Марія Матіос та Люко Дашвар
 Скачать 219.44 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
11. Мистецтво Київської Русі. Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва. Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також пережило суттєві зміни. На початку XIII ст. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що зобразили сувору владну жінку, що розводить руки над людством. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витончене. Поява мистецтва книжкової мініатюри збігається з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий». Зображенням трьох євангелістів — Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене Остромирове Євангеліє. 12. Мистецтво Галицько-Волинської держави. Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел. Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання певних сезонів, природних циклів – зими, весни, літа, осені. В давнину, коли наші предки вели привласнювальну форму господарювання, джерелом живлення було мисливство і збиральництво. Вихід на полювання або збирання рослинної їжі залежали від природних умов, тому людина дотримувалась природних циклів і орієнтувалась в часі, переміщаючись з місця на місце залежно від пори року. Найпростіше було спостерігати за рухом Місяця і тому найпершим астрономічним відкриттям був місячний календар. Пізніше був започаткований місячно-сонячний календар. За календарем визначали настання зимових, весняних, літніх та осінніх свят. Зимовий цикл обрядовості припадав на поворотний момент у природі – зимове сонцестояння – та на початок нового року. У зимовому циклі багато колядувань, щедрувань, ряджень, ворожінь. Літні обряди викликалися поворотним моментом у природі – літнім сонцеворотом, а також важливим аграрним періодом – очікування урожаю. Його забезпечення становило суть магії рослин (Зелені свята) та води (Івана Купала): обрядовість цих свят зводилася до закликання врожаю. Осінній обрядовий цикл збігався з помарнінням природи (обжинки, дожинки) та підготовкою наступного врожаю. Отже, цикл замикався і знову розпочинався з тих самих природних явищ, тих самих господарських проблем та відповідних обрядових дій. А повторюваність становить основу механізму творення календарних обрядових традицій. Ось як описує навчальний посібник „Українське народознавство” традиції та обряди згідно церковних свят: «Серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу. Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося до дня пам’яті Андрія Первозванного (13 грудня). Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня). З водою пов’язані обряди, приурочені до дня Богоявлення, Йордану, або Водохреща (19 січня). Церковні християнські свята Петра і Павла (12 липня), Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня), а також пророка Іллі (2 серпня) закінчували літній календарний період. Після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках. 14 серпня починається Перший Спас – день пам’яті мучеників Маккавеїв. Як раніше, так і сьогодні православні християни в цей день освячують мак. 19 серпня – день Преображення Господнього. В народі цей день вважається Другим Спасом, коли освячуються яблука та груші. 28 серпня відзначали Успіння Пресвятої Богородиці. У день Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня) повсюдно дотримувалися посту. З Покровою Пречистої Богородиці (14 жовтня) найтісніше поєднані весільні мотиви. З цього дня починалася пора осінніх весіль. На Покрову дівчата на відданні молили Богородицю швидше послати їм щасливу пару. 83. Сімейні обряди та звичаї. Етноетика українців: моральні цінності та родинна обрядовість. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. У циклі сімейної обрядовості переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких належить до різних історичних періодів з притаманними кожному з них нормами і поглядами. Родинна обрядовість – складова сімейної обрядовості. Вона є сукупністю звичаїв та обрядових дій, спрямованих на створення сприятливого психологічного настрою для породіллі, прийому родів та вшанування породіллі й новонародженого. Обряди, пов'язані з народженням дитини, прийнято підрозділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові. Хрестини – комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, общини і християнського світу. Розрізнялись декілька варіантів хрестин – переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений на Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Весільна обрядовість. У характері весільної обрядовості відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини молодим, імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої – це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя – своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу. Сватання. Починалося весілля сватання, коли посли від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Похорон – система обрядових дій та ритуальних норм поведінки, пов'язаних зі сповіщенням про смерть, підготовкою небіжчика до похорону, власне похованням, прощанням із покійним. Коли вмирала людина, про це сповіщали всіх родичів та односельців. З цією метою на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки. Чоловіків ховали без головних уборів, але клали у труну шапку чи капелюха. Прощатися з небіжчиком приходили всі односельці, клали йому на груди гроші, молилися, а потім віталися з ріднею. Перед тим як опускати труну в могилу, родичі оплакували небіжчика. У могилу кидали три грудки землі та гроші. Поминки – звичай вшанування Климовський — «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко «Ніч яка місячна» — Старицький. Народні пісні мають багато жанрів, основні з них: ліричні («Ти ж мене підманула…», «Розлилися круті бережечки…»), щедрівки (Рождество Твоє, Христе Боже, Ластовонька прилітає, Щедрик, щедрик, щедрівочка), історичні («Пісня про Байду» - зображено героїко-романтична постать козацького ватажка Байди. Байда — Князь Дмитро Вишневецький — хоробрий чоловік, який тримав у постійному страху султанів Туреччини. Байду підступно захопили в Молдові та передали в Царгород. У пісні оспівана його несподівана, люта і героїчна смерть в Царгороді., «Ой Морозе Морозенку, ти славний козаче…», «За Сибіром сонце сходить») голосіння, обрядові, колядки (Небо і земля нині торжествують, Пречистая Діва сина породила), календарні. «Ой на горі та й женці жнуть» - виникла ймовірно у 17 ст. Належить до козацьких історичних пісень. Виконавці укр. народних пісень: Пікардійська Терція, Ніна Матвієнко, Квітка Цісик, Кубанский казачий хор, Тарас Чубай. 81. Українське кобзарство. Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики. Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу. Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників. ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи. У 1930-их р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли безсліду. Чутки про те, що було скликано З'їзд кобзарів де всіх учасників було страчено, доказів не знайшли. Наприкінці XX ст. Київський Кобзарський Цех почав відродження традиції Кобзарства. Нині в Україні діє Національна спілка кобзарів України. Автентичні кобзарі: Остап Вересай, Гнат Гончаренко, Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, автор думи «Чорна неділя у Сорочинцях», Петро Ткаченко, Степан Пасюга, Данило Бандурка, Грицько Кобзар. Радянські кобзарі: Кушнерик Федір, Євген Мовчан, Євген Адамцевич, автор «Запорозької похідної». Сучасні кобзарі: Тарас Компаніченко, Перепелюк Володимир Максимович, Василь Григорович Нечепа, Білий Дмитро Дмитрович. Кобзарська «пісенна наука» містила: «Журні» пісні — («Сирітка»), «козацькі пісні» — жанр початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата»), «Сердешні подяки», «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи». 82. Календарно-побутова обрядовість. Наукові дослідження щодо національних звичаїв, традицій та обрядів разом витворюють специфічну галузь науки – українське народознавство. Українська обрядовість поділяється на два види: родинна і календарно-побутова. Звичаї – повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Обряди – символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Ритуал - сукупність обрядів, якими супроводжують відзначення святкового дня чи релігійної відправи. Звичаї відрізняються від обрядів тим, що їх дотримуються щоденно, а обряди виконуються напередодні або у дні свят. Календарно-побутової обрядовості дотримуються під час урочистого святкування початку чи закінчення князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 ст.. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах. Провідну роль у культурному житті займало м. Володимир. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким Євангелієм. До найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі. Збережена Васильківська церква у Володимирі-Волинському, цікава не тільки своєю загадковою традицією, але й архітектонікою. Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу. Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася. 13. Культуротворча роль православних братств. Братства — національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан у 16-18 ст. Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща. Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "семи вільних наук", яка поділялася на тривіум (граматика, діалектика (логіка), риторика) і квадривіум (музика, арифметика, геометрія, астрономія). Пізніше окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, наприклад, Києво-Могилянська Академія. Діяльність Б. мала переважно світський характер. 14. Українське (козацьке) бароко. Архітектурний стиль, був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Б. найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант Б. архітектури, який називають «козацьким» Б.. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» Б., але і тут архітектура не позбавлена національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові). Продовженням Б. став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві. Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення в українському мистецтві бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. 15. Козацтво як явище історії і культури. Українське козацтво стало ініціатором і рушійною силою національно-визвольних змагань за відновлення державності в Україні. Духовна культура українського народу досягла порівняно високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 рр.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинена самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України. Козацька культура - унікальне і неповторне явище. Її феномен мас барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні. В історії українського народу мали місце три революції, в кожній з них вирували і людські цінності козаків. Історичний образ Після 1667 р. (Андрусівський договір) Запорожжя знаходилось у підпорядкуванні обох держав. Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток, створених на замовлення козацької старшини. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори. Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм — типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду. У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |