Лекція 2 дораб. Законів і господарського механізму. Господарський механізм як система організаційно економічних форм. Взаємозв язок господарського механізму і економічної політики
 Скачать 267 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
| Лекція 2 Політекономічні аспекти функціонування господарського механізму. Еволюція розвитку господарського механізму
Частини елементу будь-якого рівня виробничих відносин включають виробництво, розподіл, обмін і споживання. Існує концепція двох сторін виробничих відносин, яка одержала актуальне наукове звучання у зв'язку з розвитком теорії господарського механізму. У широкому значенні вони включають разом з власністю сукупність організаційно – економічних відносин. Відносини власності, виражаючи суть економічних процесів, є основним виробничим відношенням і виступають як первинні відносини системи. Організаційно-економічні відносини є вторинними похідними. Саме вторинні виробничі відносини складають основний зміст господарського механізму як системи виробничих відносин. Через ці виробничі (організаційно-економічні) відносини і відповідні категорії господарської практики (наприклад, собівартість, форми і системи заробітної плати, прибуток) використовуються (функціонують) економічні закони і удосконалюються виробничі відносини. Таким чином, в теорії господарського_механізму важливо розрізняти організаційно–економічні відносини і відносини власності, що складаються в процесі суспільного виробництва. Організаційно–економічні відносини – це відносини, які виникають в процесі організації і управління виробництвом (організаційні форми виробництва, структура виробництва, кооперація праці, спеціалізація, концентрація, економічні зв'язки і ін.) Відносини власності розглядають як соціально – економічні відносини з приводу привласнення засобів і результатів виробництва. Форми власності є економічною основою господарського механізму і визначають форми господарювання. Таким чином, господарський механізм як і економічні відносини не віддалений від продуктивних сил і надбудови. Він виражає і здійснює їх тісну взаємодію. Основними змістовними (структурними) елементами господарського механізму є суб’єкти господарювання і господарські відношення. Господарський механізм має різні обслуговуючі елементи (матеріальні параметри, критерії, принципи, методи господарювання), а також конкретні форми господарських відношень:
Суб’єкти господарювання використовують різні засоби господарювання: ресурси та фактори, необхідні в господарському організаційному процесі, а саме виробничими силами і продуктами праці, природою, знаннями, інформацією. Самі по собі такі ресурси і фактори не є складовою господарського механізму, вони знаходяться поза господарюючим механізмом. Ці ресурси і фактори є або об’єктами дії, як, наприклад, виробничі сили, або засобами досягнення цілей господарювання (знання, інформація і т. ін.). Якщо описувати зміст господарюючого механізму, виникає питання про долю внутрішньої організації суб’єктів господарювання: чи має сенс включати внутрішню організацію до складу господарюючого механізму? Якщо господарюючий механізм є системою взаємодіючих суб’єктів господарювання, то для такої системи, в принципі, байдужа внутрішня організація суб’єктів, для механізму господарювання є важливим саме об’єкт господарювання, а внутрішня організація суб’єктів господарювання є другорядною. Аналогічна проблема виникає і з господарськими відношеннями, які реалізуються між суб’єктами господарювання з одного боку і не господарськими суб’єктами – з іншого (користувачі кінцевого продукту). Господарський механізм – це підсистема суспільства і явище культури. Він включає різні елементи соціуму – як виробничі, так і невиробничі. Господарський механізм має складні відношення з політичною системою. Політичний рух та політичні партії впливають на суб’єкти господарювання. Механізм є механізмом. Все, що повинно бути в механізмі, повинно розглядатися в ньому. Механізм повинен працювати, а працювати він може тільки при необхідній структурній цілісності.
Для подальшого аналізу місця господарського механізму як способу функціонування економічних відносин, необхідно стисло зупинитися на економічних законах. Виробничі відносини реалізуються через внутрішньо необхідні зв’язки, а, отже, зв'язки, що повторюються, відтворювані в масовому масштабі, між суттю явищ, іменованими економічними_законами. Розрізняють механізм дії економічних законів і механізм використовування – це об'єктивні і суб'єктивні процеси економічного життя. Єдність дії і використовування економічних законів характеризує господарський механізм як єдність двох структурних рівнів - організаційно–економічних відносин і організаційно–економічних форм їх прояву. Як система організаційно–економічних відносин механізм господарювання об'єктивно обумовлений відносинами власності і представляє, як вже нами наголошувалося, «вторинний» блок виробничих відносин. Як система організаційно–економічних форм господарський механізм є способом існування, функціонування виробничих відносин, економічних законів (закономірностей). Організаційно – економічні форми одночасно є і елементом механізму дії економічних законів, і формами використовування, і формами, що визначають реальний господарський механізм. Господарський механізм виступає як інтеграційна форма прояву економічних законів. Це слід розуміти таким чином: на поверхні економічного життя господарський механізм є сукупністю організаційно – економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління економікою, а також створює необхідні передумови для формування ринкових відносин. При цьому господарський механізм – це не проста сума організаційно–економічних форм, а явище, що відображає взаємозв'язок між ними, взаємопереходи (тобто система організаційно – економічних форм). Економічний закон — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою. Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер. Розрізняють:
На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє 11) закон планомірного розвитку економіки. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма. Сутність законів:
3) закон економії часу: закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару та послуги у процесі розвитку продуктивних сил та зростання вільного часу працівників. Складові закону економії часу:
Дія закону безпосередньо пов'язана з використанням сукупного фонду часу, тобто робочого і неробочого (в т. ч. вільного). Конкретні форми вияву закону економії часу – економія живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції. У різних соціально-економічних умовах закон економії часу діє неоднаково, залежно від характеру, стану й мети, яким підпорядковане суспільне виробництво. За наявного суспільного фонду робочого часу його економія позитивно впливає на збільшення загальної кількості продуктів праці та відповідних послуг. Аналіз закономірностей розвитку суспільного способу виробництва підтверджує, що суспільство, якому постійно вдається забезпечувати економію часу, створює широкі можливості для неухильного зростання суспільного фонду вільного часу працівників. Важливі умови реалізації закону економії часу: науково-технічний прогрес, раціональніше використання засобів виробництва та робочої сили, впровадження нових технологій, стабільне підвищення виробничої кваліфікації, культурно-технологічного рівня працівників, розвиток їх творчої ініціативи в удосконаленні техніки, організації виробництва та праці, пошуки нових методів управління господарством, насамперед економічних.
5) закон вартості — закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори — витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості. У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:
6) закон попиту і пропозиції:  Пошук "точки рівноваги": зміна ціни (P) і кількості товару (Q) як наслідок зміни попиту (D) і пропозиції (S) Закон попиту і пропозиції - об'єктивний економічний закон, що встановлює залежність обсягів попиту і пропозиції товарів на ринку від їх цін. За інших рівних умов, чим ціна на товар нижче, тим більше на нього платоспроможний попит (готовність купувати) і тим менше пропозицію (готовність продавати). Зазвичай ціна встановлюється в точці рівноваги між пропозицією і попитом. Закон остаточно сформульований в 1890 Альфредом Маршаллом. 7) закон грошовоого ообігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:  де
При прискоренні швидкості обігу грошей в економіці їх стає потрібно менше, тобто спостерігається обернена залежність. 8) основний економічний закон: закон виробництва і привласнення капіталістами додаткової вартості шляхом посилення експлуатації найманих робітників. Відкритий к. Марксом О. е. з. к. виражає суть капіталістичного способу виробництва, його експлуататорський характер, визначає всі гол. процеси його екон. розвитку. Закон додаткової вартості є законом руху і розвитку капіталізму. Розширення сусп. виробн., масштаби й темпи його розвитку, зміни його структури, створення нових галузей г-ва, пропорції між різними його сферами, впровадження наук. відкриттів, удосконалення техніки — все це підпорядковане гол. меті — одержанню додаткової вартості. О. е. з. к. діє протягом усього періоду існування капіталізму, але форми прояву його на різних етапах різні. На домонополістичній стадії він виступав як закон середньої норми прибутку. З переходом до імперіалізму закон додаткової вартості модифікується в закон монопольного надприбутку. Монополії одержують високий прибуток, посилюючи експлуатацію трудящих своїх країн, а також народів залежних, економічно слаборозвинутих країн (див. Вивіз капіталу, Нееквівалентний обмін, Неоколоніалізм). Діяння О. е. з. к. поглиблює осн. суперечність капіталізму — суперечність між сусп. характером виробн. і приватнокапіталістичною формою привласнення результатів праці, призводить до загострення всіх антагонізмів бурж. суспільства, породжує відносне й абсолютне погіршення становища пролетаріату, зростання безробіття, загострення суперечностей між працею і капіталом, призводить до економічних криз. В сучас. умовах діяння О. е. з. к. проявляється також у суперечностях між досягненнями науково-технічної революції і неможливістю впровадження їх в інтересах усього народу, між сусп. характером виробн. і держ.-монополістичним регулюванням його (див. Державно-монополістичний капіталізм). В соціально-екон. житті бурж. суспільства діяння О. е. з. к. спричинює зростання класових антагонізмів, які проявляються в загостренні класової боротьби. Все це поглиблює загальну кризу капіталізму, неминуче веде до необхідності заміни його соціалізмом. В. І. Ленін у праці "Карл Маркс" підкреслював, що "неминучість перетворення капіталістичного суспільства в соціалістичне Маркс виводить цілком і виключно з економічного закону руху сучасного суспільства" (Повне зібр. тв., т. 26, с. 65), тобто з закону додаткової вартості. 9) закон породження монополії концентрацією виробництва: концентрація виробництва — процес зосередження засобів виробництва на великих підприємствах. Рівень її може визначатись кількістю підприємств у загальному випуску продукції, вартості виробничих фондів, чисельності зайнятих, потужності енергетичного устаткування і т. ін., К. в. є технологічною основою концентрації капіталу. Кожна сфера економічної діяльності має свій оптимальний рівень концентрації виробництва. Перевагу мають невеликі підприємства, відносно дрібні фірми в сільському господарстві, роздрібній торгівлі, сфері послуг. Невеликі підприємства мають мобільне, гнучке виробництво, змогу ризикувати, швидко оновлювати асортимент продукції та обладнання. Вузька спеціалізація сприяє підвищенню якості продукції. При цьому більшість дрібних фірм технологічно і економічно тісно пов'язана з великими фірмами, працює за їхніми замовленнями. Збільшення кількості підприємств чи фірм в межах однієї галузі характеризує горизонтальну інтеграцію виробництва. Вертикальна інтеграція знаходить свій вияв у комбінуванні та диверсифікації виробництва. Однобоке трактування переваг концентрації виробництва призводить до гігантоманії, надконцентрації, структурної деформації, тотального монополізму. Тому вкрай актуальним є оптимальне поєднання великих, середніх та дрібних підприємств, демонополізація, диверсифікація виробництва, державна підтримка малого бізнесу. 10) закон одержавлення економіки – особливий економічний закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між посиленням суспільної природи продуктивних сил, техніко-економічних відносин і господарського механізму та об'єктивно неминучим процесом їх одержавлення, зростанням державної власності. В розвинутих країнах світу держава здійснює майже 50% усіх інвестицій в основний капітал. Одержавлення робочої сили відбувається через зростання кількості працівників у державному секторі, збільшення витрат держави на допомогу безробітним, розвиток освіти, охорони здоров'я, кваліфікації працівників, державне регулювання зайнятості тощо. 11) закон планомірного розвитку економіки — особливий економічний закон, тобто закон, який діє лише на одній із стадій (етапів) розвитку капіталістичного способу виробництва і виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між еволюцією технологічного способу виробництва, який базується на автоматизованій праці, та інтенсивним розвитком державної та інтегрованої власності. Господарський механізм виступає як інтеграційна форма прояву економічних законів. Це слід розуміти таким чином: на поверхні економічного життя господарський механізм є сукупністю організаційно – економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління економікою, а також створює необхідні передумови для формування ринкових відносин. При цьому господарський механізм – це не проста сума організаційно–економічних форм, а явище, що відображає взаємозв'язок між ними, взаємопереходи (тобто система організаційно – економічних форм). | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
