Ковешніков В. Г., Сікора В. З., Пикалюк В. С., Устянський О. О., Ільїн В. Ю., Бумейстер В.І., Погорєлов М. В., Ткач Г. Ф., Сулім Л. Г., Болотна І. В., Сікора В. В
 Скачать 0.59 Mb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
Утворення і щляхи виведення сечі в межах нирки Первинна сеча утворюється внаслідок фільтрації рідкої частини крові в капсулі нефрона (capsula nephroni), або ще її називають капсулою клубочка (capsula glomeruli) - капсулою Шумлянського- Боумена, яка охоплює кожний cудинний клубочок ниркового тільця (glomerulus corpusculi renalis), або ниркового клубочка. Капсула ниркового клубочка (capsula glomeruli) разом із клубочком утворюють ниркове тільце (corpusculum renale) - тільце Мальпігі. Ці тільця, яких є декілька мільйонів, розміщені переважно у звивис тій частині кіркової речовини (pars convoluta corticis renalis). Від ниркового тільця відходить проксимальна ча стина канальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni), яка переходить у петлю нефрона (ansa nephroni) - петлю Генле. Первинна сеча утворюється шляхом фільтрації із судинного клубочка (glomerulus) безбілкової рідини із плазми крові в клубочкову капсулу (capsula glomerularis). Остання переходить через проксимальну та дис тальну частини канальця нефрона (partes proximalis et distalis tubuli nephroni), що закінчується вставною частиною (pars conjungens). Усі частини канальця нефрона обплітаються гус тою сіткою вторинних артеріальних капілярів, і вна слідок реабсорбції тут утворюється вторинна сеча. Далі вироблена нефроном вторинна сеча відтікає у збиральну ниркову трубочку (tubulus renalis colligens), яка збирає сечу в сосочкові проточки (ductuli papillares), що закінчуються на верхівці нир кової піраміди сосочковими отворами (foramina papillaria). Елементи нирки, де утворюється первинна і вто ринна сеча, складають структурно-функціональну одиницю нирки - нефрон (nephronum). Сосочкові отвори відкриваються на дірчастому полі (area cribrosa) верхівки піраміди в малі ниркові чашечки (calices renales minores). Із малих ниркових чашечок сеча надходить у ве ликі ниркові чашечки (calices renales majores), які зливаються і утворюють ниркову миску (pelvis renalis), а остання переходить у сечовід (ureter). СЕЧОВІД (ureter) Сечовід - парний орган довжиною 25-З0 см, який лежить за очеревиною (ретроперитонеально) в позаочеревинному просторі (spatium extraperitoneale). У сечоводах (ureteres) розрізняють:
Остання розміщена в стінці сечового міхура (vesica urinaria) і відкривається на дні сечового міху ра (fundus vesicae urinariae) отвором, який назива ється вічком сечовода (ostium ureteris). Стінка сечоводів (paries ureterum) складається із:
М'язова оболонка (tunica muscularis) має зовні шній коловий та внутрішній поздовжній шари. У ни жній третині сечовода м'язова оболонка має три шари: внутрішній і зовнішній поздовжні, а середній
Сечоводи мають такі звуження.
СЕЧОВИИ МІХУР (vesica urinaria) Сечовий міхур (cystis) розміщений у порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris) позаду лобкового симфіза (symphysis pubica). Сечовий міхур (vesica urinaria) має верхівку міху ра (apex vesicae), тіло міхура (corpus vesicae) і дно міхура (fundus vesicae), яке спрямоване вниз і на зад. Нижній відділ утворює шийку міхура (cervix vesicae), яка переходить у сечівник (urethra). Дно сечового міхура (fundus vesicae) прилягає:
Стінка сечового міхура (paries vesicae urinariae) представлена трьома шарами: внутрішнім, середнім і зовнішним. Внутрішній шар утворений слизовою оболонкою (tunica mucosa) і добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого слизо ва оболонка утворює числені складки. Між вічками сечоводів (ostia ureterum) і внутрі шнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) підслизова основа відсутня, тому тут складок немає. Це місце називається трикутником міхура (trigonum vesicae), де містяться рецептори, подраз нення яких викликає позив до сечовипускання. Трикутник міхура (trigonum vesicae) оточений угорі міжсечовідною складкою (plica interureterica) слизової оболонки. У верхівках трикутника є такі три отвори: два віч ка сечоводів (ostia ureterum) та внутрішнє вічко се чівника (ostium urethrae internum). Середня оболонка сечового міхура - м’язова оболонка (tunica muscularis), побудована з гладкої м'язової тканини (textus muscularis glaber), яка представлена такими трьома шарами:
Поздовжні шари утворюють у ділянці тіла сечово го міхура м’яз-випорожнювач міхура (musculus detrusor vesicae), а коловий шар, що найбільш роз винутий у ділянці внутрішнього вічка сечівника, утворює внутрішній мяз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus), який є мимовільним. Зовнішній шар стінки сечового міхура представ лений адвентицією (tunica adventitia), або в тих міс цях, що покриті очеревиною (верхівка та верхня сті нка), знаходиться серозна оболонка (tunica serosa). Порожній сечовий міхур (vesica urinaria) стосовно до очеревини (peritoneum) розміщений екстрапери- тонеально, тобто вкритий очеревиною з одного боку
При наповненні верхівка міхура (apex vesicae) піднімається і очеревина (peritoneum) вкриває час тину передньої, бічної і особливо задньої поверхонь, тобто сечовий міхур (vesica urinaria) має мезопери- тонеальне положення (вкритий очеревиною з трьох боків). ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina) Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3-6 см, що проходить позаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і своїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) відкривається в присінок піхви (vestibulum vaginae). Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно смугастим зовнішнім м’язом-замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus) - вольовим, який належить до м'язів промежини (mm. perinei). Жіночий сечівник (urethra feminina) має:
(pars
М’язова оболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae femininae) має коловий шар (stratum circulare), в якому виділяють внутрішній м'яз-замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus) та поздовжній шар (stratum longitudinale). Будова чоловічого сечівника буде розглянута в розділі чоловічих статевих органів. Змістовий модуль 8 СТАТЕВІ СИСТЕМИ Система чоловічих і жіночих статевих органів там, де вона досягає більш високого розвитку (вищі тва рини), складається з таких частин:
Більша частина тварин (навіть безхребетних) роздільностатева. Порівняно рідко спостерігаються у однієї і тієї самої особини чоловічі та жіночі статеві клітини. В ембріональному періоді розвитку закладка ор ганів жіночих та чоловічих статевих систем відбува ється однаково, лише згодом в одних зародків роз виваються чоловічі статеві органи, а жіночі органи залишаються недорозвиненими, в інших зародків - навпаки. Якщо в однієї людини розвиваються статеві ор гани обох статей, то ця патологія позначається як гермафродитизм. При диференціюванні жіночих статевих органів мезонефральні протоки (вольфові протоки) підляга ють повній редукції, зате парамезонефральні прото ки (мюллерові протоки) перетворюються у жіночі статеві органи. Дистальні відділи правої і лівої парамезонефра- льних проток зливаючись, утворюють канал з одним спільним просвітом, з якого розвиваються непарні органи - матка та піхва. З краніальних відділів правої і лівої парамезоне- фральних проток, які йдуть окремо, розвиваються маткові труби. У ділянці зовнішньої поверхні сечостатевої мем брани утворюється підвищення - статевий горбик, або зачаток статевого члена, а поблизу навколо ньо го знаходиться статевий валик. Біля основи статевого горбика, з боку, найближ чого до відхідника, знаходиться первинний сечоста тевий отвір, який з боків оточений тонкими краями
При розвитку жіночої особини ріст статевого гор бика відстає, з нього виходить клітор з двома пече ристими тілами; залишається неглибока сечостатева пазуха, що перетворюється в присінок піхви. Первинний сечостатевий отвір значно здовжуєть ся в сагітальному (стріловому) напрямі; із статевих складочок, які оточують його з боків, походять малі соромітні губи з вуздечкою клітора. Статевий валик у свої бокових частинах перетво рюється у великі соромітні губи, краніальний непар ний його відділ дає лобкове підвищення. Перешийок між статевою щілиною та анусом за лишається коротким. ЧОЛОВІЧА СТАТЕВА СИСТЕМА (systema genitale masculinum) Чоловіча статева система поділяється на:
Чоловічий сечівник (urethra masculina) служить не лише для виведення сечі, а й для виведення спе рми. Тому він належить як до сечової системи (systema urinarium), так і до статевої системи (systema genitale). Розвиток зовнішніх чоловічих статевих органів Статевий горбик у чоловічої статі є зачатком статевого члена. Цей горбик швидко росте і подов жується, перетворюючись у печеристе тіло стате вого члена (corpus cavernosum penis). На нижній (каудальній) поверхні статевого члена статеві складки стають більш високими і обмежо вують сечостатеву (уретральну) щілину, яка перетво рюється в уретральний жолобок. Краї жолобка зростаються і утворюють чоловічий сечівник (urethra masculina) та губчасте тіло ста тевого члена (corpus spongiosum penis). Місце зрощення уретрального жолобка (закриття жолобка) лишається у вигляді рубця, названого швом статевого члена (raphe penis). Одночасно з формуванням чоловічого сечівника над дистальним кінцем статевого члена утворюється передня шкірочка статевого члена (preputium penis). На місці зрощення статевих валиків виникає шов калитки (raphe scroti), який тягнеться від кореня статевого члена (radix penis) до відхідника (anus). Розвиток внутрішніх чоловічих статевих органів На 7-му місяці ембріонального розвитку із сполу чної тканини формується білкова оболонка яєчка. В цей час в яєчку утворюються сім’яні трубочки (tubuli seminiferi). Із трубочок (канальців) первинної нирки (mesonephros) формуються виносні трубочки яєчка (ductuli efferentes testis). Із краніальної частини мезонефральної протоки утворюється протока над’яєчка (ductus epididymidis). Із мезонефральної протоки також формується сім’явиносна протока (ductus deferens), дистальній відділ якої утворює ампулу сім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis). З бокового вип'ячування сім'явиносної протоки розвивається пухирчаста залоза (glandula vesiculosa). Із кінцевого звуженого відділу мезонефральної протоки формується сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius), яка відкривається у чоловічий сечівник (urethra masculina). З парамезонефральної протоки (мюлерової про токи) також формується привісок яєчка (appendix testis). Із злитих каудальних кінців парамезонефральних протоків утворюється передміхурова маточка (utriculus prostaticus). Остання частина парамезонефральних протоків (мюлерових протоків) у ембріонів чоловічої статі ре дукується. Яєчко з його придатками (привісок яєчка, перед міхурова маточка) не залишаються на тому місці, де вони закладалися, тобто в черевній порожнині на рівні нижніх поперекових хребців. Вони в процесі розвитку зміщуються в каудальному напрямку - проходить процес опускання яєчок (descensus testis). У процесі опускання яєчка важливу роль відіграє направляюча зв'язка яєчка (gubernaculum testis). До 3-го місяця внутрішньоутробного періоду яєч ко знаходиться в клубовій ямці (fjssa iliaca). До 6-го місяця внутрішньоутробного періоду яєч ко підходить до глибокого (внутрішнього) пахвинного кільця (anulus inguinalis profundus). На 7-8-му місяці яєчко проходить через пахвин ний канал (canalis inguinalis) разом із сім’явиносною протокою (ductus deferens), суди нами і нервами, що входять до складу утвореного в процесі опускання яєчка сім’яного канатика (funiculus spermaticus). Передміхурова залоза (prostata) розвивається із епітелію сечівника, що розвивається у вигляді клі тинних тяжів (до 50), з яких у подальшому утво рюються частки залози. Цибулинно-сечівникові залози (glandulae bulbourethralis) розвиваються із епітеліальних ви ростів губчастої частини сечівника. Варіанти та аномалії розвитку органів чоловічої статевої системи
випинатися петлі тонкої кишки.
Яєчко (testis) Яєчко (testis) є паренхіматозним органом, який розміщений в калитці (scrotum) і виробляє сперма тозоїди та чоловічі статеві гормони - це є чоловіча статева залоза. Кожне яєчко (testis) має:
До верхнього кінця і заднього краю яєчка (margo posterior testis) прилягає над’яєчко (epididymis), яке має:
Між яєчком (testis) і тілом над'яєчка (corpus epididymidis) є пазуха над’яєчка (sinus epididymidis). Яєчко (testis) вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї (margo posterior) вдається у паренхіму яєчка і утворює середостіння яєчка (mediastinum testis). Від останнього до білкової оболонки відходять пе регородочки яєчка (septula testis). Ці перегородочки поділяють яєчко на 150-200 часточок яєчка (lobuli testis). У кожній часточці яєчка (lobulus testis) містяться (1-2) звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti), де сперматогенним епітелієм (epithelium spermatogenum) виробляються чоловічі статеві клі тини - сперматозоїди (spermatozoida). Звивисті сім'яні трубочки (tubuli seminiferi contorti) переходять - у прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti), а останні - у сітку яєчка (rete testis), що розміщена у середостінні яєчка (mediastinum testis). Від сітки яєчка (rete testis) відходять виносні проточки яєчка (ductuli efferentes testis), їх є 15 - 20, вони, пронизуючи білкову оболонку (tunica albuginea), відкриваються в ділянці головки над'яєчка (caput epididymidis) в протоку над'яєчка (ductus epididymidis) і утворюють там часточки над’яєчка (lobuli epididymidis). Протока над’яєчка (ductus epididymidis) досить покручена і займає, в основному, тіло та хвіст над'яєчка (corpus et cauda epididymidis), у розправ леному вигляді ця протока має довжину 5 - 6 метрів. Протока над'яєчка (ductus epididymidis) опуска ється до його хвоста (cauda epididymidis), де перехо дить у сім'явиносну протоку (ductus deferens). Сім’явиносна протока (ductus deferens) Сім'явиносна протока має:
Сім'явиносна протока (ductus deferens) входить до складу сім'яного канатика (funiculus spermaticus), який проходить у пахвинному каналі (canalis inguinalis) аж до його глибокого пахвинного кільця (annulus inguinalis profundus). Тазова частина сім'явиносної протоки загинаєть ся під дно сечового міхура (fundus vesicae uranariae) і перед з'єднанням з вивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius) утворює ампулу сім'явиносної протоки (ampulla ductus deferentis). При з'єднанні цих двох проток утворюється сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius) довжиною до 2 см, яка проходить через передміху рову залозу (prostata) і відкривається в передміху рову частину чоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на верхівці сім’яного горбика (colliculus seminalis). Сім’яний канатик (funiculus spermaticus) Це структура, яка складається з:
Передміхурова залоза (prostata) Це м'язово-секреторний орган, що за формою нагадує каштан, має:
Передміхурова залоза (prostata) складається з 36 альвеолярно-трубчастих передміхурових залозок, які виробляють передміхуровий сік і відкриваються чис ленними проточками передміхурової залози (ductuli prostatici) в передміхурову частину чоловічого сечів ника (pars prostatica urethrae masculinae) на основі сім'яного горбика (colliculus seminalis). М'язовий апарат під час еякуляції сприяє вишто вхуванню секрету із передміхурової залози (prostata) і є додатковим (мимовільним) внутрішнім м'язом- замикачем сечівника (m. sphincter urethrae internus), який не дає сечі змішуватись із спермою. У дітей передміхурова залоза (prostata) незначної величини, складається переважно з м'язів і сполуч ної тканини, залозиста частина слабо виражена. З настанням статевої зрілості передміхурова залоза енергійно росте, особливо залозиста тканинa, яка на старість редукується. Те саме відбувається і з м'язами. Вага передміхурової залози з 20 г зменшу ється до 15 - 12 г. Нерідко у старших людей спостерігається патоло гічне збільшення передміхурової залози - гіпертро фія передміхурової залози (hypertrophia prostatae), причому розростається переважно сполучна тканина і при цьому утруднюється сечовипускання. Кастрація (видалення яєчка) призводить до атрофії передміху рової залози. Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa), або сім’яна залоза (glandula seminalis), чи сім’яний пухирець (vesicula seminalis) Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) розміще на збоку від ампули сім'явиносної протоки (ductus deferens), прилягає до дна сечового міхура (fundus vesicae). Позаду міститься ампула прямої кишки (ampulla recti). Нижній кінець пухирчастої залози (glandula vesiculosa) звужується у вивідну протоку (ductus excretorius) і з'єднується із ампулою сім'явиносної протоки (ampulla ductus deferentis), утворюючи сім'явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius). Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) виробляє сім'яну рідину, котра є прозорою, безбарвною або ледь жовтуватою рідиною, яка у сім'явипорскувальній протоці (ductus ejaculatorius) змішується із сім'ям, розріджуючи його і утворюючи разом з ним сперму.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |