+КОНСП ЛЕКЦ_ЕП та СЕВ. Конспект лекций по нормативной дисциплине Экономика труда и социально экономические отношения
 Скачать 1.35 Mb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
 С этим файлом связано 29 файл(ов). Среди них: Zhil_Legardinye_-_Ne_doveryayte_koshkam_33.doc и ещё 19 файл(а). Показать все связанные файлыВартісний метод виміру.Найпоширеніший метод виміру рівня та динаміки ПП, ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валовий оборот, валова, товарна, реалізована, чиста, умовно-чиста, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки). Перевага вартісного методу полягає у можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і в економіці в цілому. Тому він застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так й на територіальному рівнях. Слід ураховувати, що кожен із підвидів вартісного методу виміру продуктивності праці має свои недоліки та переваги.Універсального методу виміру рівня та динаміки продуктивності праці не існує, тому слід використовувати сукупність таких методів. Методи виміру ПП у розвинутих країнах В розвинених країнах ПП розглядають як один із показників глобальної продуктивності різних факторів. Використовують натуральні (умовно-натуральні) та вартісні показники: валова продукція, валова кінцева продукція (аналог-товарна продукція); чиста продукція (за винятком матеріальних витрат); валова новоутворена вартість (валовий випуск за мінусом вартості продуктів проміжного вживання); чиста новоутворення вартість (новоутворенна вартість за винятком амортизації основного капіталу). Обсяг витрат праці виміряють на підгрунті або середньої облікової чисельності працівників за розрахунковий період, або кількістю відпрацьованого часу. Витрати праці не найманого персоналу включають час, відпрацьований підприємцем (власником) та членами його родини, які працюють безоплатно (на підставі вибіркових обстежень). Під час розрахунків ПП в цілому в економіці ураховують чисельність економічно активного населення (включно безробітних). Найчастіше використовують таки показники: валова ПП; чиста продуктивність праці; інтегральна ПП; глобальна продуктивність факторів; тотальна продуктивність факторів; показник реальних доходів на одиницю витрат праці; 4. Фактори та резерви росту ПП Факторами називаються рушійні сили, суттєві причини , що впливають на рівень та динаміку ПП. Дію факторів слід розглядати у тісній залежності від природних та суспільно-економічних умов. Умови – це конкретні обставини, на терені яких відбувається вплив того, чи іншого фактора на рівень ПП. Шляхи підвищення продуктивності праці – це конкретні напрямки дії того, чи іншого фактора. Резерви росту продуктивності праці – це невикористані можливості підвищення продуктивності праці в результаті дії того, чи іншого фактора. Класифікація факторів ППЗа рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи: ті, якими може керувати господарюючий суб’єкт; ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб’єкта. З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили й засобів виробництва фактори ПП об’єднуються у три групи: матеріально-технічні, організаційні, соціально-економічні. Матеріально-технічні фактори залежні від рівня розвитку, стану і ступеня використання засобів виробництва і таки, що впливають безпосередньо на трудомісткість продукції. Серед матеріально-технічних факторів особливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який впливає на засоби виробництва, його організацію й управління, працівників. НТП здійснюється за такими напрямами: розвиток науки; впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва; хімізація виробництва, інші. Технологічну озброєність праці визначають такі показники: електро-, енерго-, фондоозброєність праці (Фо), фондовіддачі (Фв), рівень механізації праці, тощо. Вплив технічної озброєності праці на рівень продуктивності праці та на національний дохід можна визначити за формулами: I ПП = I Фо х I Фв; І НД = І ПП х ІЧ = І Фо х І Фв х ІЧ,, де Ч – чисельність працівників. Велике значення для підвищення ПП мають організаційні фактори, які залежні від рівня організації праці, виробництва і управління. Вони впливають, головним чином, на використання робочого часу. До них належать таки групи: удосконалення організації управління суспільним виробництвом; удосконалення організації праці; удосконалення організації управління виробництвом. Соціально-економічні фактори залежні від змісту праці, складу, кваліфікації кадрів, умов праці, відносин працівників до праці і їхньої зацікавленості в індивідуальних і колективних результатах виробництва. Це об’єктивні закономірні зміни у відносинах між працівниками в процесі виробництва, а також ті зміни, що відбуваються в самих працівниках під впливом засобів праці та виробничих відносин, які постійно розвиваються. Тобто, мова йде переважно про особистісний чинник виробництва. Третя група факторів впливає як на трудомісткість, так і на використання робочого часу. Крім того, продуктивність праці обумовлена природними і суспільними умовами, у яких протікає праця. Особливості впливу цих факторів на ПП полягають в таких обставинах: – нелінійний характер зв’язку між ПП і окремими соціальними факторами; – сукупним впливом соціальних факторів на результати праці; – тісним зв’язком із матеріально-технічними та організаційними факторами. Відносно продуктивності суспільної праці, під час визначення якої співставлюють результат праці й сукупні витрати живої та уречевленої праці, велике значення (з точки зору економії сукупних витрат на виробництво) мають фактори економії уречевленої праці. Тому відокремлюють фактори, які пов’язані з: – поточними витратами уречевленої праці, – економічним та ефективним використанням основних виробничих фондів. Резерви зростання ПП Резерви зростання ПП – це реальні можливості більш повного використання ПСП з метою скорочення витрат праці на одиницю продукції завдяки більш ефективного використання техніки, технології, покращення організації виробництва, праці, управління, інші. Кожен вид резервів розглядається відносно певного фактора, тому усю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факто-рів. Це дає можливість під час аналізу виявити основні причини втрат та непро-дуктивних витрат праці за кожним фактором та визначити шляхи їх, усунення. Перш за все резерви можна поділити на три групи: – матеріально-технічні; – організаційні; – соціально-економічні. Крім того, резерви можна класифікувати за іншими критеріями. З точки зору економії суспільної праці виділяють: – резерви підвищення рівня використання засобів виробництва (уречевленої праці); – резерви поліпшення використання робочої сили (живої праці). Реалізація перших дозволяє підвищити продуктивність суспільної праці, а других – поряд із суспільною і індивідуальну працю. За часом використання розрізняють: резерви поточні й перспективні. Перші реалізуються в поточному періоді без істотних витрат. Другі зв’язані зі значними капітальними витратами, для підготовки свого використання вимагають тривалого часу, але дають більш істотний результат, що необхідно враховувати при оцінці ефективності результатів. За сферами виникнення: загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви. Загальнодержавні, галузеві і внутрівиробничі резерви впливають на підвищення продуктивності суспільної праці на різних рівнях народного господарства: перші – у всьому народному господарстві, другі – у визначеній галузі виробництва, внутрівиробничі резерви використовуються безпосередньо на підприємствах і в першу чергу підвищують продуктивність живої праці, а через це – і продуктивність суспільної праці. Підвищення якості продукції, будучи одним з найважливіших народногосподарських резервів, забезпечує зростання продуктивності праці й у народногосподарському, і галузевому масштабі. У той же час підвищення трудовитрат при випуску більш якісної продукції на внутрівиробничому рівні може трохи знизити продуктивність живої праці. Тому фактор якості необхідно враховувати особливо. Внутрівиробничі резерви поділяються, у свою чергу, на інтенсивні й екстенсивні. Внутрішньовиробничі резерви виявляються й реалізуються безпосередньо на підприємстві. Вони зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, робочого часу, наявністю прихованого безробіття. В їх структурі виділяють: резерви зниження трудомісткості продукції; резерви кращого використання робочого часу та робочої сили, за рахунок зміни обсягу виробництва і структури виробництва продукції. Залежно від місця їх виявлення можна виділити резерви підвищення ПП заводські, цехові, бригадні, робочого місця. На рівні підприємства виділяють також резерви запасу та резерви втрат. Використання тієї чи іншої класифікації резервів росту ПП залежить від мети та завдань дослідження й аналізу ефективності праці. Резерви запасу і резерви втрат. До першого відносяться такі резерви зростання продуктивності праці, що можуть бути реалізовані в будь-який час. Наприклад, ще не освоєне високопродуктивне устаткування, ще не розповсюджені серед робітників передові методи праці; розроблена, але ще не впроваджена в масове виробництво нова, більш продуктивна технологія і т.п. До другого відносяться резерви, що після закінчення виробничого (трудового) процесу втрачаються назавжди і вже не можуть бути використані надалі. Наприклад, втрати основного продукту в процесі його видобутку і переробки, а також утрати від браку. Усі ці резерви можуть бути використані тільки в процесі виробництва. Особливо велике значення має скорочення браку продукції. Це не тільки підвищує продуктивність живої праці, але і забезпечує більш економне витрачання праці уречевленої, тобто сприяє зростанню продуктивності суспільної праці. Виявлення резервів зростання продуктивності праці і зв’язані з цим розрахунки засновані головним чином на порівнянні і зіставленні: показників того самого підприємства, взятих за різні періоди (базовий, плановий, звітний); показників різних підприємств і цехів; фактичних і еталонних показників. Виявлення резервів зростання продуктивності праці є одним з елементів його аналізу і тісно з ним зв’язано. ТЕМА 12. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ЗАРОБІТНА ПЛАТА 1. Сутність, функції та принципи організації заробітної плати 2. Види заробітної плати 3. Тарифна система оплати праці 4. Форми та системи заробітної плати 5. Оплата праці службовців 6. Колективні системи оплати праці 7. Організація преміювання працівників 1. Сутність заробітної плати. Заробітна плата відноситься до найбільш складних соціально-економічних категорій. В розкритті сутності заробітної плати виділяють два підходи: соціально-правовий (нормативний) й економічний. Соціально-правовий зорієнтовано на розгляд змістової характеристики заробітної плати у відповідності до міжнародних норм та їх відображення в національному законодавстві України. Економічну сутність заробітної плати відображують три точки зору: заробітна плата як перетворена форма ціни робочої сили; як розподіляєма державою частина національного доходу; як ціна праці. Визначення ЗП надано в законі України “Про оплату праці”(ст.1): “Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.” Функції заробітної плати Функція заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців. Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі функції: відтворювальну, стимуляційну, оптимізаційну, регулюючу, соціальну. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в ході виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімума заробітної плати та прожиткового минімума. Стимуляційна роль заробітної плати полягає в установленні залежності розміру заробітної плати від його особистого вкладу, результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством ін. Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції полягає на рівні країни – в ув’язці платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства – в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції. Регулююча функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції та розпо-ділу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон’юнктурою. Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати. Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критерії реалізації. 2. Види заробітної плати Розрізняють номінальну, реальну заробітну плату та реальні доходи працюючих. Номінальна заробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконаний обсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатів діяльності підприємства. Реальна заробітна плата відображує сукупність матеріальних та культурних благ, а також послуг, які працівник може придбати на номінальну заробітну плату. Ця залежність описується формулою: Ірзп = Інзп / Іц , де Ірзп; Інзп – індекси номінальної та реальної заробітної плати; Іц – індекс цін. 3. Тарифна система оплати праці Тарифна система – це сукупність різних заводських нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень основної заробітної плати працівників залежно від їх професії, кваліфікації, умов праці тощо. Тарифна система сприяє реалізації соціальної, відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати. До елементів заводської тарифної системи відносяться: довідники кваліфікаційних характеристик професій працівників , тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка, доплати та надбавки до тарифних ставок (посадових окладів), районі коефіцієнти. Довідники кваліфікаційних характеристик професій Традиційна тарифна система вміщувала два типи довідників, окремо для робітників, який називався “Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та профе-сій робітників” та “Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців”. Це пояснюється різними підходами до організації оплати праці цих категорій персоналу. Такий підхід привів до значних викривлень в оплаті праці. Крім того, науково-технічний прогрес зумовив появу нових професій, та відмирання старих, до цього ж привели й зміни у структурі кадрів, які були ви-кликані переходом до ринкових механізмів господарювання. У зв’язку з чим, Кабінетом Міністрів України затверджено до розробки нові “Довідники квалі-фікаційних характеристик професій працівників”. Довідник вміщує типові по-ложення щодо професій, які є в Державному Класифікаторі професій. Крім то-го, довідник вміщує показники та ознаки, які зближують його методологічно і методично з аналогічними виданнями інших країн, ураховує рекомендації МОП, СНД і є нормативним документом, обов’язковим щодо управління персо-налом на підприємствах усіх форм власності й видів економічної діяльності. До моменту надрукування нових довідників прийнято рішення використовувати ті, що діяли раніше. Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робітників призначено для характеристики кожного виду робіт і рівня її складності та встановлення кваліфікації працівника. Кваліфікаційна характеристика роботи за кожною професією містить такі розділи: “Характеристика робіт”, “Повинен знати”, “Приклади робіт.” Кваліфікаційна характеристика для службовців складається з таких розділів: “Завдання, обов’язки та повноваження”, “Права”, “Повинен знати”,“Кваліфікаційні вимоги”. Визначення рівня складності робіт та їх, розподіл за розрядами здійснюється за допомогою таких методів оцінки складності праці: аналітичного та експертного (з урахуванням термінів підготовки працівника відповідного профілю та кваліфікації). Традиційні тарифні сітки та їх побудова Тарифні сітки слугують для визначення кількісних співвідношень в оплаті праці робітників різної кваліфікації. Тарифна сітка – це сукупність квалі-фікаційних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Кваліфікаційний розряд характеризує ступінь складності виконуємої роботи та рівень кваліфі-кації робітника. Кожному розряду присвоєно відповідний тарифний коефіцієнт, який показує в скільки разів тарифна ставка кожного розряду більше, ніж тарифна ставка першого розряду. Тарифні сітки характеризуються такими параметрами: діапазоном тарифної сітки; кількістю кваліфікаційних розрядів; міжрозрядними співвідношеннями, тобто, абсолютним та відносним зростанням тарифних коефіцієнтів від розряду до розряду. Діапазон та кількість тарифних розрядів залежать від: характеру технічної бази виробництва та різноманіття продукції, що виготовляється; складності технологічного процесу та засобів виробництва, які застосовуються; різноманіття видів робіт на підприємстві, ступеня їх механізації тощо. Кількість розрядів встановлюється підприємствами самостійно. Залежно від темпів зростання тарифних коефіцієнтів тарифні сітки можуть бути: прогресивними, рівномірними, регресивними. Вибір варіанту побудови тарифної сітки залежить від завдань, які стоять перед підприємством, але передусім слід забезпечити стимулювання робітника в отриманні більш високого розряду та виконанні роботи вищої складності. Тарифні ставки та їх роль у диференціації заробітної плати Тарифні ставки (ТС) фіксують розмір оплати праці в одиницю часу. Розрізняють погодинні, поденні, помісячні тарифні ставки. Базовою тарифною ставкою для розрахунків заробітної плати є тарифна ставка першого розряду. Вона встановлюється з урахуванням мінімумі матеріального забезпечення, тобто необхідних витрат на відтворення робочої сили, що зайнята на відносно простих роботах в нормальних умовах праці. Установлення базової тарифної ставки на підприємстві відбувається під час укладання колективного договору виходячи з таких обставин: – державних, галузевих, регіональних мінімальних гарантій заробітної плати, зафіксованих чинним законодавством та колективними угодами; – розміру мінімального споживчого кошику та межи малозабезпечення; – рівня середньої заробітної плати, який склався на підприємстві у звітному періоді, та оптимальної долі тарифу; – ринкової ставки заробітної плати, що склалася для робітників відповідних професій та рівня кваліфікації; – фінансових можливостей підприємства та завдань, які стоять перед його розвитком у наступному періоді. Практика роботи підприємств свідчить, що диференціація тарифних ставок дозволяє стимулювати не тільки підвищення кваліфікації й виконання більш складних робіт, але й такі показники трудової діяльності як стаж роботи, оволодіння новими суміжними операціями, новими професіями. Для оплати праці службовців використовують посадові оклади, які виконують функції, аналогічні тарифним ставкам робітників. За базовий оклад традиційно приймається оклад техніка. Діапазон диференціації посадових окладів є більш широким, ніж у робітників, що зумовлено значно більшим різноманіттям робіт, які виконуються різними категоріями службовців (керівниками, фахівцями, технічними виконавцями), як за змістом, складністю та відповідальністю. Більш докладно диференціація посадових окладів розглядається в темі “Оплата праці службовців”. Доплати та надбавки. Доплати та надбавки до тарифних ставок та посадових окладів встановлюють у тому випадку, коли виникає необхідність компенсувати додаткові витрати життєвих сил працівника під час виконання роботи в умовах, які відхиляються від нормальних (наприклад, за роботу у нічний час, у важких та небезпечних умовах праці), або стимулювати індивідуальні досягнення в праці (надбавки за професійну майстерність, виконання особливо важливих завдань тощо). У сучасних умовах господарювання розміри доплат та надбавок встановлюються підприємством самостійно, з урахуванням їх переліку та розмірів, встановлених чинним законодавством та генеральною, галузевою регіональною угодами, та закріплюються в колективному договорі. Відмінностями доплат та надбавок від тарифу є їх необов’язковість, рухомість та непостійність Слід відрізняти надбавки від доплат. Надбавки – це виплати, які пов’язані, як правило, із особистістю конкретного працівника, та мають переважно стимулюючий характер. Доплати – це виплати, які обумовлені роботою, що виконується, й мають переважно компенсаційний характер. В практиці оплати праці можна виділити такі види надбавок: за високу професійну майстерність робітника; за особливі досягнення в праці службовців; за виконання особливо важливої роботи на певний термін та ін. В структурі доплат виділяють дві великі групи. У першу входять ті, які не мають обмежень за сферами трудової діяльності: за роботу в святкові та вихідні дні , понадурочний час та ін. В другу групу входять ті, які застосовуються в конкретних сферах докладання праці. 4. Форми та системи заробітної плати Почасова форма оплати праці та її системи Виділяють просту почасову та почасово-преміальну системи оплати праці. Проста почасова заробітна плата визначається за формулою: Зп = Тс х Ф таб, де Тс – тарифна ставка за присвоєним робітнику розрядом (посадковий оклад службовця), грн.; Ф таб – фактично відпрацьований фонд робочого часу. Оплата праці робітника, який працює почасово залежить від не розряду роботи, а від його кваліфікації. Для розрахунків застосовують погодинні, поденні та помісячні тарифні ставки. Проста почасова система заробітної плати стимулює працівника впідвищенні кваліфікації та раціональному використанні робочого часу, трудової дисципліні які, регламентуються функціональним розподілом праці, технологічними картами, посадовими інструкціями, планами-завданнями. Почасово-преміальна система заробітної плати є більш ефективною, бо стимулює працівника не тільки до раціонального використання робочого часу, але й до досягнення певних кількісних та якісних показників. Виплата премій здійснюється, як правило, за виконання встановлених кількісних показників за умов досягнення відповідної якості продукції (робіт). Встановлення для преміювання праці кількісних показників наближує погодинну форму оплати праці до відрядної, створює, так названу, змішану форму заробітної плати: почасово-преміальну з нормованим завданням. В Україні передбачено поступово запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням законодавчо гарантованого мінімального розміру погодинної заробітної плати. Вважається, що застосування мінімальних почасових гарантій в оплаті праці сприятиме підвищенню ефективності використання робочого часу, впровадженню нових форм зайнятості, урегулюванню питань зайнятості та оплати праці осіб, які не охоплені колективними договорами. Відрядна форма заробітної плати та її системи Заробіток працівника за відрядною формою заробітної плати залежить від складності робіт, які виконуються, встановлених норм часу (виробітку), обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг). Основою відрядної оплати праці є норма часу або виробітку й тарифна ставка за розрядом робіт, яки виконуються. Відрядна форма заробітної плати стимулює працівника на збільшення обсягів продукції встановленої якості, підвищенні кваліфікації, застосуванні передових прийомів та методів роботи. Основним елементом відрядних систем є розцінка, яка встановлюється на одиницю робіт, що виконуються (операція, деталь, виріб). Розцінка може бути індивідуальною або колективною. Індивідуальні розцінки (R) розраховують на підставі норм праці (Нчасу, Нвиробітку) та тарифної ставки (ТC), відповідної розряду роботи, за формулами: ТC R = ---------------------- , або R = ТC х Н часу . Н виробітку Для розрахунку відрядних розцінок закордонні фірми застосовують тарифний розряд робітника, а не роботи. Це забезпечує заінтересованість робіт-ника в підвищенні кваліфікації, сприяє більш швидкому засвоєнні передової техніки та технології, нових конкурентноздатних видів продукції та послуг. Відрядна форма оплати праці має таки системи: пряму, індивідуальну, преміальну, прогресивну, регресивну, непряму, акордну, комісійну. Застосування відрядних систем заробітної плати потребує обов’язкового економічного обґрунтування їх доцільності. Витрати та проведення робіт з встановлення норм часу, виробітку, розробку систем преміювання та інше повинні бути меншими за отриману економію собівартості (прибутку) завдяки використання систем відрядної ЗП. 5. Оплата праці службовців Елементи організації оплати праці службовців Традиційна побудова системи оплати праці передбачає наявність двох тарифних сіток, пристосованих до двох категорій працівників – робітників і службовців. Такий підхід зумовлено значними відмінностями в змісті та організації праці цих категорій працівників, а звідси й в нормуванні та оплати їх праці. Праця службовців є розумовою, складною, відповідальною та дуже різно-манітною, яка, як правило, не має кількісних показників виміру. Предметом праці службовців є інформація, її отримання, накопичення, обробка, передача, використання. Результат прийнятого управлінського рішення, як правило, не співпадає з моментом його прийняття. Все це ускладнює процес організації оплати праці службовців. В більшості організацій (підприємств) оплата праці службовців здійсню-ється за штатно-окладним розписом. Відповідно до ст.96 КЗпП України, схеми посадових окладів затверджуються власником або його представниками та уз-годжується с профспілками (КЗпП розглядає службовців як категорію соціаль-ну, а не облікову, тобто, виділяє керівників, фахівців, технічних виконавців). Найменування посад в схемі посадових окладів проводиться у відповідності до Державного класифікатора професій (ДКП), затвердженого наказом Держстандарту України від 27.07.1995р. Диференціація посадових окладів Для встановлення посадового окладу на підприємствах широко застосовуються коефіцієнти співвідношення місячних посадових окладів керівників та спеціалістів та мінімальної заробітної плати, яка узгоджена в колективному договорі. Слід відмітити, що робота керівника відрізняється від роботи своїх підлеглих більш високим рівнем складності та відповідальності, тому вона має оплачуватися вище. Міру такого перевищення визначити однозначно на можли-во. У будь-якому разі різниця в заробітної плати керівника й висококвалі-фікованого підлеглого має створювати для першого заінтересованість у виконанні відповідальної роботи, якою є управлінська діяльність, а для іншого – зацікавленість у професійно-кваліфікаційному зростанні. Розроблена шкала посадових окладів спеціалістів з урахуванням склад-ності, відповідальності їх трудових функцій виступає як система базових міні-мальних окладів. Фактичний оклад кожного спеціаліста може бути вищим за мінімальний в межах “вилки” окладів, з урахуванням особистих якості та заслуг працівника, його завантаження, напруженості праці, ситуації на ринку праці ін. 6. Колективні системи оплати праці Формування заробітку в бригадах Праця в бригадах може оплачуватися з застосуванням як відрядної, так і почасової форм заробітної плати. За відрядною оплатою праці заробіток формується виходячи з бригадних розцінок та виконаного обсягу робіт (послуг), за почасовою – на основі тарифного заробітку за відпрацьований час. Преміювання працівників здійснюється за розробленими на підприємствах системами преміювання. У загальний бригадний заробіток не включають премії та надбавки, які виплачують окремим працівникам (надбавки за високу професійну майстерність, за виконання особливо відповідальних робіт, за керівництво бригадою, за виконання державних обов’язків тощо. Відрядний заробіток визначається за бригадними розцінками. Колективна відрядна розцінка розраховується за формулами: ΣТС і А) Rк = ------------- , Н бр де ΣТС – сума тарифних ставок членів бригади, грн; Н бр – бригадна норма виробітку за відповідну одиницю часу; і – чисельність членів бригади. n n б) Р к = Σ ТСj х Трj = Σ Rj, j = 1 j = 1 де ТСj – тарифні ставки за розміром j – го виду робіт , грн; Трj – трудомісткість j – го виду робіт, н-год; Rj – поопераційна розцінка на j – вид робіт, грн; n – кількість видів робіт, які входять в бригадний комплекс. Загальний заробіток в бригаді визначається множенням обсягу виконаних робіт в бригаді на колективну розцінку, а потім його розподіляють між усіма членами бригади. Розподіл заробітку в бригадах Оплата праці в бригадах передбачає розподіл колективного заробітку між його членами. Існує багато методів такого розподілу, але вихідними, традиційними є розподіл за коефіцієнто-годинами та коефіцієнтом приробітку. Розподіл за коефіцієнто-годинами передбачає визначення фактично відпрацьованого часу усіма членами бригади, приведених до робочих годин робітника І розряду на підґрунті тарифних коефіцієнтів. n ФРЧ j = Σ ФРЧ і х ТК і, і=1 де ФРЧj – приведений фонд робочого часу; ФРЧі – фактично відпрацьований робочий час і-тим членом бригади, годин; ТКі – тарифний коефіцієнт і-го робітника за його тарифним розрядом. Далі визначають “вартість” однієї приведеної години (Кj): Кj = Збр : ФРЧj. Заробіток кожного члена бригади визначають множенням приведених коефіцієнто-годин кожного робітника на “вартість” (Кj) однієї приведеної години. Зі = ФРЧ х Кгод. Якщо розподіл заробітку ведуть за коєфіцієнтом приробітку, то спочатку визначають відрядну та тарифну заробітну плату в бригадах. Їх відношення (З від/ З тар) дорівнює коефіцієнтну приробітку. Заробіток кожного визначають множенням його тарифної заробітної плати на коефіцієнт приробітку. Наведені методи не враховують індивідуального внеску кожного працівника у кінцеві результати діяльності усього колективу. Тому доцільно ці методи доповнювати коефіцієнтом трудової участі кожного (КТУ). Застосування КТУ передбачає визначення: – частини загального заробітку, що підлягає розподілу за КТУ (увесь заробіток, або премія та приробіток, або тільки премія); – діапазону КТУ; – факторів, які впливають на розмір індивідуального КТУ. В праці застосування КТУ існує більш як п'ятдесят методів його розрахунку. Вибір конкретного з них залежить від багатьох факторів: типу бригади, професійно-кваліфікаційного її складу; стажу та виробничого досвіду працівників, умов виробництва продукції тощо. Розподіл бригадного заробітку за КТУ передбачає спочатку визначення індивідуальної заробітної плати одним з наведених вище способів (за коефіці-єнто-годинами або коефіцієнтом приробітку), яка потім корегується на КТУ. Розмір КТУ встановлюється за шкалою факторів, які підвищують або знижують базову величину КТУ (частіше за все – це одиниця) залежно від вкладу кожного робітника в кінцеві результати роботи бригади. До факторів, які впливають на індивідуальний КТУ, відносяться: якість та обсяг виробленої продукції, суміс-ництво професій, рівень дисципліни праці та трудової активності, допомога товаришам своєї бригади, оволодіння передовими прийомами праці, інші. Безтарифна оплата праці в колективах Розширення економічної самостійності підприємств супроводжується використанням розподілу колективного заробітку безтарифним методом. Деякі вчені пропонують називати його методом “паювання” колективного трудового доходу залежно від індивідуального внеску. Відмінною рисою безтарифної оплати праці є те, що її застосування передбачає не відокремлене нарахування тарифної частини заробітної плати, надбавок, премій і компенсаційних виплат, а комплексне. Основна мета – мотивація ефективної праці кожного індивіда і колективу як єдиною цілого. Заробіток окремого працівника залежить від чотирьох чинників: – кінцевих результатів колективної діяльності; – установленого працівникові коефіцієнта (паю в колективному заробітку); – відпрацьованого часу; – особистого ставлення кожного працівника до спільної справи. Індивідуальна заробітна плата кожного визначається за формулою: ФОПк х Кі х КТУі х Ті ЗПі = ----------------------------------, n де ФОПк – колективний фонд оплати праці, який підлягає розподілу, грн; Кі – коефіцієнт кваліфікаційного рівня (або “пай”), який присвоєно і-му працівнику на момент введення безтарифної системи; КТУі – коефіцієнт трудової участі і-го працівника в поточних результатах діяльності; Ті – кількість робочого часу, відпрацьованого і-тим працівником за період, за який здійснюється оплата праці (год, днів); n – кількість працівників, які беруть участь у розподілу фонду оплати праці, осіб. перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |