Марія Матіос та Люко Дашвар
 Скачать 219.44 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
93. Український національний одяг. Характерною рисою традиційного українського одягу є надзвичайна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання. Найхарактерніші етнографічні риси у вбранні Наддніпрянщини виявляються у способах ношення й оздоблення складових частин. Сорочку найчастіше вишивали білими нитками (Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини, Полтавщина). Орнамент зосереджували на рукаві, поликах, лиштві сорочки. Крім білих ниток, застосовували червоні й чорні, інколи вкраплювали сині або зелені кольори. Українське Причорномор'я та Приазов'я. Вбрання в При¬чорномор'ї має багато спільних рис з одягом як Над¬дніпрянщини, так і Слобожанщини. Чоловіки носили вишиті сорочки з розрізом посередині грудей, сорочку-чумачку, лоцманську. Штани — полотняні, а також з фаб¬ричної тканини. В степовій частіші регіону були поширені шкіряні штани («ірхи», «іршанки»). буряків (у поліських і карпатських селах), з буряків, картоплі й капусти (Центральне Подніпров'я), навесні — зі щавлю, лободи та картоплі. У піст борщ варили із сушеною рибою або грибами. Важливу відігравали бобові — горох, квасоля, а в карпатських селах — біб. Зварені бобові досить часто їли з різними стравами замість хліба. З квасолею по всій Україні варили борщ та юшку. У скоромні дні споживали коров'яче молоко. У карпатському регіоні був поширений овечий сир — «будз» та овеча бринза. До складу святкових страв входила обрядова їжа, яка виконувала релігійно-магічну функцію. На весілля випікали коровай, калачі, «шишки», «лежень»; на похорон варили «коливо» з медовою ситою. Багато різних видів печива існувало у весільному обряді. На весілля випікали коровай, який дарували молодим від усього роду. На Петра і Павла — свято, яке в народі вважалося пастушим, селяни пекли із сиру, яєць і борошна «мандрики», «сирники». На Маковія готували страви з маку: пекли прісні коржі, які заливали солодкою водою, заправленою тертим маком. Багато страв традиційної української кухні побутують і в наш час (борщ, капусняк, юшки, деруни, каші, галушки, локшина, вареники, капуста, пиріжки, сирники, холодець тощо). їжу, яка колись була виключно свят¬ковою, тепер готують і на щодень. В Україні існували вироблені впродовж віків правила народного етикету, які виявлялися у святкових частуваннях. Вважалося поганою ознакою багато і жадібно їсти в гостях. 89. Українська іграшка. На території України найдавніші іграшки (фігурки тварин з мамонтового бивня 25 тис. років тому) виявлені в с. Мезин У IV—VІ тис. до н. є. трипільці виготовляли керамічні статуетки, різноманітні фігурки. Дитячі іграшки давніх слов'ян знайдено на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X — початком XII ст. У дохристиянський період іграшки зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року). У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося виробництво забавок на продаж. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. — дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей, дзиґи, вітрячки. Селище Опішня відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень. На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бар, Адамівка, Калагарівка. Найпопулярнішими були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові;. Подільські ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. У XIX — на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки витонченіші та барвистіші. Наприкінці XIX ст. на Львівщині виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети — “танок” і “колисочка”. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця, відомі ще з часів трипільської культури. В Україні іграшки виробляли також із лози, соломи, довгої трави. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон. Першим дослідником української іграшки був Марко Грушевський (1865—1938). Іграшка мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. 90. Витинанки і вибійки. Витинанки (від українського слова — «витинати» — «вирізувати») — вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо. Виготовляється за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо Матеріалом для витинанок є папір, дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) — стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами. Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік. Витинанки були розповсюджені на Поділлі, Подніпров'ї, Прикарпатті, Подніпров'ї. Іван Франко відзначав «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань». У 1980-х роках майстри укр. витинанок: Дмитро Мимрик, Софія Приймак, Любов Процик. Матеріалом для сучасних витинанок є глина, метал, дерево, тканина, камінь .Вибійка - вибиванка, мальованка, димка - тканина з візерунком, який друкується вручну за допомогою різьбленої або наборної дерев'яної дошки. В. буває олійна, кубова і запарна. У 2-й пол. 18 ст. механічне виробництво почало витісняти ручну В. Застосовується для одягу, оббивки меблів і стін, для завіс тощо. На Україні в сел. побуті найпоширенішою була олійна В. - на 34. Першим ректором Української Академії мистецтв (1917 р.) був – Федір Кричевський. 35. Опір процесові «українізації» чинили – 36.Укажіть яка назва зайва – «Березіль». 37. До якої течії авангардизму належить О. Богомазов – кубофутуризм, спектралізм. 38. Напрямами і творчими об’єднаннями в укр. культурі 20-х рр. були - "Гарт", "Плуг", ВАПЛІТЕ, об'єднання неокласиків, панфутуристів, конструктивістів, необароко. 39. Яку назву отримав стилістичний та ідейний напрямок розвитку радянського мистецтва? – соцреалізм. 40. Слова «Погано здали ми Гітлерові проклятому Україну і звільняємо людей погано» належать – О. Довженку. 41. Укажіть, у якому місті в 1946р. відбувся неканонічний собор, на якому було проголошено саморозпуск Української греко-католицької церкви – Львів. 42. Після смерті А. Шептицького в 1944р. Українську греко-католицьку церкву очолив – Йосип Сліпий. 43. Укажіть назву відомого дисидентського журналу 1970-74рр. – «Український вісник». 44. Партійне керівництво УРСР на чолі з Щербицьким підтримувало курс русифікації. 45. Основним гаслом і період перебудови було – прискорення, гласність. 46. Як називається перший український вуз в еміграції? – Український вільний університет. 47. Назвіть сучасних українських письменників – Див. питання №99. 48. Приз «Золота пальмова гілка» Канського кінофестивалю (2005) отримав режисер - Ігор Стрембіцький. 49. Який українець має премію Оскар-2006 за технічні здобутки? – Анатолій Кокуш. 50. Який українській м/ф отримав «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю-2003? - «Йшов трамвай №9». 51. Автором музики українського гімну є Михайло Вербицький. 52. Найвища державна відзнака в Україні в галузі літератури та мистецтва - Премія ім. Шевченка. 53. До якого архітектурного стилю належить традиційний український храм – 54. У системі цінностей української культурної традиції домінує – 55. Єдиний у світі музей писанкового розпису знаходиться у – Коломиї. 56. В якому місті споруджено пам’ятник українській писанці – Вегревіль. 57. Іграшки із сиру виготовляють тільки в – Карпати. 58. Яскравою сторінкою увійшов в історію культури українського народу декоративний розпис. Одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село – Петриківка. 59. Французький письменник, який вінчався в українському місті Бердичеві – Оноре де Бальзак. 60. «Ніякий народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український», так про українські народні пісні говорив – Лев Толстой. Другий (ІІ) рівень 1. Особливості укр. ментальності Ментальність — це сукупність символів і образів, які відображають уявлення даного соціуму про навколишній світ, уявлення, що в свою чергу зумовлюють мотиви поведінки та вчинки людей, які закріплюються у свідомості людей у процесі спілкування. Ментальність народжується з природних даних та соціально зумовлених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної культурної спільноти. Ментальність укр. народу формувалась під впливом складних історичних умов. Ментальність являє собою сукупність способів орієнтації у світі, яка при реалізації набуває автоматизму думок та дій. Образ світу, закарбований у ментальності, — стійке утворення і змінюється дуже повільно. Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі: прив’язаність до своєї родини, в якій всі намагається будувати міцні і близькі стосунки. Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційне переживання природи, спокійну, витриману вдачу, ніжність і схильність до рефлексії. Ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств. Найвідомішими символами української культури є образи Матері-землі, Неньки-України, які символізують плодючість землі, м'якість краєвиду, мирне життя з природою, навколишнім середовищем. Образ батька в свідомості українців символізує грізну, караючу силу, владу, але існує протилежний образ батька — доброго, лагідного, батька-захисника, який асоціюється з феноменом «отаманщини». У несвідомій українській психіці домінує материнсько-жіночий елемент над батьківсько-чоловічим. Перевага жіночого компоненту в ментальності українців визначає також характер їх уявлень про своє місце у світі. Лагідність, ніжність, м'якість, втеча від активного життя зумовили пріоритет малого гурту, родини. Найбільш комфортно чутлива, емоційна людина відчуває себе в оточенні близьких людей, а не у великих об'єднаннях, згуртованих подібно спілки, громади, поєднаних єдиною метою чи волею. 2. Типологія історико-географічного районування. Самобутність українського народу зумовлюється специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Формування в їхніх межах окремих земель та інших етнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічного районування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, як Рустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Покуття, Сівера, Волинь, Чернігівщина, Переяславщина. Перший етап (VI—X ст.) - формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, дуліби, уличі. Другий етап (X—XIV ст.) характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля — територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, Переяславщина, Чернігівщина, Галичина, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпаття, Брацлавщина. На третьому етапі (XV—XIX ст.) у зв'язку з колонізацією окремих частин України сусідніми державами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною, Австрією, Румунією, Туреччиною, Росією. Кожна держава, що захопила певну землю України, вирізнялася і політичним устроєм, і соціально-економічним розвитком, і конфесійною ситуацією. Вказати основні райони (Поділля, Таврія, Слобожанщина, Наддніпрянщина, Полісся, Галичина, Волинь, Карпатська Укр., Буковина). Вказати етногрупи. 3. Етнічний склад. Групи і межі українства. Населення України досить різноманітне за етнічним складом. Крім українців (75%), значна кількість східно-слов'янських народів (росіяни, білоруси), а також євреї, західні і південні слов'яни (поляки, чехи, словаки, болгари). Романомовні народи – молдавани, румуни. Греки. Угорці. Татари, гагаузи. Невелика кількість німців, вірменів, циган. У країні налічується: українців — 72,6%, росіян — 21,9, євреїв — 0,9, білорусів — 0,8, молдаван — 0,6, поляків — 0,4, представників інших національностей — 2,8% . Етногрупи: бойки (Карпати), гуцули, русини (Закарпаття), лемки (Карпати), литвини і поліщуки (Полісся). Етномежі - лінія граничного поширення поселень з чисельною перевагою етнічних українців над будь-якою іншою етнічною спільнотою. Українська етнічна територія межує з етнічними територіями росіян, білорусів, поляків, словаків, угорців, румунів, молдован та з етнічними островами болгар і гагаузів. 4. Особливості трипільського мистецтва (Кукутені). Відкрита В. Хвойкою на межі ХІХ і ХХ ст. Трипільська етнокультурна спільнота – археологічна культура мідного віку, існувала у XXVIII-XXVI ст. до н. е. Поширена на території лісостепової та частково степової смуги Правобережної України, Молдови й Східної Румунії. Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби - просто витвір мистецтва для того часу. Посуд був розписним і не розписним. Дослідження свідчили, що три основних кольори, уживані трипільцями, пов'язані з використанням оксиду заліза - вохри, болотяної руди та каоліну. Крім фарби на посуд наносився ще й орнамент. На ранніх етапах трипільської культури це був поглиблений спіральний орнамент (схожий на орнамент техніки камарес мінойського Кріту) та канельований. Пізніше канельованої кераміки вже немає, зате зустрічається кераміка з менш При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках. Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. Масло, особливо овече, споживали з гарячим молоком або горілкою при застуді, використовували для натирання; свинячий, ведмежий, собачий, гусячий, лисячий і, передусім, борсучий жири допомагали при кашлі, захворюванні бронхів. У народному лікуванні застосовували кров, жовч, серце, шкіру тварин. З лікувальною метою використовували і продукти згоряння (попіл, сажу) як засоби, що сприяють зсіданню крові. У народній медицині раціональні засоби, визнані сучасною наукою як доцільні й ефективні, поєднувались з магічними діями. Найпоширенішим магічним впливом користувалася словесна магія. Замовляннями лікували епілепсію, ревматизм, шлункові захворювання. Словесна магія застосовувалась паралельно з іншими видами очисної магії, зокрема з уживанням води, вогню, різних механічних дій з метою «залякати хворобу». Досить різноманітними були знання в галузі народної ветеринарії. При лікуванні худоби поєднували раціональні способи з магічними. Поширеними були рослинні й тваринні ліки. Так, при розладах травлення у домашніх тварин рекомендували відвар дубової кори, кмин, чир вівсяний, горілку. Коли худобу здувало, її напували відваром льону, молоком, горілкою, а в особливо тяжких випадках пробивали бік. Хворих на «мотилицю» овець напували розсолом з капусти, протягом трьох днів давали конопляну полову, а також сіль і червоний перець. 86. Українське декоративно-ужиткове мистецтво. Вид художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувальне». Ужиткове означає, що речі мають практичний вжиток. Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо, за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь. Кераміка. Вироби: теракотові, кахлі майоліки, фаянсові та порцелянові вироби. Виробники: Баранівський, Городницький фаянсові заводи. Дивись питання №91. Вироби з дерева (меблі, ектер’єр і окремі об’єкти ектер’єру). Меблі. Лозоплетіння. Текстиль. Мереживо. Килими, гобелени. Скляні вироби. Офрормлення побутової техніки. Дивись питання №92.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |