Тема Попередження та подолання конфліктів в освітніх організаціях
 Скачать 83 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| Тема 8. Попередження та подолання конфліктів в освітніх організаціях. 1. Поняття про конфлікт та основні види конфліктів в освітніх організаціях 2. Способи запобігання конфліктів в освітніх організаціях 3. Обхід конфліктів як напрям подолання конфліктів в освітніх організаціях 4.Основні напрями фактичного розв'язання конфліктів в освітніх організаціях 5. Розв'язання конфліктів на основі колаборативного підходу 1. Поняття про конфлікт та основні види конфліктів в освітніх організаціях У найбільш загальному значенні поняття «конфлікт» у перекладі з латинської означає «зіткнення». Якщо конкретизувати це значення, то конфлікт можна визначити як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремого індивіда, у міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей, яке (зіткнення) супроводжується негативними емоційними переживаннями [13]. Під несумісними тенденціями уданому випадку розуміють протилежно спрямовані, але рівні за значущістю потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні настановлення, плани як окремих працівників освітянських установ, так і формальних чи неформальних груп, які функціонують у цих установах. За своєю філософською сутністю конфлікт означає граничне загострення протиріч. У процесі управління освітніми організаціями найчастіше виникають такі види конфліктів [3; 12; 13; 14; 21]: - внутрішньоособистісні (інтраперсональні) — на рівні однієї особистості (наприклад, на рівні безпосередньо директора школи або конкретного вчителя); - міжособистісні (інтерперсональні), які виникають між двома особистостями (наприклад, між двома вчителями, між директором та його заступником); - внутрішньо групові — всередині групи, зокрема між конкретною особою і групою (наприклад, між новим директором школи і «старим» педагогічним колективом); - міжгрупові (інтергрупові) -— між соціальними групами, причому як усередині певної організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, конфлікт між двома неформальними групами вчителів в одній школі або конфлікт між гімназією та «звичайною» школою в мікрорайоні). 2. Способи запобігання конфліктів в освітніх організаціях Аналіз змісту та структури конфліктів в освітніх організаціях дає змогу розглянути одну з найважливіших і найскладніших проблем конфліктології — проблему управління конфліктами. Управління конфліктами, які виникають в освітніх організаціях, включає два основних завдання: ■ застосування управлінським персоналом спеціальних способів та прийомів запобігання (профілактики) ймовірних конфліктів; ■ пошуки шляхів та умов подолання вже існуючих, реальних конфліктів [1]. Заходи для запобігання конфліктів спрямовані передусім на досягнення узгодженості інтересів і дій учасників спільної діяльності, координацію їх цілей з мстою ефективного розв'язання спільних завдань. Запобігання (профілактика) конфліктів в освітніх організаціях може здійснюватися двома основними способами: ■ за допомогою «вертикальних» управлінських дій, які реалізуються організаційними структурами, що займають вищий рівень в ієрархії управлінських стосунків; ■ за допомогою самостійних дій, які реалізуються керівниками освітніх організацій спільно з членами педагогічних колективів автономно, без втручання вищих управлінських органів. Перший спосіб реалізується, як правило, в рамках планування діяльності певних організаційних заходів вищими органами управління. Наприклад, плануючи роботу шкіл на новий навчальний рік, районний відділ освіти може «закладати» достатні фінансові ресурси, які викликають можливість виникнення конфліктів через незадовільне матеріально-технічне забезпечення. Аналогічні заходи можуть. вживати керівники освітянської установи і при визначенні термінів виконання структурними підрозділами певних завдань. Крім того, до «вертикальних» управлінських дій, які реалізуються вже безпосередньо у процесі діяльності, коли ймовірність конфліктів зростає, належать такі: ■ реалізація одноразових персональних розпоряджень керівника (наприклад, надсилка в організації відповідного обіжника, видання наказу тощо); ■ здійснення загального, генерального регулювання (наприклад, підготовка відповідних службових інструкцій, директив, стандартів тощо). Інший спосіб запобігання конфліктам, який реалізується самостійно всередині певної освітньої організації, може полягати, наприклад, у застосуванні директором школи спільно з управлінською командою таких заходів: ■ чіткого планування діяльності школи і визначення конкретних обов'язків усіх її працівників; ■ урахування індивідуально-психологічних особливостей учителів (їхніх потреб, інтересів, здібностей, особливостей характеру, темпераменту, педагогічного досвіду тощо) за організації роботи та розподілу завдань; ■ створення всім однакових можливостей і умов для підвищення їх педагогічної майстерності та професійного зростання; ■ залучення вчителів до спільного обговорення актуальних проблем життєдіяльності школи та пошуків оптимальних шляхів їх розв'язання (під час проведення оперативних нарад, засідань метод об'єднань, педагогічної ради тощо) та ін. 3. Обхід конфліктів як напрям подолання конфліктів в освітніх організаціях Подолання конфліктів, як правило, здійснюється в двох основних напрямах [1]. По-перше, це управління латентними (прихованими) конфліктами і, по-друге, подолання відкритих (реальних) конфліктів. Управління латентними (прихованими) конфліктами передбачає розпізнавання та усвідомлення конфліктів. Це сприятиме зменшенню внутрішнього напруження сторін конфлікту, пошуку шляхів розв’язання конфлікту вже на ранніх етапах його розгортання, виявленню помилкових конфлікті ж. Досягти цього можна, зокрема, створенням у межах психологічних служб установ освіти спеціальних служб типу «Ваш настрій» чи «Бюро скарг», які б виявляли приховані конфлікти. Проведення психологом або керівником особистих бесід з працівниками та групових заходів сприяє подоланню виявлених конфліктів. Подолання відкритих (реальних) конфліктів іноді здійснюється за допомогою так званого обходу конфлікту. До обходу конфлікту вдаються тоді, коли успішне розв'язання його неможливе. Такий спосіб передбачає використання певних заходів, а саме: ■ ізоляцію, «розведення» сторін — коли один чи кілька учасників конфлікту ізолюються, в результаті чого в них зникає необхідність у контактуванні (наприклад, переведення когось із працівників в іншу школу); ■ обмеження можливостей — коли одного чи кількох учасників конфлікту позбавляють влади, яка необхідна для реалізації своїх інтересів (наприклад, коли керівника метод-об'єднання звільняють з посади); ■ уведення штрафних санкцій — коли в результаті застосування адміністративних санкцій, реальних чи можливих, сторони змушені припинити конфлікт (наприклад, коли конфліктують двоє вчителів, на них може позитивно вплинути попередження директора школи про винесення догани обом за некоректну поведінку); ■ зміна напрямку енергії — коли енергія учасників конфлікту спрямовується в інший бік або для виконання спільних завдань, або для подолання зовнішніх «ворогів» (наприклад, доручення сторонам конфлікту підготувати вмотивоване спростування критичних зауважень колег з інших шкіл щодо організації навчального процесу); ■ витискування — коли конфлікти ігноруються, заперечуються або замовчуються авторитетними людьми, які формують громадську думку в колективі, чи самими учасниками конфлікту, в надії, що напружена ситуація з часом зникне сама собою (наприклад, при конфлікті між двома заступниками директора школи, обумовленому особливостями їх характеру, директор не звертає на це уваги, сподіваючись, що конфлікт зникне само собою); ■ співіснування — мовчазна відмова учасників конфлікту від постійного розпалювання ворожнечі, коли сторони усвідомлюють пріоритет загальних цілей та інтересів або толерантно ставляться один до одного. Відтак треба підкреслити, що обхід конфлікту стає можливим лише внаслідок активного впливу керівника на об'єктивну конфліктну ситуацію. 4. Основні напрями фактичного розв'язання конфліктів в освітніх організаціях Фактичне розв'язання конфлікту — це ліквідація відкритого конфлікту в результаті врахування або реалізації інтересів однієї чи обох сторін конфлікту [І]. По-перше, це силове розв'язання конфлікту. За такого варіанта обидві сторони конфлікту спрямовують свої зусилля на досягнення перемоги і пригнічення протилежної сторони. Можливі такі основні форми силового розв'язання конфлікту: ■ боротьба сторін; ■ примушування (третьою стороною). У процесі силового розв'язання конфлікту можуть застосовуватися різні (часто не дуже порядні!) засоби, особливо, коли до конфлікту стає причетна особа, що стоїть вище у службовій ієрархії: ■ підрив репутації; ■ дискредитування; ■ блокування просування по службі; ■ обмеження можливостей, підвищення заробітної плати та отримання премій тощо. Проте досвідчений менеджер освіти у таких випадках не вдасться до складних інтриг, а використовує засоби, які завжди є у його розпорядженні — переведення на нижчу посаду або звільнення з роботи основних винуватців. По-друге, це розв'язання конфлікту «за вироком»: ■ прийняттям рішення жеребкуванням; ■ голосуванням; ■ арбітражним рішенням (за рекомендацією «третейського суду» — спеціальної незацікавленої комісії чи особи). Наприклад, розгляд конфліктів між директором школи та його заступником завідуючий районним відділом освіти може делегувати спеціально створеній для цього комісії. По-третє, це коопераційне розв'язання конфлікту, коли учасники конфлікту працюють спільно з метою вирішити проблему. Коопераційне розв'язання конфлікту досягається з допомогою вже описаних вище заходів: ■ посередницького рішення; ■ досягнення компромісу, введенням переговорів між сторонами конфлікту; ■ спільного розв'язання сторонами проблеми на основі співробітництва. Слід підкреслити, що коопераційне розв'язання конфлікту є найбільш складним способом, оскільки крім перетворення об'єктивної конфліктної ситуації (як це спостерігається за силового розв'язання конфлікту чи розв'язання за допомогою третьої сторони), він передбачає ще і перетворення самих учасників конфлікту (зміну їх інтересів, потреб, установок тощо). Частково це спостерігається за інших способів кооперативного розв'язання проблеми, але найбільш виразно помітно саме за цього способу. Алгоритмом фактичного розв'язання «реальних» конфліктів є пошук відповідей на такі три ключових питання: 1. Чому сторони вступають в конфлікт? 2. Чого вони хочуть домогтися? 3. Як вони намагаються це зробити? Ці питання постають перед різними учасниками конфлікту на різних його стадіях, але очевидно одне: чим раніше учасники конфлікту, або люди, які допомагають їм його розв'язати, поставлять собі ці питання і зможуть знайти адекватні відповіді на них, тим швидше можна локалізувати конфлікт і успішно розв'язати його. Це особливо актуально для розв'язування конфліктів на основах кооперації, співробітництва (колаборації). 5. Розв'язання конфліктів на основі колаборативного підходу Колаборативний процес — це система взаємодій і переговорів. Головними цілями колаборативного процесу є: ■ досягнення колаборативної перемоги, коли максимально задовольняються інтереси всіх сторін, які беруть (прямо або опосередковано) участь у конфлікті; ■ досягнення процедурного задоволення (задоволення не тільки результатом, а і самим ходом переговорного процесу); а відтак і психологічного задоволення всіх учасників конфлікту. Тобто можна стверджувати, що колаборативний процес спрямований на досягнення згоди між людьми, посилення їхньої взаємодії та поліпшення міжособистісних стосунків. В окремих випадках колаборативні переговори відбуваються безпосередньо між учасниками конфлікту, без посередників. Але, як правило, це можливо лише за високої культури сторін, їх здатності до саморегуляції, а також настійного прагнення найшвидше і найефективніше розв'язати конфлікт. Тому досить часто колаборативні переговори здійснюються за допомогою арбітрів, якими, зокрема, можуть буті і керівники освітніх організацій. Реалізація колаборативного процесу нерозривно зв'язана з аналізом його учасниками раніше названих трьох ключових питань. Аналіз питання «Чому сторони вступають у конфлікт?» передбачає з'ясування основних потреб і сформованих на цій основі інтересів учасників конфлікту. При цьому доцільно користуватися класифікацією основних груп потреб особистості (див. частину 3). Аналізуючи інтереси, важливо пам'ятати, що вони завжди виражають життєву спрямованість, сутність людей і тому обговоренню в процесі переговорів не підлягають. Тобто змусити людей змінити свої інтереси — даремна справа. Предметом обговорення може бути лише ступінь важливості, значущості цих інтересів у момент конфлікту [2; 6; 13; 14; 17; 21; 22]. Ієрархію інтересів і справді можна принаймні тимчасово змінити. У більшості випадків, проте, учасники конфліктів не завжди чітко самі усвідомлюють свої інтереси, не завжди можуть відшукати коректну форму для ознайомлення з ними протилежної сторони, а тим паче, не завжди «підносяться» до усвідомлення необхідності зрозуміти, чого прагне протилежна сторона. Те саме, на жаль, досить часто спостерігається і тоді, коли керівник освітньої організації виступає «арбітром» у розв'язанні конфлікту. Замість з'ясування, які саме інтереси «виборюють» учасники конфліктної ситуації, що насправді турбує людей, дехто вдається тільки до дисциплінарних санкцій і стосовно «правих», і стосовно «винуватих», чи намагається настільки «подавити» людину, щоб вона змінила свої інтереси. Наступним важливим питанням є таке: «Чого люди домагаються?». Його аналіз дає змогу з'ясувати вимоги учасників конфлікту, тобто принципово спірні питання, які сягають «корінням» в інтереси кожної зі сторін. Фактично йдеться про те, чого практично людина бажає для реалізації своїх інтересів. Гак, учитель, який має потребу в самореалізації, може висунути такі вимоги: можливість упроваджувати свою, оригінальну методику викладання предмета; звільнення від постійних перевірок та критичних зауважень заступника директора школи; забезпечення умов для видання авторської програми тощо. Слід підкреслити, що вимоги, які висувають учасники конфлікту, цілком підлягають обговоренню: з приводу них можна дискутувати, вести певні переговори, оцінювати, вимірювати, порівнювати тощо. Але треба завжди брати до уваги те, що сторони конфлікту при цьому фактично домовляються не про вимоги, а про ті інтереси, які криються за певними вимогами. При висуванні та обговоренні вимог необхідно домагатися, щоб вони були обґрунтованими, чітко сформульованими. Завершальне питання «Як можна досягти бажаного результату в конфлікті?» передбачає визначення позицій сторін, тобто їхніх міркувань і пропозицій щодо розв'язання спірних питань і задоволення інтересів учасників конфлікту. Наприклад, у конфліктній ситуації вчителя з керівництвом школи, щодо вимоги визнати оригінальність його методики викладання предмета, можуть бути обґрунтовані такі позиції: ■ проведення «відкритих» уроків; ■ підготовка виступу на засіданні методоб'єднання; ■ рецензування методики вчителями-практиками, методистами, науковцями; ■ обговорення дискусійних питань в педагогічній пресі тощо. Слід зазначити, що, висуваючи та аналізуючи рішення щодо розв'язання конфліктів, жодна зі сторін не має права на монополію, оскільки у колаборативному процесі рішення завжди приймаються сторонами спільно. Основні умови розв'язання конфлікту на основі колаборативного підходу можна відобразити у вигляді певних принципів, об'єднаних у кілька груп. І група принципів (відображає необхідність розуміння сторонами значущості колаборативного процесу): 1. Повністю усвідомлюємо, що процес переговорів допоможе задовольнити наші вимоги і потреби (інтереси), на основі яких ці вимоги виникли. 2. Розуміємо, що переговори допоможуть відновити стосунки і поліпшити їх. II група принципів (стосується необхідності вміти слухати один одного): 3. Висловлюємо бажання слухати один одного і розуміти, що говорить і має на увазі інший. 4. Розуміємо, що процес переговорів не може бути швидкоплинним і кожен має право на те, щоб його вислухати. 5. Вважаємо нормальним просити пояснень до сказаного, але не перебиваючи співрозмовника. ІІІ група принципів (розкриває особливості процесу аналізу інтересів учасників конфлікту): 6. Усвідомлюємо можливість розбіжності у поглядах і визнаємо право кожного на свою думку. 7. Обіцяємо, поряд зі своїми інтересами, розуміти і враховувати інтереси інших. 8. Усвідомлюємо, що інтереси виражають природну суть людини, і тому вони не можуть бути предметом угоди. IV група принципів (пояснює стратегію взаємодії сторін при розкритті інтересів, висуванні вимог й обговоренні можливих рішень): 9. Обіцяємо ставитися до інших з повагою, поважати їхній життєвий досвід та індивідуальність. 10. Обіцяємо не підпорядковувати інших своєму диктату, не змушувати їх поступатися нам чи приймати інше рішення нам на догоду. 11. Обіцяємо не нападати на інших за їхні погляди та переконання, не погрожувати їм, не залякувати їх «наслідками». 12. Обіцяємо обговорювати проблему, а не особисті якості опонентів. 13. Обіцяємо вгамовувати свої емоції. V група принципів (розкриває кінцеву мету, результат переговорів): 14. Зобов'язуємося, допомагаючи один одному, прийти до добровільного і свідомого рішення з кожного спірного питання. 15. Обіцяємо не займати постійно жорстких позицій, які виражають лише власні інтереси і вимоги, вивчати різні альтернативи, які сприяли б задоволенню інтересів інших. 16. Висловлюємо бажання досягти угоди, що в ній будуть максимально враховані інтереси кожної сторони. Реалізація названих підходів попередження та подолання конфліктів в освітніх організаціях можлива в результаті застосування спеціальної конфліктологічної експертизи [7; 8; 9; 10; 14; 16; 19J та інтерактивного навчання керівників та працівників освітніх організацій [3; 4; 11; 12; 15; 17; 18; 22], які сьогодні все частіше використовуються в системі середньої освіти. Питання для повторення й самоперевірки 1. Які основні напрямки включає управління конфліктами в освітніх організаціях? 2. Як може здійснюватися запобігання конфліктами за допомогою «вертикальних» управлінських дій? 3. Як може здійснюватися запобігання конфліктам всередині освітньої організації? 4. У чому полягає управління латентними (прихованими) конфліктами? 5. Що таке обхід конфліктів? 6. У чому проявляється ізоляція, «розведення» сторін як форма обходу конфлікту? 7. Чим характеризується обмеження можливостей як форма обходу конфліктів? 8. Що таке уведення штрафних санкцій як форма обходу конфлікту? 9. У чому проявляється зміна напрямку енергії як форма обходу конфлікту? 10. Чим характеризується витискування як форма обходу конфлікту? 11. Які особливості співіснування як форми обходу конфлікту? 12. Які існують основні напрямки фактичного розв'язання конфлікту? 13. Чим характеризується силове розв'язання конфлікту? 14. Що такс розв'язання конфлікту «за вироком»? 15. Які особливості коопераційного розв'язання конфліктів? 16. Чим характеризується колаборативний підхід до розв'язання конфліктів? 17. Якого алгоритму слід дотримуватись для ефективного розв'язання конфлікту? 18. Які правила варто враховувати учасникам колаборативного процесу? Список використаної й рекомендованої літератури 1. Борман Д., Воротина Л, Федерман Р. Менеджмент: Предпринимательская деятельность в рыночной экономикс. — Гамбург, 1992.— С. 179—185. 2. Бородкин Ф. М., Коряк //. М. Внимание: Конфликт! — 2-е изд., перераб. и доп. — Новосибирск: Наука, 1989. — 190 с. 3. Войтович М. В., Карамушка Л. М. Психологічні основи розв'язання управлінських конфліктів в освітніх закладах // Управління закладами середньої освіти: психологічні аспекти. — К.: Ін-т психології ім. Г. С Костюка АПН України, 2001. — С 129—149. 4. Дерманова И. Б. Сидоренко Е. В. Психологический практикум. Межличностные отношения: Методические рекомендации. — СПб.: Речь, 2002. — 40 с. 5. Карамушка Л. М. Типи конфліктних ситуацій в управлінській діяльності керівників середньої освіти // Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі. — Чернівці, 1993. — Ч. II. — С 4—5. 6. Карамушка Л. М. Попередження та подолання конфліктів в установах середньої освіти. — К.: Ін-т психології ім. Г. С Костюка АПН України, 1994. — 53 с 7. Карамушка Л. М., Чебатарьова О. А. Деякі підходи до здійснення експертизи внутріорганізаційних конфліктів // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. — К.: Т-во конфліктологів України, 2002. — Вип. 3. — С 47—50. 8. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика / Голови, ред. А. М. Гірник. — К.: Т-во конфліктологів України, 1997. — Вип. 1. — 178 с 218 Запобігання та подолання конфліктів в освітніх організаціях Розділ 11. 9. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика // Конфліктологічна експертиза та посередництво в трудових спорах / Голови, ред. А. М. Гірник. К.: Т-во конфліктологів України, 1999.— Вип. 2.— 116 с 10. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. — К.: Т-во конфліктологів України, 2002. — Вин. 3. — 100 с. 11. Кристофер Є. Ю., Смит Л. Тренинг лидерства. -СПб.: Питер, 2001.— 320 с. 12. Курбанов В. И. Стратегия делового успеха: Учебное пособие для студентов вузов. — Ростов и/Дону: Феникс, 1995. — 416 с. 13. Ликсон Ч. Конфликт: семь шагов к миру. — СПб.: Питер Пабли-шин, 1997.— 160 с. 14. Ложкин Г. В., Поаякель II. И. Практическая психология конфликта. — К.: МАУ11, 2000. — 256 с. 15. Паркер Г., Кропи Р. Формирование команды: Сборник упражнений для тренеров. СПб.: Питер, 2002. — 160 с. 16. Практическая психодиагностика: методики и тесты: Учеб. пособие / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский Самара: Издательский дом «БАХРАХ», 1998. — 672 с. 17. Психогимнастика в тренинге / Под ред. Н. Ю. Хрящевой. — СПб.: «Ювента», И.Т., 1999. - - 256 с. 18. Пугачев В. II. Тесты, деловые игры, тренинги в управлении персоналом: Учебник для студентов вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. —285 с. 19. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учеб. пособие. — М.: Владос, 1995. —529 с. 20. Скотт Дж. Г. Конфликты, пути их преодоления. — К.: Высш- торгиздат, 1991. — 222 с. 21. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с англ. — М.: Наука, 1992. — 158 с. 22. Шапиро Д. Конфликт и общение: Путеводитель по лабиринту регулирования конфликтом: Пер с англ. — Кишинэу: ARC, 1997. — 320 с.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |