Розділ Розробка норм праці для окремих видів робіт
 Скачать 284.5 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| Розділ 4. Розробка норм праці для окремих видів робіт 4.1. Нормування праці основних виробничих робітників 4.2. Нормування праці допоміжних робітників. 4.3. Нормування праці керівників та спеціалістів 4.1. Нормування праці основних виробничих робітників Загалом класифікація норм праці в може здійснюватися в залежності від характеру виробничого процесу (ручний, машинно-ручний, апаратурний) та від характеру робіт (роботи основних виробничих робітників, роботи з обслуговування виробництва, управлінська праця). Слід відмітити, що для різних підприємств поняття робіт з обслуговування виробництва буде змінюватися. Однак незмінним залишиться методика визначення нормативу їх витрат. Для робітників основного виробництва найбільш характерними будуть норми виробітку, норми часу, норми обслуговування устаткування тощо. Для робітників чия робота пов’язана з виконанням допоміжних робіт основними нормами будуть нормативи чисельності та нормативи обслуговування. Тільки для окремих видів робіт зберігається можливість (необхідність) використання норм виробітку (часу). Оскільки праці управлінців носить специфічний характер, методичні підходи до визначення нормативів їх праці не залежатимуть від характеру виробничого процесу та визначатимуться (в основному) нормативами чисельності та нормативами керованості. Як було відзначено вище вибір методів нормування праці працівників основного виробництва залежатиме від характеру виробничого процесу. Нормування праці ручних робіт. У першу чергу необхідно відзначити, що об'єктом нормування праці робітників найчастіше є виробнича операція або виріб, з розробкою норми виробітку в годину чи в зміну. Оперативний час встановлюється в цілому на операцію без розбивки на основний і допоміжний час. Частка підготовчо-заключного часу і часу на обслуговування робочого місця визначається на основі нормативів чи поданим фотографії робочого часу, і встановлюється у відсотках до оперативного чи часу в хвилинах у зміну. Час на відпочинок визначається в залежності від необхідності додаткових мікро і макропауз, або у відсотках до оперативного часу при високому темпі роботи. Час на особисті потребі встановлюється у відсотках від оперативного часу. Формули розрахунку норм часу і норм виробітку розглядалися нами при вивченні видів норм праці. Методика нормування машинно-ручних робіт є похідною від нормування ручних робіт. Тут норма часу встановлюється також у цілому на оперативної час, без розподілу його на основне і допоміжне. Норми праці встановлюються у виді норм часу, по яких згодом розраховуються норми виробітку. Для встановлення норм оперативного часу використовують хронометражні дослідження або нормативи. Формули для розрахунку ті ж. В основі переважної більшості сучасних норм праці є норма часу. Норма часу — основний показник витрат робочого часу, а всі інші — похідні від неї. Норма часуявляє собою максимально допустимі витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-хвилинах) на виробництво одиниці продукції робітником (бригадою робітників) при найбільш повному використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов. Методи встановлення норм часу залежать від характеру нормованої операції і порядку її розчленовування на складові елементи. Конкретна структура формул для різних виробництв і процесів може бути однаковою, але в будь-якому випадку вона повинна передбачати включення в норму тільки насправді необхідних витрат праці. В загальному вигляді норма часу (Нч) розраховується за формулою(1) і складається з витрат часу на основну роботу (Тосн), допоміжну роботу (Тдоп), обслуговування робочого місця (Тобс), підготовчо-завершальну роботу (Тп-з), відпочинок (Твп) та на особисті потреби (Топ):  год (хв.) (1)Цю формулу застосовують тоді, коли одиниця обсягу робіт, одиниця продукції виготовляється протягом цілої зміни. Але більш поширеною є інша ситуація: коли за зміну виготовляють певну кількість одиниць продукції чи роботи (m штук). В цьому разі виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосередньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення тривалості так званого штучного часу. Під штучним часомрозуміють час, необхідний на виготовлення лише однієї одиниці продукції чи роботи за певних організаційно-технічних умов виробництва. Штучний час взагалі складається з основного й допоміжного часу, обслуговування робочого місця, підготовчо-завершального часу, часу на відпочинок та особисті потреби. Він може бути встановлений як частка від ділення суми перелічених вище необхідних витрат часу за зміну на кількість одиниць продукції, робіт, вироблених за цю ж зміну і визначається з виразу (2):  (2)де т – кількість штук (тон) продукції, що вироблена протягом зміни (періоду спостереження). Проте, як показують матеріали фотографій робочого часу, витрати часу на підготовчо-завершальні роботи не пов'язані з кількістю виготовлених одиниць продукції, а залежать від особливостей робочого місця. Тому логічним буде відокремлення його від інших витрат. Тому час, що нормується, при встановленні норми штучного часу складатиметься з: - суто штучного часу на виготовлення одиниці продукції; - підготовчо-завершального часу на всю зміну (який співвідноситься з одиницею продукції). Виходячи з цього, норма штучного часу буде визначатися з виразу (3):  (3)де tп-з - витрати підготовчо-заключного часу у співвідношенні суми одиниць основного часу та допоміжного часу, тобто це відсоток від оперативного часу на підготовчо-заключну роботу. На базі визначеної норми часу розраховується норми виробітку. Норма виробітку (Нвир) являє собою мінімальну кількість одиниць продукції чи роботи (встановлену методами технічного нормування), яку повинен виконати робітник за одиницю часу (як правило зміну) у певних організаційно-технічних умовах і розраховують за виразом (4):  (4)де Тзм — тривалість робочого часу (тривалість зміни, доби), год.; Нч - норма часу, хвилин на одиницю продукції. При розрахунках норми виробітку на конкретні види робіт у тих чи інших організаційно-технічних умовах виходять з того, що її рівень прямо залежить від тривалості корисного часу за зміну та обернено залежить від тривалості витрат основного (tос) й допоміжного (tдп) часу на одиницю продукції (або від тривалості оперативного часу (tол) на одиницю продукції). Для ручних, машинно-ручних та машинних робіт норма виробітку встановлюється за формулами (5), (6):  (5) (6)У практиці вітчизняного технічного нормування праці норми виробітку визначаються як вихідне мінімальне завдання, яке кожний з робітників може виконувати на 100% або перевиконувати відповідно до своїх психофізіологічних особливостей за рахунок підвищення інтенсивності праці. Отже, збільшення кількості продукції для робітників-відрядників призводить до відповідного зростання прямого відрядного заробітку, а для робітників з погодинною оплатою — до відповідного зростання преміальних надбавок. Однак в ринкових умовах цю норму доцільно розглядати з позицій не мінімального, а базового завдання, оскільки перевиконання планових обсягів в умовах обмеженого ринкового попиту призводить не до збільшення, а до скорочення прибутку підприємства. Нормування праці машинних і механізованих робіт. В даний час найбільш розповсюдженими є машинні і механізовані виробництва. Перетворення предмета праці здійснюється машиною, а функції керування нею здійснюються вручну або механізовані. Особливістю даного виду робіт є невелика тривалість, переривчастість і повторюваність. Основний час, затрачуваний на безпосереднє перетворення предмета праці, залежить від режимів роботи устаткування і має значна питома вага. Тому основний і допоміжний час нормуються окремо друг від друга. Ця особливість зв'язана з тим, що в механізованих і машини виробництвах більш глибокий поділ праці і потрібно більш висока точність норм, чим при ручних і машинно-ручних роботах. Розрахунок норми часу для механізованих процесів починається з розрахунку машинного часу, тривалість якого залежить від обсягу роботи і режимів обробки предмета праці. Найбільш складним завданням нормування на верстатних роботах є встановлення раціонального режиму різання, тобто економічно і технічно доцільного сполучення глибини, подачі і швидкості різання, коли досягається найбільш вигідна обробка деталі. Визначення допоміжного часу для машинних робіт здійснюється на основі проведення чи хронометражу по відповідним нормативах. Норма підготовчо-заключного часу визначається на всю партію деталей (у цьому його особливість) по діючим на підприємстві нормативним матеріалам. Час організаційного обслуговування робочого місця визначається у відсотках до основного часу, а час на технологічне обслуговування - у відсотках до оперативного часу. Дані витрати часу визначаються на одиницю чи продукції на операцію за даними фотографії робочого дня і хронометражу. Тривалість часу на відпочинок залежить від типу виробництва, і визначається у відсотках від оперативного часу, або по нормативах і даним фотографії робочого часу. Ще з радянських часів найбільш дослідженим напрямком нормування праці було машинобудування. Найбільша кількість нормативних матеріалів з нормування праці яка існує зараз стосується саме нормування праці на підприємствах машинобудування. Зазначене пов’язано, у першу чергу з тим, що характер праці в машинобудуванні носить чітко виражений повторюваний характер в наслідок чого усі види норм можуть бути ефективно розроблені та обґрунтовані. Нами пропонується розглянути методику розробки норм праці на машинобудівному підприємстві. Технічна норма на верстатні роботи встановлюється на основі раціонального режиму різання і міцності інструмента, за яких досягається найбільш цілеспрямована і економічно вигідна обробка деталей. Тривалість основного (технологічного) часу визначається за формулою (7)  (7)де L – довжина поверхні, що обробляється, мм; i – кількість проходів різця (інструмента); n – кількість обертів шпинделя верстата за 1 хв.; S – подача інструмента, мм/хв. При розрахунку норми основного (технологічного) часу на проведення свердлильних робіт використовують таку формулу (8):  (8)де l – довжина отвору, що оброблюється, мм (при підрізанні торців дорівнює припуску на підрізку); l1, l2 – розмір відповідно врізання і пробігу різального інструменту, мм; n – число обертів шпинделя за хвилину; S – подача різального інструменту. При нормуванні часу на проведення фрезерних робіт, також необхідно визначати основні параметри різання – глибину, кількість обертів, подачу. Розрахунок машинного часу на фрезерування можна здійснити за допомогою формули (9)  (9)де l – довжина поверхні, що обробляється, мм; l1, l2 – величина відповідно врізання і перебігу різального інструменту; Sхв – подача фрези або столу за 1 хв. Нормування робіт при виготовленні деталей холодним штампуванням може бути здійснено за допомогою встановлення штучного часу за формулою (10)  , (10)де То, Тд – відповідно основний та допоміжний час, хв. До основного часу входить час одного подвійного ходу повзуна, час роботи механізму вмикання (від моменту вмикання пресу до початку нижнього ходу повзуна), час вмикання пресу. До допоміжного входить час, що витрачається на ручні прийоми, що забезпечують здійснення різних допоміжних робіт, необхідних для виконання основної роботи і тих що повторюються, або з кожною новою деталлю чи у певній послідовності через деяку кількість деталей. Інша методика розрахунку норми при виготовленні деталей штампуванням пояснюється тим, що штампування має велику кількість різноманітних операцій, методи виконання яких залежать головним чином від виду і форми деталі, що виготовляється. Норматив на нормування робіт включає в себе: - основний час при роботі на пресах холодного штампування; - допоміжний час на різні види штампування (вирубку, пробивання, гнуття, витягування); - допоміжний час на змащення, обтирання зняття патру із заготовок; - підготовчо-заключний час; - час на організаційно-технічне обслуговування робочого місця; - час на особисті потреби. Важливим в машинобудуванні є нормування часу слюсарно-збиральних робіт. У процесі такого нормування виникає поняття складальної одиниці (поєднання окремих складових частин виробу – вузлів, деталей, груп). Таким чином штучний час розраховується за формулою (11)  , (11)де tоп1, tоп2, tоп3, tопп – групи (види) робіт при збиранні. До таких груп відносять: - роботи з підготовки деталей до збирання (промивання від мастила, просушування, змащення після збирання); - слюсарно-механічні роботи, що виникають у процесі збирання (прогонка різьби, затуплення гострих кромок, зняття фасок тощо); - слюсарно-підгоночні, тобто роботи з підгонки поєднаних поверхонь, деталей, вузлів; - збиральні – заключні роботи пов’язані з кінцевим з'єднанням деталей та вузлів. Нормування електромонтажних робіт здійснюється з урахуванням чинників, що впливають на виконання кожної операції (вид, переріз, довжина дроту тощо). Більшість електромонтажних робіт відноситься до ручних, внаслідок чого оперативний час, як правило не поділяють на основний та допоміжний. Формула для розрахунку штучного часу для електромонтажних робіт має вигляд (12):  (12)де К – коефіцієнт, що дорівнює сумі процентів часу на організаційно-технічне обслуговування, відпочинок і особисті потреби. Нормування робіт на виробництво дрібних деталей із пластмас може бути визначено за формулою (13) і (14):  , (13)оперативний час визначається за формулою (14)  (14)де То, Тд – відповідно основний (машинний) і допоміжний час підтримки деталей під тиском, хв.; Н – кількість місць у пресформі. До складу норми часу на пресування деталей входить: - основний час – час витримки під пресом у відповідності до використовуваної технології; - допоміжний час, що не перекривається на пресування деталі (як сума витрат часу за окремими елементами роботи); - час організаційно-механічного обслуговування робочого місця, підготовчо-заключний час, час на відпочинок та особисті потреби. Нормування робіт з лакофарбового покриття деталей, принципово залежить від конфігурації деталі. Як правило визначають наявність 3-х видів деталей: - прості за конфігурацією, з повністю доступними для обробки місцями поверхні; - деталі, що мають середню складність поверхонь. Такі деталі мають більше 5-ти поверхонь, що пересікаються; - складні за конфігурацією деталі з великою кількістю площин та наявністю важкодоступних для обробки місць. Відповідно, операційний час буде безпосередньо залежати від площини обробки та характеру деталі. Лакофарбові роботи нормуються тільки поопераційно. Таким чином штучний час розраховується за формулою (15)  , (15)де t1, t2, t3, tп – час на операцію (фарбування) одиниці площі елемента певного виду, що входить до складу деталі, v1,v2,v3,vn – загальна площа певного виду, що потребує фарбування; К – коефіцієнт, що дорівнює сумі процентів часу на організаційно-технічне обслуговування, відпочинок і особисті потреби. Розглядаючи методику встановлення норм на виконання ливарних робіт необхідні відзначити, що процес виготовлення такого виробу складається з значної кількості етапів, зокрема: виготовлення моделі, зачищення і протирання моделі, виготовлення моделі стояка, монтаж моделі стояка на блок, нанесення керамічного покриття на блок моделей, виплавка модельної суміші з оболонки, формування опок, заливання опок металом, вибивання залитих опок, підрізання ливників, зачищення відливок, промивання у лужному розчині відливок тощо. Виходячи із зазначеного вище норма штучного часу на ливарних роботах визначатиметься за формулою (16) [Фільштейн Мараховський]:  , (16)де Тшт1, Тшт2, Тшті – штучний час на виконання певного виду робіт (етапу), n – загальна кількість етапів, що необхідно здійснити в процесі ливарного виробництва. На окремих машинобудівних підприємствах виконуються також гравіювальні роботи. Норму виробітку на зазначені роботи можна встановити в залежності від характеру гравіювання та щільності малюнка. Встановлювати норму штучного часу можливо (доцільно) не на виріб, але і на малюнок, або на одиницю такого малюнку. Проводити визначення норми штучного часу можливо, на нашу думку, за допомогою формули (17):  , (17)оперативний час визначається за формулою (18)  (18)де То, Тд – відповідно основний (машинний) і допоміжний час нанесення і-ї відстані граверної риски, хв.; l – загальна довжина рисок з яких складається гравюра. Важливе місце в сучасному машинобудуванні займають зварювальні роботи. Норма часу яка визначається на цих видах робіт принципово залежить від типу зварювального інструменту та виду зварювання. Так норма штучного часу на дугове електрозварювання визначається за формулою (19)  (19)де tо – основний час на 1 мм шва, хв.; tд1 – допоміжний час пов'язаний зі зварюванням швів, на 1 м шва, хв..; tд2 – допоміжний час пов'язаний зі зварюваним виробом і управлінням електрозварювальним устаткуванням, хв.; k – коефіцієнт, що характеризує характер зварювального шва (вертикальний, горизонтальний, потолочний); L – довжина шва, м; К1 – коефіцієнт, що враховує час на обслуговування робочого місця, перериви на відпочинок, особисті потреби і визначається з виразу (20):  (20)де αтех – час на технічне обслуговування робочого місця у відсотках до оперативного часу; αорг – час організаційного обслуговування робочого місця у відсотках до оперативного часу; αвідп– час на відпочинок і особисті потреби у відсотках оперативного часу. Слід відзначити, що усі перелічені норми можуть бути кількісно розраховані, їх тривалість залежать як правило від визначеного кола чинників серед яких основними є технічні особливості устаткування, особливості організації виробничого процесу, кваліфікація виконавця та характер виробу перетворення якого здійснюється.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |