Марія Матіос та Люко Дашвар
 Скачать 219.44 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
66. Видатні українські кінорежисери. Майя Дерен (1917—1961) — американанська режисерка та теоретик кіно українського пожодження. Сергій Бондарчук (1920—1994) — російський режисер та актор українського походження. Стівен Спілберґ (1946) — відомий американський режисер, лауреат премії Оскар. Єврей українського походження (з Одеси). Ігор Стрембіцький (1973) — український кінорежисер, кінооператор, звукорежисер. Перший українець, який отримав Золоту пальмову гілку — найвищу нагороду Каннського кінофестивалю. Сергій Параджанов (1924-1990) - вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990). «Тіні забутих предків» - удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). На Заході інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава. Шапіро Олександр (1969) — український кінорежисер, сценарист, продюсер. Фільми А. Шапіро були неодноразово представлені на престижних МКФ як Берлінале, Канн-2008. А. Шапіро - лідер артхаузного і авторського кіно України та Європи. Кіра Муратова (1934) - український кінорежисер. Народна артистка Української РСР, лауреат Державної премії України, спеціальний приз Берлінського кінофестивалю 1990 р.. Лауреат Державної премії України імені Довженка 2002 р.; премію присуджено за вагомий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва. Оксана Байрак — український кінорежисер, продюсер, акторка, сценарист. Довженко - №65. Інші сучасні: Роман Балаян, Сергій Лозниця, Юрій Іллєнко, Сергій Буковський, Сергій Маслобойщиков, Михайло Іллєнко. 67. Видатні українські кіноактори. Віра Холодна (1893-1919) - українська кіноакторка. Знімалася у фільмах під режисурою Є. Бауера, П. Чардиніна на світанку епохи німого кінематографа. Уславилася в фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917). Ольга Куриленко (1979) — українська модель і актриса. Джек Паланс (Володимир Палагнюк) (1919—2006) — відомий американський кіноактор українського походження, лауреат премії Оскар, голова Голлівудської фундації «Тризуб». Дастін Гоффман (1937) — відомий американський кіноактор та продюсер, лауреат премії Оскар, єврей українського походження. Л. Бронєвой (1928). Дебютом в кіно Л.Бронєвого стала роль у стрічці «Товариш Арсеній» (1964). Успіх і популярність принесла роль Мюллера в кіносеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни». Нона Мордюкова (див пит. №67). У 1960 70х р. знімалася в комедійних і мелодраматичних картинах: "Тридцять три" Георгій Данелія, і "Діамантова рука" Леоніда Гайдая, "Одруження Бальзамінова". Останні великі ролі Нонни Мордюкової на кіноекрані — фільм "Рідня" Микити Міхалкова (1982) і "Мама". У списку ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа, Хмельницький («Вогнем і мечем»). Богдан Бенюк - український актор театру і кіно; Народний артист України (1996), лауреат Національної премії ім. Шевченка. 68. Сучасний український кінематограф. У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння телесеріалів («Роксолана», «Острів любові»). На рубежі 2000-х р. низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Iсторичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991). Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорама» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». У 2003 році Мстислав, Володимир, Філарет (з 1995). Літургічною мовою в єпархіях є українська мова. 34. Українська Греко-католицька церква. Визнана Римом східна католицька церква, утворена у 1596 (Берестейська унія). До 1992р. греко-католики перебували у межах Львівської, Івано-Франківської областей. З 2008р. діяльність церкви охопила всю територію України. З 27 березня 2011 року церкву очолює Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук. У суспільному і громадському житті УГКЦ відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізовує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами. Храми: Собор св. Юра, Патріарший собор Воскресіння Христового. 35. Українська автокефальна церква. Незалежна православна церква в Україні та в українській діаспорі Європи, Америки, заснована під час національно-визвольних змагань (1917—1921). На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ — автокефалію, соборноправність, українізацію. УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійського обряду. Мова богослужіння — сучасна українська та церковнослов'янська. Церковні громади не менш, як з десяти чоловік утворюють парафії, очолювані настоятелем. Парафія забезпечує регулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних, часте й побожне прийняття вірними Святих Таїнств, свідому й діяльну участь парафіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних. Патріархи: Мстислав, Димитрій, Мефодій (з 2009). Храм: Андріївська церква. 36. Вертеп. Мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. У першій половині 19 століття вертепи, як масове побутове явище, поступово зникають, залишившись лише в побуті українських селян Східної Галичини. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику. Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі. 37. Пересопницьке Євангеліє. Вага книги - 9 кг. Рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія. Один із символів української нації. Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська. Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі, завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі. Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська. Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу і т. д. Книга оздоблена численними орнаментами, високохудожніми багатокольоровими заставками і малюнками. Присягають президенти на вірність народу; зроблено декілька факсимільних видань Інститутом української мови НАН України. 38. «Руська трійця». (1834—1837). Галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу; члени гуртка вели просвітницьку роботу і закликали селян боротися за свої права. Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. «Русалка Дністровая» (1837) - Девізом книги стали слова Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Своїм поворотом до народної мови й уведеним її упорядниками правописом «Русалка Дністровая» мала великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині. Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича. 39. Кирило-Мефодіївське братство. Програмні положення братства викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Тараса Шевченка віддали у солдати Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати. На трирічний термін ув'язнено у Шліссельбурзькі Миколу Гулака, Микола Костомаров на рік. 40. «Просвіти» та їх в культурному процесі. Українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. виникло в 1868 році в Галичині як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, — з одного боку, і русофільській, — з другого. 30 листопада 1880 року з ініціативи В. Барвінського скликано перше українське народне віче у Львові. Віче було однією з форм політичної роботи Товариства. На Лівобережній Україні єдиним товариством «Просвіта», яке отримало дозвіл губернатора на заснування чернігівська «Просвіта», заснована 1906 року М. Коцюбинським. Після 1937 року «Просвіта» переживала тяжкі часи. Польська влада закривала читальні, особливо на північно-західних землях. Комуністи намагалися через низові читальні пропагувати «великі перетворення» за Збручем. У таких умовах 8 червня 1939 року відбувся в «Театрі Ріжнорідностей» останній загальний збір «Просвіти». Якщо взяти нинішній день і порівняти з початки формування колишньої «Просвіти», то побачимо багато паралелей поміж цими двома відтінками історії України. Як колись, «Просвіта» бере на себе організацію найрізноманітніших форм пробудження і активізації національної свідомості людей, піднесення їх культурного рівня, пропаганду і вивчення рідної мови, популяризацію обрядів, свят. Отже, «Просвіта», розпочинає новий етап своєї діяльності на ниві національного відродження – створювати національну школу, відновлювати історичну пам'ять українського народу, підносити суспільну свідомість і творчу активність, утверджувати християнську мораль, викорінювати з української хати мовний суржик. Тобто відродити високу духовність і творчу ініціативу народу, спираючись на рідне слово, без якого жоден народ не спроможний «о власній силі йти». Українська мова, культура має бути не гостею фестивалів, а хлібом щоденним нації, в економіці, торгівлі, банківській справі, транспорті, в армії, міліції та суді, в парламенті та уряді. Ця діяльність сприяє розбудові нашої держави – України. 41. Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка. Академічна організація, утворена 1873 року у Львові. У 1920-30-х роках зазнавала переслідувань Польщі, 1939 ліквідована в СРСР; відновлена 1947 року в ФРН та США. З 1989 року організація знову діє на території України. В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я. Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства. Передумови для виникнення НТШ в створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії та більш ліберального ставлення до українства в Австрії. Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська; Філологічна; Математично-природописно-лікарська. Ініціативу створення в Галичині пов'язують з істориком В. Антоновичем і письменником О. Кониським. Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) НТШ приступило до видання на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Особлива роль НТШ у становленні загальнонаціональних часописів: щоденної газети «Діло», двотижневика «Зоря», та «Літературно-наукового вісника». Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що НТШ у своїх працях розбудувала систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу. НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. Діяльність Товариства з перших років праці мала чітко окреслене націотворче та націозахисне спрямування. Скеровані на Схід друковані видання НТШ створювали ефективну протидію заборонам протиукр. циркулярів, діячі НТШ від імені усієї інтелектуальної України представляли українство на міжнародних конгресах, а також на археологічних з'їздах. Досвід більшовицьких репресій 30-40-их років супроти національної орієнтованої інтелігенції спонукав численне членство НТШ до західних укр. землях у XVIст. Переважали впливи високого рівня тогочасної Італійської культури, що пройшла тисячолітній шлях розвитку і накопичила значні ремісничо-технологічні і мистецькі знахідки. Львівська ренесансна пластика йшла в межах стилістики, розробленої у місті Венеція скульптором Сансовіно. В сх. і центральній Україні скульптура набула значення головним чином як декорація пишної архітектури козацького бароко. Найбільше розвинений жанр у скульптурі УССР повоєнної доби і досі — скульптурний портрет: масово продукувалися портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих. Індивідуальні портрети дали І. Шаповал, О. Ковальов, Е. Фрідман, Галина Кальченко створила цілу ґалерею портретів письменників, митців. У ділянці монументальної скульптури створено чимало пам'ятників, насамперед воєнних і партійних діячів. Серед них — М. Щорсові у Києві (1954) роботи М. Лисенка, В. Бородая і М. Суходолова. Риси помпезності мають пам'ятники генералу Ватутінові в Києві (1948) і пам'ятники «двічі героям Радянського Союзу». У 1970-х: Г. Кальченко, Е. Мисько, О. Скобликов, І. Хотінок. У США жив О.Архипенко (1923-1964), засновник модерної світової скульптури. Він шукав «праформи» у творах, доведених до максимальної простоти, до гри площ і ліній, опуклостей і вглиблень, як і кольорів, які він використовував у скульптурі, що межувала з абстракцією. Цісарик Володимир (1973) - український скульптор, автор пам’ятника Григорію Артинову (Вінниця). Іван Кавалерідзе (1887-1978) – створив скульптурний портрет Федора Шаляпіна, Шевченка, Ярослава Мудрого, Хмельницького. Іван Пінзель - український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Для творів Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис. Скульптори-емігранти: Григір Крук, Леонід Молодожанин (дійсний член Королівської академії мистецтв Канади; результатом багаторічної праці митця став пам'ятник Шевченкові у Вашингтоні), К.Стаховський. 63. Видатні українські архітектори. Паоло Фонтана (1696—1765) — видатний волинський архітектор доби пізнього бароко (Спасо-Преображенський собор (Вінниця). Бернард Меретин (невід.—1759) —архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження. Будував на західних землях України (Собор святого Юра у Львові). Ковнір Степан Дем'янович(1695—1786) — архітектор XVIII ст., майстер українського бароко (добудував деякі корпуси Києво-Печерської Лаври). Григорович-Барський Іван (1713—1785) — представник українського бароко (Собор Різдва Богородиці (Козелець), Церква Миколи Набережного (Київ). Городецький Владислав Владиславович (1863—1930) — польсько-український архітектор-модерніст, підприємець, меценат (Римо-католицький собор Святого Миколая (органний зал), Будинок з химерами). Бекетов Олексій Миколайович (1862 — 1941) — український архітектор і педагог. Григорій Артинов (1860-1919) - вінницький міський архітектор, родом з Ніжина. Всього у Вінниці збереглося 30 будинків, створених за проектами Артинова. Сьогоднішнє архітектурне обличчя міста досить важко уявити без таких споруд, як готель «Савой» (1912), міський театр (1910), Свято-Воскресенська церква (1910), приміщення 2-ї школи (1900), Вінницька торгово-промислова палата (1911), будинок судових установ (1911).  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |