Методичні рекомендації для студентів IV v курсу психолого-педагогiчного факультету (спецiальність 010107 Практична психологiя )

Збірки діагностичного інструментарію

1. 
   Адаптація дитини до школи / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. – К.: Мікрос-СВС, 2003. (Психологічний інструментарій)
   
2. 
   Альманах психологических тестов / Сост. Римские Р.Р. и С.А. – М.: Изд-во КСП, 1996.
   
3. 
   Головань Н.О. Ми готові до школи? – Кіровоград, 1993.
   
4. 
   Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: Психологія, діагностика, педагогіка.- К.: Ін-т психології АПН України, 1993.
   
5. 
   Готовність дитини до навчання / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. – К.: Мікрос-СВС, 2003. (Психологічний інструментарій)
   
6. 
   Інтелектуальні здібності дитини / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. – К.: Мікрос-СВС, 2003. (Психологічний інструментарій)
   
7. 
   Книга практического психолога: В 2-х част. / Сост Беседин А.Н. и др. – Харьков, 1996.
   
8. 
   Ковалев С.В. Подготовка старшеклассников к семейной жизни: тесты, опросники, ролевые игры. – М.: Просвещение, 1991.
   
9. 
   Лучшие психологические тесты для профотбора и профориентации. – Петрозаводск, 1991.
   
10. 
    Гришин В.В., Лушин П.В. Методики психодиагностики в учебно-воспитательном процессе. – М.: ИКА «Москва», 1990.
    
11. 
    Немов Р.С. Психология. Кн.3: Психодиагностика. – М.: ВЛАДОС, 2002.
    
12. 
    Основы психологии: Практикум./ Ред.-сост. Л.Д.Столяренко – Ростов н/Д: “Феникс”, 2002.
    
13. 
    Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І.Пашукової . – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
    
14. 
    Практическая психодиагностика. Методики и тесты. / Ред.-сост. Д.Я.Райгородский – Самара: “БАХРАХ”, 2000.
    
15. 
    Практическая психология в тестах / Сост. Римская Р. и Римский С. – М.: АСТ-ПРЕСС, 1997.
    
16. 
    Психологічна діагностика інтелекту, мислення, креативності дитини / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. – К.: Мікрос-СВС, 2003. (Психологічний інструментарій)
    
17. 
    Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании. – М.: Владос, 1996.
    
18. 
    Розвиток пізнавальних процесів дитини / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. – К.: Мікрос-СВС, 2003. (Психологічний інструментарій)
    
19. 
    Терлецька Л. Шкільна психодіагностика. – К.: Редакції загальнопедагогічних газет, 2003
    
20. 
    Фридман Л.М. и др. Изучение личности учащегося и ученических коллективов: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1988.
    
21. 
    Энциклопедия психологических тестов / Ред. А.Карелин. – М.:ООО “Изд-во АСТ”, 1997.
    

• 
  практично оволодіти знаннями, уміннями та навичками психологічної допомоги учням;
  
• 
  засвоїти і відпрацювати комплекс способів і прийомів психокорекції учнів в умовах індивідуальної та групової роботи.
  

1. 
   Провести психодіагностичне обстеження з метою виявлення учнів, які потребують психологічної допомоги, проаналізувати отримані результати;
   
2. 
   Сформувати групу (7-15 осіб) для проведення серії корекційно-розвивальних занять (7-10 занять);
   
3. 
   Розробити програму групової корекційно-розвивальної роботи, оформити плани-конспекти кожного заняття, добрати необхідні для проведення занять стимульні та наочні матеріали, оформити їх у відповідності з вимогами;
   
4. 
   Провести заняття за розробленою програмою, у яких застосувати різноманітні стратегії, методи і техніки розвивальної та корекційної роботи;
   
5. 
   Описати та проаналізувати кожне заняття, користуючись методиками протокольної фіксації процесів групової взаємодії, щоденникових записів, структурованої рефлексії проведеної роботи;
   
6. 
   Провести індивідуальну консультативно-корекційну роботу з учасниками групи;
   
7. 
   Провести контрольний психодіагностичний зріз, використовуючи адекватні методи психодіагностичного обстеження; зробити порівняльний аналіз із результатами констатуючого зрізу, визначити ефективність проведеної корекційної роботи;
   
8. 
   Проаналізувати і узагальнити результати своєї діяльності за весь період проходження практики.
   

1. 
   Щоденник, звiт про проходження практики, характеристику від бази практики (див. розділ І).
   
2. 
   Програму групової психокорекційної роботи.
   
3. 
   Протоколи психокорекційних занять, які пишуться після кожного заняття за наслідками роботи групи. У них відбивається хід роботи, дається оцінка роботи групи в цілому, окремих учасників, аналізуються окремі фрагменти, вправи; визначається, що вдалось, а що - ні.
   
4. 
   Один протокол індивідуальної консультативно-корекційної роботи.
   
5. 
   Протоколи діагностичних обстежень за (2-3 методиками) на початкових та завершу вальних стадіях корекційної роботи (див. Додаток 4).
   
6. 
   Оцінка результатів проведеної корекційно-розвивальної роботи із статистичними даними порівняння першого і другого зрізів діагностичного обстеження; визначення ефективності проведеної роботи.
   
7. 
   До матеріалів практики додаються матеріали виконання завдань членами корекційно-розвивальної групи: твори, творчі роботи, малюнки, (рекомендується, щоб кожен учасник корекційно-розвивальної групи вів зошит, у якому фіксував усі види роботи).
   

1. 
   Чітко формулювати мету корекційної роботи.
   
2. 
   Визначити завдання, які конкретизують мету корекційної роботи.
   
3. 
   Вказати форму роботи (індивідуальна, групова, змішана) та методи роботи (вправи, рольові ігри, бесіда, образотворча діяльність, ауто релаксація та ін.)
   
4. 
   Вказати вік дітей, з якими планується робота.
   
5. 
   Визначити час для реалізації всієї корекційної програми.
   
6. 
   Вказати частоту (графік) зустрічей.
   
7. 
   Спланувати тривалість кожного корекційного заняття (від 10-15 хвилин на початку корекційної програми до 1,5-2 години на заключному етапі).
   
8. 
   Визначити зміст і структуру кожного заняття (вправи, рольові ігри, групові диспути, рефлексія (аналіз і осмислення результатів)).
   
9. 
   Спланувати форми участі інших осіб у психокорекційній роботі (батьків, вчителів, ровесників).
   
10. 
    Продумати і підготувати необхідне обладнання і матеріали.
    
11. 
    Вказати список використаної літератури (всі вправи, використані в програмах повинні мати посилання на джерела інформації).
    

1. 
   Коротка характеристика клієнта, яка включає код клієнта (прізвище, ім’я, по-батькові), вік, стать, аналіз результатів спостережень і діагностики, особливості сім’ї та сімейного виховання, ставлення та оцінювання проблем учня класним керівником та іншими вчителями.
   
2. 
   Ситуація психологічної допомоги: основна мета індивідуальної роботи; коротка характеристика того, як клієнт усвідомлює проблему, чого він очікує від психологічної допомоги. Яка це зустріч (перша, друга).
   
3. 
   Протокол роботи:
   

1. 
   Діагностичний;
   
2. 
   Установчий;
   
3. 
   Корекційний;
   
4. 
   Етап оцінки ефективності корекційних впливів.
   

• 
  мотивів своєї поведінки, особливостей емоційних і поведінкових реакцій;
  
• 
  неконструктивності характеру своїх стосунків, емоційних і поведінкових стереотипів;
  
• 
  зв’язку між різними фактами;
  
• 
  міри своєї участі у виникненні конфліктних ситуацій;
  
• 
  причин власних переживань і способів реагування.
  

• 
  отримує емоційну підтримку психолога, що сприяє послабленню захисних механізмів;
  
• 
  вчиться розуміти і вербалізувати власні почуття;
  
• 
  розкриває свої проблеми з відповідними переживаннями, які часто бувають скритими від самого себе;
  
• 
  модифікує способи емоційного реагування.
  

• 
  вчиться помічати, аналізувати та коректувати власні неадекватні реакції;
  
• 
  оволодіває новими формами поведінки.
  

• 
  Що найбільше сподобалось, запам’яталось, зацікавило?
  
• 
  Що не сподобалось, що б ви хотіли змінити?
  
• 
  Що вразило, здивувало?
  
• 
  Які висновки ви зробили для себе?
  

• 
  невідповідність рівня психічного (розумового) рівня віковій нормі;
  
• 
  неготовність до шкільного навчання; неуспішність, низька пізнавальна і навчальна мотивація;
  
• 
  негативні тенденції особистісного розвитку; комунікативні проблеми;
  
• 
  неорганізованість поведінки, низький рівень довільної регуляції;
  
• 
  емоційні порушення поведінки;
  
• 
  дезадаптація.
  

1. 
   Комунікативні проблеми (труднощі спілкування) з батьками та іншими родичами, з друзями, вихователями, вчителями. Способи корекції:
   

• 
  пояснювальна корекційна робота з батьками і педагогами, спрямована на зміну виховних установок і стереотипів виховання;
  
• 
  батьківський тренінг (підвищення батьківської компетентності);
  
• 
  тренінг педагогічного спілкування (підвищення педагогічної компетентності);
  
• 
  корекційні ігри психолога з дитиною;
  
• 
  організація ігор дитини з батьками;
  
• 
  колективні ігри (розподіл ролей і регуляція стосунків);
  
• 
  ігрова корекція поведінки (відреагування і вихід агресивного заряду);
  
• 
  соціальна терапія (зміна ставлення групи до дитини завдяки стійкій високій оцінці значимого дорослого).
  

2. 
   Проблеми самооцінки, тривожності, підвищеної емоційної напруги, пасивності, конформізму. Способи корекції:
   

• 
  психогімнастика;
  
• 
  холдінг-терапія;
  
• 
  арттерапія;
  
• 
  психодрама та інші форми десенсибілізації.
  

3. 
   Проблема дезадаптації, як правило, визначається комплексом труднощів: комунікативні, порушення розумового розвитку і неготовність до навчання, дезорганізація і емоційна регуляція поведінки, порушення особистісного розвитку, розв’язання яких визначає зміст психокорекції.
   

• 
  чітке виділення цілі, приймання і усвідомлення її клієнтом у вигляді зразка-результату;
  
• 
  утримування зразку у полі зору;
  
• 
  виділення поетапних під-цілей;
  
• 
  забезпечення досягнення цілі і схвалення успіху;
  
• 
  перенесення успіху на самостійну поведінку;
  
• 
  перенесення довільної регуляції на фрустровану ситуацію.
  

• 
  планування разом із дорослим змісту і послідовності операцій для досягнення цілей;
  
• 
  предметне і знакове моделювання шляху дії;
  
• 
  оволодіння різними шляхами планування (готова схема, моделювання, план-схема);
  
• 
  розподіл функцій в кооперативних формах діяльності;
  
• 
  формування мотиваційної готовності до діяльності;
  
• 
  формування самооцінки і контролю; введення режиму з невеликою кількістю вимог;
  
• 
  поступове передавання функцій планування, контролю і оцінки дитині.
  

1. 
   Повідомлення інформації – отримання клієнтом у процесі психокорекційної роботи різноманітних відомостей про особливості поведінки, міжособистісні стосунки, конфлікти тощо; виявлення причин виникнення і розвитку порушень; інформаційний обмін між учасниками групи.
   
2. 
   Навіювання надії – поява надії на успіх і розв’язання проблеми під впливом поліпшення стану інших клієнтів.
   
3. 
   Універсальність страждань, переживань, розуміння клієнтом того, що він не одинокий, що інші члени групи також мають проблеми, сприяє появі почуття солідарності, підвищенню самооцінки.
   
4. 
   Альтруїзм – можливість у процесі психокорекції емоційно підтримувати та допомагати один одному, в результаті чого клієнт стає впевненішім, відчуває себе здатним бути корисним і потрібним, починає вірити у власні можливості.
   
5. 
   Коригуюча рекапітуляція первинної сімейної групи. Клієнти помічають проблеми, які мають корені у сім’ї. Виявлення і реконструкція минулих поведінкових стереотипів дає можливість їх опрацювання.
   
6. 
   Розвиток техніки міжособистісного спілкування. Клієнт має можливість за допомогою зворотнього зв’язку й аналізу власних переживань помітити власну неадекватну міжособистісну взаємодію і виробити конструктивні форми поведінки.
   
7. 
   Імітація поведінки. Клієнт може навчитися більш конструктивним формам поведінки за рахунок наслідування психолога та інших успішних учасників групи.
   
8. 
   Інтерперсональний вплив. Отримання нової інформації про себе за рахунок зворотнього зв’язку приводить до зміни і розширення образу “Я”. Можливість виникнення у групі ситуацій, з якими клієнт раніше не міг справитися, виділення, аналіз та їх опрацювання.
   
9. 
   Групова згуртованість – привабливість групи для її членів, бажання залишатися в групі, довіра, приймання один одного, почуття “Ми” в групі.
   
10. 
    Катарсис – відреагування, емоційне розвантаження, вираження сильних почуттів.
    

• 
  коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі;
  
• 
  при роботі з емоційно неврівноваженими клієнтами, які можуть заважати працювати іншим учасникам;
  
• 
  при використанні сильних методів психологічного впливу і за клієнтом необхідне постійне спостереження;
  
• 
  при високому рівні загальмованості, тривожності і невпевненості, а також при необґрунтованих сильних страхах клієнта;
  
• 
  при втраті змісту та цілей життя.
  

1. 
   Підписання контракту між клієнтом і психологом, який дає згоду здійснювати корекційний вплив.
   
2. 
   Дослідження проблем клієнта.
   
3. 
   Пошук шляхів розв’язання проблеми.
   
4. 
   Формування психологом корекційної програми і її обговорення з клієнтом.
   
5. 
   Реалізація наміченої програми у відповідності з підписаним контрактом.
   
6. 
   Оцінка ефективності проведеної роботи.
   

• 
  оптимальна кількість учасників 7 - 12 осіб;
  
• 
  склад групи повинен бути постійним;
  
• 
  вік учасників має бути приблизно однаковим;
  
• 
  бажано створювати групи з приблизно однаковою кількістю мужчин і жінок;
  
• 
  не рекомендується включати в групу осіб з порушеннями психічного здоров’я та з фізичними дефектами; близьких родичів; осіб, які відчувають сильну неприязнь один до одного або знаходяться у службовій залежності;
  
• 
  оптимальними вважаються 3-4 заняття на тиждень; тривалість кожного заняття 60-90 хвилин;
  
• 
  мінімальна тривалість групової психокорекції - 7 зустрічей; оптимальна - від 30 до 70 зустрічей;
  
• 
  психокорекційні заняття мають відбуватися в один і той же час, в одному затишному приміщенні (в якому мають бути стільці, які можна розмістити по колу).
  

• 
  необхідність виконання строгого розпорядку групових занять, не запізнюватися, не пропускати заняття;
  
• 
  старатися говорити про все щиро і відкрито;
  
• 
  конфіденційність - не виносити за межі групи те, що відбувається під час групових занять;
  
• 
  толерантність – з терпимістю ставитись до суджень інших учасників, вислуховувати їх думки, не перебивати;
  
• 
  прагнути зрозуміти іншого, не критикувати і не оцінювати;
  
• 
  не витрачати час на загальні теми, концентруватися на конкретних проблемах, дотримуватися принципу “зараз і тепер” – говорити лише про те, що відбувається і що відчуваєш у теперішній момент;
  
• 
  правило “стоп” – кожний учасник має право без будь-яких пояснень зупинити будь-яку розмову, яка стосується його особистості. Це застосовується рідко, але додає впевненості та почуття самозахисту проти тиску групи.