Ковешніков В. Г., Сікора В. З., Пикалюк В. С., Устянський О. О., Ільїн В. Ю., Бумейстер В.І., Погорєлов М. В., Ткач Г. Ф., Сулім Л. Г., Болотна І. В., Сікора В. В
 Скачать 0.59 Mb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
Жіноча соромітна ділянка; вульва (pudendum femininum; vulva) Великі соромітні губи (labia majora pudendi) є складкою шкіри, яка містить жирову тканину (textus adiposus). Вони оточують соромітну щілину (rima pudendi). Права велика соромітна губа (labium majus pudendi dextrum) та ліва велика соромітна губа (labium majus pudendi sinistrum) з'єднуються між собою за допомогою передньої спайки губ (commissura labiorum anterior) та задньої спайки губ (commissura labiorum posterior). Малі соромітні губи (labia minora pudendi). Це складки шкіри, в яких немає жирової клітко вини, вони розміщені присередньо стосовно вели ких соромітних губ (labia majora pudendi). Передній край малих соромітних губ (margo anterior labiorum minorum pudendi) роздвоюючись, утворює передню шкірочку клітора (preputium clitoridis) та вуздечку клітора (frenulum clitoridis). У місці з’єднання малих соромітних губ (labia minora pudendi) ззаду утворюється вуздечка соромі тних губ (frenulum labiorum pudendi). Клітор (clitoris) Клітор завдовжки 2-3 см, є аналогом печеристих тіл статевого члена (corpus cavernosum penis) і скла дається з:
Ніжки клітора (crura clitoridis) прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis). В основі клітора (clitoris) розміщене парне пече ристе тіло клітора (corpus cavernosum clitoridis). Присінок піхви (vestibulum vaginae) Присінок піхви є щілиною між малими сороміт ними губами, куди відкриваються:
Цибулина присінка (bulbus vestibuli) розміщена в основі великих соромітних губ з двох боків від ни жнього кінця піхви і складається з печеристої ткани ни (подібна до губчастого тіла статевого члена). Варіанти та аномалії розвитку органів жіночої статевої системи
і залягати під шкірою великих соромітних губ (labium majus pudendi).
б Зарощення вічка (отвору) матки.
Жіночий несправжній гермафро-дитизм - при ньому статеві залози диференціюються і розви ваються як яєчники. Вони спускаються в товщу ста тевих валиків, які настільки зближуються один з од ним, що нагадують калитку. Кінцева частина сечос татевого синуса залишається дуже вузьким і піхва відкривається в сечостатевий синус, при цьому отвір піхви стає малопомітним. Статевий горбик значно розростається та імітує статевий член. Вторинні ста теві ознаки набирають вигляду, характерного для чоловіків. ПРОМЕЖИНА (perineum) У вузькому розумінні слова промежина (perineum) - це м'які тканини, що розміщені між переднім краєм відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів (organa genitalia externa). У широкому розумінні слова промежина - це комплекс м'яких тканин, які закривають вихід із по рожнини малого таза (pelvis minor). Промежина (perineum) за формою нагадує ромб, який оточений:
Лінією, проведеною між сідничими горбами (tubera ischiadica), промежина (perineum) умовно поділяється на передню ділянку (regio anterior) та задню ділянку (regio posterior). Передня ділянка промежини (regio anterior perinei) лежить майже у лобовій площині (planum frontale) і через неї у чоловіків проходить сечівник (urethra), а у жінок - піхва (vagina) та сечівник (urethra). Ця ділянка називається сечо-статевою ділянкою (regio urogenitalis). Задня ділянка промежини (regio posterior perinei) знаходиться у горизонтальній площині (planum horizontale), і називається тазовою ділян кою (regio pelvica), або відхідниковою ділянкою (regio analis), і через неї проходить кінцевий відділ прямої кишки (rectum) - відхідник (anus). Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:
Підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) - це простір між підшкірною жировою клітковиною промежини (panniculus adiposus perinei) і поверхневою обгортальною фас цією промежини (fascia investiens perinei superficialis). Крововиливи або ексудат у підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) можуть проникати глибоко:
Поверхневий відділ промежини (compartimentum superficiale perinei) - це цілком закрита порожнина, яка оточена:
Водночас глибокий мішок промежини (saccus profundus perinei) відкритий зверху. Він і глибокі м'язи сечо-статевої ділянки (mm. regionis urogenitalis) оточені знизу перетинкою промежини (membrana perinei) і простягаються вго ру до таза (pelvis), тому старі терміни diaphragma urogenitale і fascia diaphragmatis urogenitalis inferior помилкові. М’язи промежини (mm. perinei), за поперед ньою анатомічною номенклатурою, поділяються на поверхневі м’язи та глибокі м’язи. До поверхневих м’язів сечо-статевої ділянки (musculi superficiales diaphragmatis urogenitalis, PNA) належать:
До поверхневих м’язів відхідникової ділянки (musculi superficiales regionis analis; PNA) належить зовнішній м’яз-замикач відхідника (m. sphincter ani externus), який складається з поперечно-смугастих волокон (myofibrae transversostriatae) і є вольовим. Глибокі м’язи промежини (mm. perinei profundi) беруть участь в утворенні тазової та сечо-статевої діафрагм (diaphragmata pelvis et urogenitale). До глибоких м’язів сечо-статевої ділянки (mm. perinei profundi regionis urogenitalis) належать:
До глибоких м’язів тазової ділянки (PNA) нале жать:
До фасцій тазової ділянки (fasciae regionis pelvis) належать:
Вона вкриває нижню поверхню м'яза-підіймача відхідника (m. levator ani). Частина власної фасції промежини (fascia perinei propria), яка вкриває м'яз-підіймач відхідника (m. levator ani) знизу, називається нижньою фасці єю тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis inferior). Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica) Тазова фасція (fascia pelvis) є продовженням по переково-клубової фасції; клубової фасції (fascia iliopsoas; fascia iliaca) і має.
Пристінковий листок (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis) вкриває м'яз-підіймач відхід ника (m. levator ani) і внутрішній затульний м'яз (m. obturatorius internus). Нутрощевий листок (lamina visceralis; folium viscerale fasciae pelvis) вкриває нижню частину прямої кишки (rectum). Частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покри ває м'яз-підіймач відхідника (m. levator ani) вгорі, називається верхньою фасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis superior). У сечо-статевій ділянці (regio urogenitalis) про ходить власна фасція промежини (fascia perinei propria), яка тут ділиться на три листки:
Із боків відхідника (anus) між сідничним горбом (tuber ischiadicum) і відхідниковим каналом (canalis analis) є парна сідничо-відхідникова ямка (fossa ischioanalis), яка заповнена жировим тілом сідни- чо-відхідникової ямки (corpus adiposum fossae ischioanalis); це є жирова клітковина (paraproctium). Окрім жирової тканини, в цій ямці знаходяться соромітний нерв (n. pudendus), внутрішні соромітні артерії та вени (aa. et vv. pudendae internae). Ці судини та нерв проходять через соромітний канал (canalis pudendalis), який розміщений на біч ній стінці сідничо-відхідникової ямки у розщепленні листків затульної фасції. ЕНДОКРИННА СИСТЕМА Це залози, які не мають проток, їх секрет потрап ляє безпосередньо у кров. Вони мають добре крово постачання, а їх секрет має велику біологічну актив ність. Продуктом діяльності ендокринних залоз є гормо ни (гр. hormao - збуджую), які впливають на загаль ний обмін речовин, ріст, розвиток, функціональний стан різних тканин та органів людини. Усі органи знаходяться під подвійним контролем
Ендокринні залози класифікують за:
Ендокринні залози (glandulae endocrinae) за по ходженням поділяються на залози:
Залози ентодермального походження поділя ються на:
До залоз мезодермального походження (інтерре- налова система) належать:
До ектодермальної групи залоз внутрішньої сек реції належать:
За хімічною будовою гормонів, що виробляє за лоза, виділяють:
За відношенням до центральної нервової систе ми ендокринні залози поділяють на:
Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) розмі щена в передній ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців (vertebrae cervicales) і складається з:
Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa) і побудова на зі строми (stroma) та паренхіми (parenchyma), яка перегородками поділяється на часточки (lobuli). Усередині часточок є численні фолікули, в яких виробляються гормони щитоподібної залози:
Ці гормони впливають на всі види обміну речо вин. Щитоподібна залоза розвивається із епітелію пе редньої кишки у вигляді непарного серединного ви росту на рівні між I і II вісцеральними дугами. Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) Прищитоподібна залоза складається із парних:
Ці залози (glandulae parathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози (facies posterior glandulae thyroideae). Можуть бути додаткові прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae accessoriae). Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) виділяє паратгормон (parathormonum), який регу лює фосфорно-кальцієвий обмін. Вона розвивається із епітелію третього та четвер того зябрових кишень. Надниркова залоза (glandula suprarenalis) Надниркова залоза (glandula suprarenalis) - пар на ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кін ці правої та лівої нирок (extremitas superior renis dextri et sinistri) на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae). Кожна надниркова залоза (glandula suprarenalis) трикутної форми і має:
Надниркова залоза (glandula suprarenalis) скла дається з:
У кірковій речовині (cortex) виробляються:
Мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium) виробляє:
Кіркова та мозкова речовини наднирників мають різне походження. Кіркова речовина диференціюється із мезодер ми і знаходиться між двома первинними нирками під назвою інтерреналової тканини. Із цієї тканини можуть розвиватися додаткові наднирникові залози (glandulae suprarenales accessoriae), або інтеррена- лові тіла. Мозкова речовина наднирників розвивається з ембріональних нервових клітин - симпатобластів, які виселяються із закладок симпатичного стовбура і перетворюються у хромафінові клітини (хромафіноб- ласти) мозкової речовини, які також є матеріалом для формування парагангліїв. Ендокринна частина статевих залоз (яєчко та яєчник) У паренхімі яєчка (parenchyma testis) розміщені інтерстиційні клітини (Лейдіга), які виділяють те стостерон . Тестостерон впливає на розвиток первинних чо ловічих статевих ознак (ріст статевого члена (penis), яєчка (testis), над'яєчка (epididymis) і цибулино- сечівникових залоз (glandulae bulbourethrales) та на розвиток вторинних статевих ознак. У паренхімі яєчника (parenchyma ovarii) розмі щені:
Отже, ці гормони впливають не лише на розвиток вторинних статевих ознак, але й на розвиток плода під час вагітності. Ендокринна частина підшлункової залози Вона представлена острівцями підшлункової залози (insulae pancreaticae), які ще називаються острівцями Лангерганса. Вони розміщені по всій залозі, але найбільше їх міститься в хвості підшлун кової залози (cauda pancreatis). Вони виробляють:
При недостатній продукції інсуліну виникає за хворювання - цукровий діабет. Параганглії (paraganglia) Параганглії є невеликими скупченнями хрома- фінних клітин, що не мають чітко визначеної лока лізації. Найчастіше вони розміщені біля черевної аорти (аортальні парагангліі - paraganglia aortica) або в товщі симпатичного стовбура (симпатичний паравузол - paraganglion sympathicum). Параганглії також розміщуються у товщі вузлів симпатичного стовбура - симпатичні параганглії (paraganglia sympathica) - у сонному клубочку (glomus caroticum) в місці біфуркації спільної сонної артерії та куприковому клубочку (glomus coccygeum) на кінці серединної крижової артерії. Параганглії виконують функцію, аналогічну до функції мозкової речовини надниркової залози, і продукують гормон адреналін. Параганглії розвиваються із симпатобластів за кладки симпатичного стовбура - хромафінобластів. Неврогенні ендокринні залози (гіпофіз, шишко подібна залоза) будуть описані в розділі "Центра льна нервова система" АРТЕРІАЛЬНА СИСТЕМА До серцево-судинної системи (systema cardiovasculare) належать серце та складна сітка кровоносних і лімфатичних судин. Кровоносну систему (systema sanguineum), яка є замкненою, складають:
Центральним органом кровоносної системи є се рце (cor), з яким сполучаються кровоносні судини (vasa sanguinea).По артеріях кров тече від серця, по венах кров тече до серця. Виділяють три кола кровообігу: Велике коло кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого вихо дить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує ар теріальною кров'ю всі органи та тканини організму. Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в арте ріях якого тече венозна кров, а у венах - артеріаль на. Воно виконує функцію газообміну. Серцеве коло кровообігу (circulus sanguineus cordis) починається від висхідної частини аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens) з вінцевих арте рій (arteriae coronariae) і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя (atrium dextrum). Кровоносні судини (vasa sanguinea) відсутні у:
Лімфатичні судини (vasa lymphatica) належать до лімфатичної системи (systema lymphaticum). Лімфа (lympha) тече по лімфатичних судинах і вливається у венозну систему. Лімфокапілярна сітка (rete lymphocapillare) відсу тня у:
 перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |