінних витрат.
Показник
| Величина
| 1. Реалізація, грн.
| 200 000
| 2. Собівартість реалізованої продукції (2×4а)
| (100 000)
| 3. Виробничий маржинальний дохід (1– 2)
| 100 000
| 4. Змінні операційні витрати (2×4б)
| (40 000)
| 5. Загальний маржинальний дохід (3 – 4)
| 60 000
| 6. Постійні витрати (5а + 5б)
| (24 000)
| 7. Операційний прибуток (5 – 6)
| 36 000
|
При використанні системи калькулювання повних витрат отримаємо:
Показник
| Величина
| 1. Реалізація (2×3)
| 200 000
| 2. Собівартість реалізованої продукції [(2×4а) + 5а]
| (116 000)
| 3. Валовий прибуток (1 – 2)
| 84 000
| 4. Операційні витрати [(2×4б) + 5б]
| (48 000)
| 5. Операційний прибуток (3 – 4)
| 36 000
|
Облік за фактичною собівартістю продукції
Принципи обліку фактичних витрат:
повне і документальне відображення прямих витрат на виробництво;
реєстрація і локалізація витрат;
віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання;
порівняння фактичних показників з плановими.
При обліку за фактичною собівартістю виділяють напрями:
1)базовий варіант: Витрати факт = Кількість факт × Ціна факт Недолік – неможливість аналізу відхилень витрат.
Перевага – простота.
2) облік поточної собівартості в цінах минулого періоду: Витрати =Ціни пл.мин. періодів × Кількість факт + Відхилення за рах. ціни Недолік – використання ціни за минулий період.
Перевага – можливість контролю та спрощення обліку. 3) облік фактичних витрат в планових цінах: Витрати на заробітну плату факт = Витрати на заробітну плату план ++ Вз + Вп де Вз,Вп – відхилення витрат, відповідно зі зміною тарифної ставки і продуктивності праці. Витрати на матеріали факт = Витратиплан + Вц + Вq де Вц ,Вq – відхилення витрат, викликаних змінами ціни на матеріали та їх кількості. Переваги – можливість порівняня витрат різних періодів.
Недоліки – неможливість контролю накладних витрат. Метод калькулювання нормативної собівартості
Нормативний метод калькулювання витрат був вперше застосований в 20-ті роки ХХ століття в США і отримав назву «стандарт - кост».
Він базується на нормуванні витрачання матеріальних, трудових та інших ресурсів на одиницю продукції.
Застосовується на підприємствах обробної галузі з багатосерійним характером виробництва.
Передбачає такий облік, який дозволяє виявити перевитрати не лише шляхом зіставлення звітних калькуляцій, а й на підставі контролю первинної документації.
Завдання нормативного обліку:
попередження нераціонального використання ресурсів;
оперативний аналіз витрат;
виявлення резервів.
Принципи системи оперативного обліку:
нормування витрат і складання нормативних калькуляцій по кожному виробу;
виявлення відхилень фактичних витрат, заробітної плати і матеріалів;
постійний облік зміни норм та оцінка впливу цих змін на собівартість;
попередній контроль витрат на основі первинної документації;
щомісячне, щоквартальне коригування щомісячних норм.
Порядок складання нормативної калькуляції собівартості продукції схематично можна подати у такому вигляді:
×
×
Технологічний процес
Перелік операцій
Специфікація матеріалів
Норма часу на операцію
Норма витрат
матеріалів
Виробничо-накладні витрати
Нормативна калькуляція витрат на один виріб
Тарифна ставка
Ціна однієї одиниці матеріалу Нормативний облік витрат на виробництво одиниці продукції дозволяє своєчасно виявити і встановити причини відхилень фактичних витрат і основних – а оплату праці і матеріальних витрат від діючих норм, а також кошторис виробничо – накладних витрат.
Облік зміни норм потребує своєчасного уточнення нормативів і забезпечує контролінг відхилень.
Основним принципом при цьому є те, що менеджер концентрує увагу на показниках, які характеризуються значним відхиленням від їх нормативних значень.
Незначні відхилення (ніяких дій не робимо)
Значні відхилення
(що робити?)
Нормативні витрати
Фактичні
витрати
Відхилення
Схематично порядок встановлення змін та норм можна подати:
Нормативні витрати на фактичний обсяг
Фактичні витрати
Порівняння
Дослідження відхилень
Усунення їх причин
Зміна нормативів з урахуванням змін умов функціонування
Важливим і обов’язковимє систематичний облік, перш за все, відхилень від норм витрат.
Основними причинами відхилень є:
Відхилення за видами ресурсу
| Причини відхилень
| За матеріалами
| – зміна ціни
– зміна якості матеріалу
– перевитрати матеріалів
| 2. За оплатою праці
| – зміна тарифних розрядів
– зміна продуктивності праці
| 3. За накладними витратами
| – зміна змінних витрат
– зміна постійних витрат
|
Фактична собівартість продукції при нормативному методі обліку розраховується за наступною формулою: Собівартість факт = Поточні витрати за встановленими нормами +
+ Відхилення від діючих норм + Зміна діючих норм витрат ресурсу
Основною метою системи «стандарт-кост» є визначення неефективної роботи підприємства шляхом порівняння фактичних витрат з нормативними. Однак, незважаючи на суттєве покращення обліку з допомогою методу «стандарт-кост», його впровадженню перешкоджала велика кількість затрат, а отже, і відхилень, що мали місце в організації облікового процесу.
Система «стандарт-кост» розглядається як один з важливих інструментів контролю затрат. Найголовніше в цій системі — визначення ще до початку виробничого процесу стандартних витрат і здійснення суворого контролю за їх дотриманням зі сторони відповідальних осіб. Характерною особливістю цієї системи є не документальне виявлення відхилень від норм в процесі витрачання засобів, а відображення відхилень у бухгалтерських записах на спеціальних рахунках. Перед відповідальними працівниками ставиться завдання не документувати, а не допускати і своєчасно усувати відхилення, що виникають.
Перевага системи «стандарт-кост» перед іншими методами обліку витрат на виробництво полягає в наступному:
1. На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про доходи. При цій системі керівництво фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських рішень.
2. Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативної кількості виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях. Наприклад, інформація про необхідні матеріали друкується за стандартною заявкою згідно з нормативною кількістю, необхідною для виконання замовлення. Якщо потрібно більше матеріалів, ніж передбачено нормативом, то складається додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб зазначити, що це перевитрачання матеріалів за замовленням). Втрати можуть бути знижені або повністю виключені в системі, яка забезпечує моментальну реакцію на будь-яку тенденцію відхилення від встановленого стандарту. Коли операції автоматизовані, стандартні умови вводяться в програму ЕОМ. яка управляє виробничим процесом, будь-яке відхилення від стандартів виявляється моментально, поправки вносяться в процесі роботи. При системі «стандарт-кост» більш простими є канцелярські роботи, оскільки кожна господарська операція не документується, вартість операцій не обчислюється. В кінці звітного місяця кількість, наприклад, витрачених матеріалів множиться на собівартість одиниці і тим самим визначається собівартість всіх витрачених матеріалів. Матеріальні звіти на складах складаються лише в натуральних вимірниках.
3. Система «стандарт-кост» може використовуватися для оцінки виконання встановленого замовлення. Система «стандарт-кост» корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а та- кож при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили. Коли стандарти реальні і детальні, вони можуть стимулювати роботу окремих осіб або більш ефективне виконання завдання. Хоча стандарти часто діють, пригнічуючи ро- бітників і начальників цехів та відділів, вони мають швидше негативний вплив, і не створюють стимулів до роботи.
4. Одна з основних переваг системи «стандарт-кост» полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, бо в межах цієї системи облік ведеться за принципом вилучення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік і калькулювання. то в умовах системи «стандарт-кост» бухгалтерська робота зводиться до обліку і виявлення незначних відхилень від стандартів
5. Важливою перевагою системи «стандарт-кост» є те, що вона використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами затрат, а також при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах затрат на робочу силу. Це дозволяє використовувати вказаний метод у
поєднанні з методом «директ-косту», що має особливу цінність для прийняття управлінських рішень.
Якщо підприємство має масове або багатосерійне виробництво, специфікації на матеріали для всіх деталей, використовує відрядну оплату праці і стандартизацію всіх виробничих процесів.
Система «стандарт-кост» має і недоліки. Наприклад, важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, інфляцією, ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім того, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандар-ти, що зумовлює іноді послаблення контролю за ними на місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно. У таких випадках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін на виріб. перейти в каталог файлов
| Образовательный портал
Как узнать результаты егэ
Стихи про летний лагерь
3агадки для детей |