Спец. методика математики. І. Ф. Харламов в якості умови реалізації цього принципу називає циклічність. Він вважає, що міцності навчання можна досягти, якщо учні здійснюють цикл навчально-пізнавальних дій первинне сприймання і осмислення мат
 Скачать 88.5 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| ПРИНЦИПИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ КОНТРОЛЬНО-ОЦІНЮВАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ Принцип міцності засвоєння знань, формування вмінь і навичок. Згідно цього принципу оволодіння знаннями, вміннями і навичками досягається лише тоді, коли вони є добре зрозумілими дитині, зберігаються в пам'яті й можуть відтворюватись у необхідний момент в різних життєвих умовах. Механічне засвоєння матеріалу не свідчить про його міцність. І.Ф.Харламов в якості умови реалізації цього принципу називає циклічність. Він вважає, що міцності навчання можна досягти, якщо учні здійснюють цикл навчально-пізнавальних дій: первинне сприймання і осмислення матеріалу; подальше більш глибоке осмислення; запам'ятовування матеріалу; застосування засвоєних знань на практиці; повторення і систематизація засвоєного. Ці умови фактично відображають структуру навчального процесу в цілому і кожного уроку зокрема. Принцип міцності навчання напряму залежить від правильності реалізації таких принципів, як: свідомість і активність учнів у навчанні; систематизація і послідовність; доступність; наочність, і є дійсно підсумковим. Ефективність його здійснення відображається у результатах перевірок і оцінювання знань, вмінь і навичок учнів, її показником є вміння учнів використовувати теоретичні знання на практиці. Разом з тим, на міцність навчання учнів спеціальної школи впливає ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це передусім особливості пам'яті розумово відсталих дітей, зокрема, звуження обсягу запам'ятовування; недостатня продуктивність запам'ятовування і відтворення; недостатня усвідомленість заученого; спотворення матеріалу в процесі зберігання; швидке забування. З огляду на це, однією з важливих умов реалізації цього принципу є правильність організації повторення раніше вивченого. Це, зокрема: -систематичність і регулярність повторення (на кожному уроці; при вивченні нової теми, розділу; на початку і в кінці півріччя, року тощо); -використання раціональних прийомів запам'ятовування; -поєднання повторення з корекцією неправильно сформованих уявлень і понять, уточненням, доповненням, розширенням, поглибленням матеріалу, його систематизацією і узагальненням (принцип ліплення снігової баби); -різноваріативність методів повторення (репродуктивні і проблемні; повторення самостійне і з допомогою вчителя; повторення теорії через практику тощо); -при повторенні встановлення зв'язків із раніше вивченим; -розумне дозування повторення, користування правилом: відпочинок сприяє відновленню матеріалу, а повторення призводить до перевтоми і забування. Важливо також при організації закріплення матеріалу здійснювати опору на наочно-образну, емоційну пам'ять з поступовим переходом до словесно-логічного запам'ятовування. Впливає на міцність засвоєння і активність дітей. Якщо вони засвоювали матеріал механічно, не аналізуючи його, не порівнюючи, не доводили власних міркувань, то і рівень володіння такими знаннями буде досить низьким. Особливістю, властивою розумово відсталим дітям, є невідповідність між засвоєнням теорії і вмінням використовувати її в практичній діяльності. Чим важчим є ступінь інтелектуального недорозвитку, тим більшим є цей розрив. Саме для подолання цієї проблеми навчальні програми всіх предметів передбачають велику кількість часу на практичну роботу учнів. Проте формування вмінь і навичок не досягається лише великою кількістю тренувань. Цей процес також має бути осмисленим, потребує різноманітності у формах і способах здійснення. Отже, тісний зв'язок теорії з практикою — це також один із шляхів реалізації цього принципу і одне із найвагоміших корекційних завдань спеціальної школи. Умовами ефективного застосування знань на практиці є: 1. Дотримання єдності засвоєння і застосування знань. Не роз'єднувати ці процеси, а зробити одночасними: робота за інструкцією; пригадування правила перед дією; складання плану діяльності тощо. 2.Зв'язок навчання з життям, практикою (спеціальний добір завдань), актуалізація і використання у навчанні життєвого досвіду дітей. 3. Систематичне включення учнів у практичну діяльність, яка вимагає використання набутих знань: спочатку пригадують правило, а потім стимулюють до самостійного виконання роботи; виконання завдань у життєвих ситуаціях (визначення висоти будинку, відстані до дерева; вирощування рослин тощо); виховання звички обдумувати способи роботи, звертатись до довідкової літератури; стимулювати поєднання практичної дії зі словом; вироблення узагальнюючих способів дій з метою недопущення штампів у використанні знань. 4. Заохочення і підтримка учнів. Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування. Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання. Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку. Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання: Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї. Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів. Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях. Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-профе-сіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом. Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим. Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчи-тель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання). Вони розкривають і конкретизують різні аспекти принципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги на уроках!», «Навчай так, щоб учні усвідомлювали необхідність знань для життя!». «У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мислення учнів!», «Навчай енергійно!» та Ін. Принцип активності, свідомості та самостійності учнів є немовби похідним від принципу мотивації. Однією з умов досягнення успіху в навчальній діяльності є активність учнів, в основі якої лежить змістовна мотивація, спрямована на участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність, уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлять питання та вміють їх вирішу-вати. Активності та свідомості в навчанні можна досягти шляхом: -створення в учнів позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність; -формування розуміння учнями смислу освіти й, відповідно, на цій основі інтересу до (професійних) знань, навичок і вмінь; -вироблення мотивації учіння та майбутньої професійної діяльності; -спонукання учнів до правильної оцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й самоконтролю та потреби самовдосконалення; -створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій та залучення учнів до їх розв'язання; -використання діалогічних методів навчання, які формують і розвивають самостійність, творчість і активність учнів; -стимулювання колективних форм роботи, взаємодії учнів в учінні; -організації навчання в умовах змагання, стимулювання ініціативи і творчості; -проблемності викладання навчального матеріалу; -використання отриманих (професійних) знань, навичок і вмінь у практичній діяльності; -диференціації навчального матеріалу відповідно до розумових і фізичних можливостей і здібностей учнів; -уміння педагога відчувати психічний стан учнів тощо. ! Спеціальна школа має не тільки забезпечити учнів певними знаннями, а й навчити користуватись ними у практичній діяльності. Досягнути цього можна лише за умови свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу, їхнього свідомого і активного ставлення до навчальних занять. Проте реалізація цього принципу ускладнюється передусім психологічними особливостями розумово відсталих дітей. Зокрема, учні внаслідок зниження пізнавальної активності не цікавляться процесом здобування знань, часто засвоюють їх механічно. Через порушення операцій мислення, невміння робити умовисновки учні засвоюють знання поверхово, не розуміючи справжньої сутності причинно-наслідкових зв'язків і взаємозалежностей. Навчальна робота потребує також достатнього розвитку уваги, працездатності, докладання вольових зусиль, самоконтролю, а ці якості є порушеними або й несформованими у розумово відсталих дітей. На рівень засвоєння знань і поведінку дітей впливають і суб'єктивні соціальні фактори. Одним із них є негативні наслідки перебування розумово відсталих дітей в масовій школі, внаслідок чого у них формується відраза до навчання, невпевненість у собі і зневіра у своїх можливостях. До формування цих якостей призводить і надмірна опіка у багатьох сім'ях, де таке ставлення вважають допомогою дитині і замінником її інтелектуальної неповноцінності. Нам доводилось навіть зустрічатись з окремими випадками гіперопіки з боку вчителів спеціальної школи, які замість розвитку самостійності учнів надавали їм передозовану допомогу. Мудрі поради щодо розвитку самостійності учнів у навчанні надає Г.М.Дульнєв: "Організація допомоги має бути такою, щоб у дитини виховувалась впевненість в своїх силах і бажання виконувати роботу самостійно. Надмірно тривала і постійна опіка над учнем може закріпити в нього почуття невпевненості, нерішучості. Тому досить доцільно на перших етапах роботи з розумово відсталими дітьми давати їм нескладні завдання, які вони зможуть виконати самостійно або з незначною допомогою. При цьому слід всіляко підкреслювати, що учень уже сам може виконати завдання, і що іншим разом він сам виконає більш складне завдання. Підкреслювання успіхів дитини перед класом, батьками є одним із сильних виховних засобів мобілізації активності дитини, бажання виконати завдання самостійно". Одним із ефективних ніляхів розвитку інтересу до навчання, а відповідно і активності дитини, є її мотивація. У молодших класах значущими для дитини мотивами може бути сам процес засвоєння знань, організований у цікавій формі — ігри, змагання тощо. Старшокласникам слід показувати необхідність знань для їхнього самостійного життя, практичної діяльності. Розуміння важливості знань слугуватиме водночас і засобом підвищення усвідомленості їх засвоєння. Свідомість засвоєння знань підвищується також завдяки формуванню вмінь застосовувати їх у практичній діяльності. Корекційними прийомами реалізації принципу активності і свідомості учнів у навчанні є: -активізація знань дітей з метою використання їх власного досвіду; -привчання реалізувати результати сприймання; -привчання перевіряти правильність власних дій; -порівняння своєї роботи зі зразком; -підвищення пізнавальної активності та розвиток індивідуальних пізнавальних інтересів учнів; -застосування творчих завдань; -формування вмінь використовувати матеріал в різних життєвих ситуаціях; -встановлення логічних зв'язків, залежності між відомим матеріалом і новим; -аналіз матеріалу, виділення головного в ньому; -добір додаткових запитань на активізацію розумової діяльності учнів; -доступна форма подачі матеріалу; -формування операцій аналізу і синтезу: за послідовним планом, опорними словами, без опори; -поступове формування вміння порівнювати, використовуючи детальну інструкцію, план, схеми, 3-й об'єкт тощо; -з метою розвитку узагальнень і абстрагувань: 1) формування наочно-видимих зв'язків і відношень між предметами і явищами, 2) надання допомоги у вербалізації емпірично здобутих уявлень про речі і процеси, 3) допомога у осмисленні від конкретного до абстрактного; -створення умов для подолання розриву між теорією і практикою: формування вмінь орієнтуватись у завданні, аналізувати його, відтворювати та диференціювати знання, переносити їх з однієї ситуації в іншу; -введення в навчальний процес спеціальних прийомів, що стимулюють учнів до використання здобутих знань: а) перед застосуванням пригадати теорію; б) іноді спочатку практично засвоювати дії, а потім їх теоретично обґрунтовувати; в) розчленовувати аналіз завдання; г) навчати користуватись планом; д) стимулювати міркування вголос про способи і послідовність виконання завдань; -добір завдань, при виконанні яких учні будуть самостійно вживати нову лексику; -створення таких умов, які стимулюватимуть учнів до активної праці й запобігатимуть появі втоми; -навчання самостійно знаходити помилки у своїй роботі; -амортизація негативних реакцій на неуспіх; -постійне підкреслювання досягнень учня; -виховання вмінь долати невдачі, труднощі. Показником реалізації цього принципу буде результативність навчального процесу в цілому. Принцип наочності навчання Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули). Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків. Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання. Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використо-вується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому до наочних засобів належать і лабораторне обладнання, і статичні та динамічні навчальні посібники. Наочні засоби поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні (звуконаглядні) і словесно-образні (художні образи). Використовувати наочність слід розумно. Переоцінка ролі наочності в навчанні може стримувати розвиток абстрактного мислення. Деякі правила, що розкривають застосування наочності: 1. Золоте правило навчаючих: усе, що можна сприймати органами відчуття слід пропустити через них, а саме: видиме — через сприймання зором; все, що подає звуки — слухом, запахи — нюхом; те, що можна посмакувати, — смаком, доступне відчуттю — шляхом дотику. (Я.А.Коменський). 2. Науково обґрунтовано застосовуйте сучасні засоби наочності: навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, компютер, поліекранну проекцію та ін.; досконало володійте технічними засобами навчання, методикою їх використання. 3. Слід використовувати наочність не лише для ілюстрації, а й у ролі самостійного джерела знань. 4. Застосовуючу наочні засоби, виховуйте учнівську увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіння. ! У сучасній педагогіці наочність трактується як організація чуттєвого пізнання учня, а чуттєві образи розглядаються як засоби, що сприяють засвоєнню понять, законів, правил, теорії. Наочність є джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу. Це пізнання буде тим досконалішим, чим більша кількість відчуттів буде задіяна у сприйманні. КД.Ушинський щодо цього висловлювався так: "Павук тому бігає так дивовижно вірно тоненькими нитками, що тримається не одним кігтем, а багатьма: обірветься один, утримається інший... Чим більше наших органів відчуття бере участь у сприйманні якогось враження чи групи вражень, тим міцніше закарбовуються ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім пригадуються ". Безумовно цей принцип заснований також на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. У спеціальній школі, як і в масовій, використовують різні види наочності: реальні або натуральні предмети, об'єкти, явища — принесені в клас (тобто вилучені з реальних умов існування) і ті, що знаходяться в реальному середовищі (їх спостерігають під час екскурсії); плоскі і об'ємні зображення предметів, об'єктів, явищ (картини, муляжі, моделі, опудала тощо); схематичні й символічні наочні посібники (мапи, глобуси, схеми, таблиці тощо); технічні засоби наочності (кінофільми, телебачення, діапроектори, кодоскопи, калькулятори, комп'ютери). Використання наочності у спеціальній школі ускладнюється розбіжністю між чуттєвою і раціональною формами пізнання у розумово відсталих дітей; порушенням взаємозв'язку у них 1-ї і 2-ї сигнальних систем; недосконалістю сприймання; розривом між наочністю, її словесним позначенням і закріпленням сприйнятого у свідомості; недорозвитком мислення. Окремі вчителі використовують наочність з метою спрощення процесу засвоєння знань. Це неправильно. Наочність не повинна виступати способом пристосування до дефекту, а навпаки — має слугувати засобом корекції неправильно сформованих уявлень та понять, розвитку вищих форм мислення дитини, раціонального пізнання. Корекційна спрямованість реалізації принципу наочності полягає у використанні наступних прийомів: -використання наочності з небагатьма ознаками, особливо другорядними; -забезпечення кожною перцептивною дією учнів; -для демонстрації одного об'єкта використання різних видів наочності з поступовим їх ускладненням; -привчання аналізувати результати сприймання; -задіювання максимальної можливої кількості аналізаторів при демонстрації наочності; -використання спеціальних предметних уроків та екскурсій для безпосереднього сприймання об'єктів і явищ; -поєднання наочних образів, предметів і явищ із мовленнєвими термінами, словами, фразами, які відображають їх сутність; -застосування спеціальних засобів, які полегшують перехід: від конкретного до абстрактного; від одиничного до загального; від дій з предметами до дій подумки. А саме: А)поєднання наочності з практичними діями, Б) поєднання наочності з словесними методами, В)перехід від конкретної наочності до абстрактної, Г)використання словесної наочності, Д) аналіз об'єктів, Ж)порівняння об'єктів, К)абстрагування суттєвих ознак від несуттєвих, Л)конкретизація висновків, правил шляхом наведення прикладів. Слід пам'ятати, що співвідношення наочності і словесних методів, як і видів наочності, змінюється у процесі навчання дітей. Г.М.Дульнєв говорив: "Якщо в молодших класах чуттєвий, безпосередній досвід дитини повинен займати головну роль у процесі навчання, то в старших класах все більше мають поглиблюватись опосередковані, словесно-логічні шляхи засвоєння навчального матеріалу". Принцип науковості та доступності навчання Принцип науковості змісту і методів навчання вимагає відповідності їх сучасному розвиткові науки й техніки, що диктує введення до навчальних програм знань із різних галузей науки. Це висуває підвищені вимоги до змісту кожного заняття і, відповідно, створює сприятливі умови для всебічного розвитку особистості учня. Вимоги науковості також стосуються організації та проведення навчальних заходів, тобто методичного боку дидактичного процесу. Реалізація цього принципу забезпечується дотриманням таких педагогічних правил: -добір навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень науки; -розкриття наукових причинно-наслідкових зв'язків явищ, що вивчаються, показ сьогоднішніх наукових здобутків; -викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки й техніки; -тісний зв'язок викладу навчального матеріалу з життям; -пропаганда досягнень вітчизняної науки й техніки, успіхів українських учених; -наукова організація та проведення навчальних заходів, використання наукових технологій; -урахування останніх досягнень медичної, фізіологічної та психологічної наук під час визначення та обгрунтування основних складових дидактичного процесу; -неухильне впровадження в навчальний процес наказів, настанов, порадників та інструкцій Міністерства освіти і науки України; -застосування наукових, методологічних і методичних основ для оцінки ефективності дидактичного процесу тощо. Принцип доступності викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного. Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести. Він означає, що зміст і методика викладання мають відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів. Проте у допоміжній школі тільки такої відповідності недостатньо. У масовій школі вчитель, добираючи матеріал та методику його викладання, передусім орієнтується на вік дітей. У допоміжній же школі в учнів одного класу різниця у віці може складати від одного до трьох років. Окрім того діти суттєво відрізняються за клінічними діагнозами, розумовими здібностями, досвідом, поведінкою, працездатністю, вольовими якостями. Зміст навчання у допоміжній школі за своїм обсягом, характером є орієнтовно доступним для середнього розумово відсталого учня (у І відділенні - з легкою розумовою відсталістю, у II відділенні — з помірною розумовою відсталістю). А от вибір методів навчання цілковито залежить від вчителя. Він повинен точно підібрати методи і прийоми як для всього класу, так і для окремого учня; розрахувати час для засвоєння кожної частини матеріалу. Якщо зміст і методи будуть занадто спрощеними, то відбуватиметься пристосування до дефекту, а не розвиток учнів Якщо ж занадто ускладнити викладання, то учні не тільки не засвоять матеріал, а ще й розумово перевтомляться. І у першому, і у другому випадках на уроках дітям буде нецікаво. Для розуміння специфіки цього принципу доцільно згадати тезу Л.С.Виготського про те, що навчання має вести за собою розвиток. А для цього воно має здійснюватись у зоні найближчого розвитку дитини. Відповідно доступним (посильним, зрозумілим) для учня слід вважати такий матеріал і методи, які він здатен зрозуміти і засвоїти при певному розумовому напруженні і (афо) з допомогою вчителя. Як для масової, так і для спеціальної школи цей принцип вимагає дотримання дидактичних правил (їх сформулював Я.-А.Коменський): від простого до складного; від легкого до важкого; від відомого до невідомого; від близького до далекого. Принцип доступності тісно пов'язаний з принципом індивідуального підходу. Визначаючи ступінь навантаження для кожного учня, вчитель має передбачити участь кожної дитини на уроці, темп, обсяг, характер її роботи. Корекційними прийомами реалізації принципу доступності можуть слугувати: -поділ складного матеріалу на частини; -збільшення часу на сприймання матіфіалу і усвідомлення інструкції; -уповільнення темпу викладу матеріалу; -використання наочності і можливість її сприймання максимальною кількістю аналізаторів; зв'язок нового матеріалу з попереднім досвідом; -обмежена кількість нових термінів і понять на одному уроці; -спрощення структури знань; -індивідуальна допомога кожному учневі з урахуванням ступеня труднощів і помилок; -навчання працювати спочатку за прямою вказівкою вчителя, потім за детальним планом, пізніше — за скороченою інструкцією; -опора на предметно-практичну діяльність і через неї перехід до вербалізації знань; -застосування спеціальних засобів, які полегшують перехід ВІД конкретного до абстрактного, від одиничного до загального, від дій з предметами до дій подумки; -формування волі; -створення умов для розвитку свідомої довільної поведінки. Корекційного значення набувають також стимули і правильне оцінювання учнів, різноманітність методів і прийомів викладання. Слід, наголосити, що принцип доступності вимагає великої педагогічної майстерності вчителя. Принцип доступності викладання (деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів} Цей принцип сформулював ще Я. А. Коменський у «Великій дидактиці». Протягом трьохсот років його розуміння змінилося незначно. Цей принцип нібито врівноважує терези принципів: складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням педагога. Основна вимога цього принципу — не допустити непосильного навчання для даної категорії учнів, проводити його таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. В іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Принцип доступності залежить від: -забезпечення добору, групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху; -урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу; -правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого; -урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів; -урахування фактора часу; -поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу;  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |