Марія Матіос та Люко Дашвар
 Скачать 219.44 Kb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
47. Стрілецький епос. Львів залишається важливим центром літературного і культурного життя України, Гулака-Артемовського, Глинки. Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв'язки із київськими митцями, проживаючи в Москві. Клавдія Шульженко (1906-1984) - Шульженко отримала всесоюзне визнання завдяки виконанню фронтових пісень «Синий платочек», «Давай закурим», «Друзья-однополчане» та ін. На початку війни Шульженко опинилась на Ленінградському фронті, і лише за час блокади Ленінграда дала понад 500 концертів для солдатів. Упродовж війни Шульженко разом з оркестром Володимира Коралі, її чоловіка, гастролювала по діючих частинах Радянської армії. В День перемоги, 9 травня 1945 року Клавдію Шульженко було нагороджено найвищою радянською військовою нагородою — орденом Червоної Зірки. Володимир Гришко (1960) — український співак та громадсько-політичний діяч. Народний артист України. Інші співаки: Софія Ротару, Віталій Козловський, Ігор Білозір, подружжя Білоножко. 57. Хорова культура в Україні. Інтенсивний розвиток українського хорового мистецтва зумовлений традиціями укр. народу. Хорова культура сучасності постає як закономірний спадкоємиця багатовікових традицій. Україна ввійшла до храму світової культури з гроном народної поезії, мелосу. Найвищі художні досягнення хорової музики завдячують церковній культурі, оскільки християнська церква протягом багатьох віків була основним центром музичного професіоналізму. На території Київської Русі церковна музика отримала розповсюдження разом з прийняттям християнства за візантійським зразком і, на відміну від західноєвропейської, була виключно вокальною. Історія церковної музики поділяється на два періоди: монодичний і багатоголосий. З огляду на домінування одного з них в українському музикознавстві датуються таким чином: монодичний - IX-XVII ст., багатоголосий - XVI-XX ст. Основою церковної монодичної музики в ХІ-ХІ 1 ст. був знаменний розспів. Розвиток церковного співу в Київській Русі супроводжувався появою своїх центрів і шкіл хорового співу. Важливим центром розвитку церковної музики, культури і освіти, стає в XI-XII ст. Києво-Печерська Лавра. Серед її майстрів хорового співу піснетворець Стефан, чернець Григорій Печерський, автор текстів до давніх мелодій. Виникнення ранніх форм багатоголосся в хоровому співі відносять до XVI ст. Найважливішими чинниками впровадження багатоголосого співу були боротьба з полонізацією і католицизмом. Основними центрами музичної освіти були братські школи у Львові, Луцьку, перша українська Академія – Острозька. Початок розвитку професійного хорового мистецтва пов’язаний з церквою. Тривалий час виконувався одноголосний григоріанський хорал, а згодом з’явився багатоголосний поліфонічний. Не пов’язаний з церквою, перший хор, близький до професійного виник при театрі ,,Руська бесіда” у 1863 р. Цей хор вів активну концертну діяльність та залишив помітний слід у мистецькому житті Галичини. А.Вахнянина у 1881р. засновує ,,Львівський чоловічий хор”. В період СРСР хоровий спів переселився до театрів, набув професійного характеру. В сучасних умовах спів зосереджений як в народних колективах, ансамблях, церквах так і в професійних трупах: Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім.Верьовки, Академічний хор ім. Платона Майбороди, Муніципальний камерний хор «Київ». 58. Українська музика масових жанрів. Естрада. Активно розвивається клубна культура. Софія Ротару, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Вєрка Сердючка — типові представники української естради. Масова музика представлена на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри». Виконавці з України представляли Україну на Євробаченні, Руслана стала переможницею Євробачення-2004, На Євробаченні-2007 Вєрка Сердючка посівла другу сходинку. Розвивається українська рок-музика. Серед найвідоміших гуртів — «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Скрябін», «Тартак». Регулярно проводяться українські рок-фестивалі «Рок-екзистенція», «Тарас Бульба» та інші. Спираючись на фольклорне підґрунтя, самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Марійка Бурмака. Свідченням росту інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій» у Києві та «Шешори» на Івано-Франківщині. Стара українська естрадна музика переживає занепад, вмирають композитори, пісні стають більш простими за музикою і текстами, часом — примітивними. Але іноді з'являються гарні твори, таких композиторів, як Олександр Злотник, Остап Гавриш, Генадій Татарченко, Леонід Попернацький, Микола Мозговий. Пісні під оркестр практично не виконуються, зрідка виступає лише Олександр Василенко Серед поетів-піснярів найвідомішими є Андрій Демиденко, Степан Галябарда, Микола Луків, продовжують писати М. Сингаївський, М. Ткач, хоч їхні пісні вже не мають колишньої популярності. 59. Стилі сучасної молодіжної музики. Джаз - форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX—XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримала згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. В Україні гастролює Ніно Катамадзе, гурт «Шоколад». Українська рок-музика виникла в кінці 60-х років на хвилі відлиги у суспільному житті. На початку 70-х років їх або загнали в підпілля, як наприклад, «Еней», — або перетворили на професійні: «Арніка», «Ореол». Друга хвиля українського року (кінець 70-х—початок 80-х) виїхала до Росії: «Діалог», «Крок», «Друга половина», «Інтерв'ю», «Зимовий сад», «Галактика», «Лабіринт». Утретє український рок відродився в епоху розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність М. В. Лисенка, який створив класичні зразки творів у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика, хорова і вокальна музика). У повоєнні часи: композитори — Григорій Верьовка, брати Георгія та Платона Майбороди, Костянтин Данькевич; український тенор Іван Козловський; співачка фронтових пісень Клавдія Шульженко. Кінець 80-90 рр. - естрадні виконавці — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор Білозір. Сучасні оперні співаки — Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Валентин Пивоваров, Роман Майборода. Виконавці з України достойно представляли Україну на конкурсах Євробачення, зокрема Руслана стала переможницею конкурсу Євробачення-2004, На Євробаченні-2007 відзначилась Вєрка Сердючка, посівши другу сходинку. Гурти: «Скрябін», «Океан Ельзи», ВІА Гра. Див. пит. № 61-63. 54. Українські музичні інструменти. Один із проявів його культури. Музичний інструментарій України вельми багатий i різноманітний та включає широкий ряд духових, струнних та ударних інструментів. Значна частина українських народних музичних інструментів сягають часів Русі. В той же час на конструкції музичних інструментів України, їхньому строї і навіть у назвах позначилися взаємозв'язок і взаємовплив культур різних народів. З радянських часів гру на народних музичних інструментах вивчають у спеціалізованих навчальних закладах України. Колекція інструментів представлена у Музеї Івана Гончара в Києві. Народні інструменти: духові (сопілка, волинка, зозулка, теленка, козацька труба), струнні (бандура, домра, гуслі, цитра), ударні (бубон, деркач, тарілка, трикутник). Сопілка - народний духовий музичний інструмент, в Україні відомий з княжих часів. В другій половині ХХ ст. - сопілка академічний, професійний народний інструмент. Бандура — народний струнно-щипковий музичний інструмент. Інструмент з родини арф, гусел. Музикант, граючи бандурі, не притискує струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни. До бандур зараховують кобзу — старовинний національний музичний інструмент з родини лютневих. 55. Видатні українські композитори. Майже всі наші видатні музиканти були митцями не світськими, а духовними. I хоч писали світські твори, що за майстерністю та змістовністю не поступаються світовим шедеврам, ця творчість була для них другорядною. Вони створили цілий пласт духовного хорового мистецтва, неперевершеного у красі й досконалості. АРТЕМІЙ ВЕДЕЛЬ (1767-1808) - розробив теоретичні основи партесного співу, удосконалив хоровий диригент, тенор. МАКСИМ БЕРЕЗОВСЬКИЙ (1745—1777) - автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії. Навчався в Болонській академії разом з Моцартом. Неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до нервової недуги. 1777 року 32-літній композитор покінчив життя самогубством. Більшість творів Березовського збереглася в рукописах. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу. Отримав звання академіка, чиє ім’я записано на «золотій дошці» Болонської академії. МИКОЛА ЛИСЕНКО (1842-1912) - композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. Микола Лисенко заслужено вважається засновником українського музичного мистецтва. Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т.Шевченка. Опери: «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка» (1889),«Тарас Бульба» (1890), дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький». МИРОСЛАВ СКОРИК (1938) - композитор і музикознавець родом зі Львова, герой України, народний артист України, співголова Спілки композиторів України. Внучатий племінник Соломії Крушельницької. твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів. У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. Інші композитори: Вербицький, Георгій Майборода, Микола Леонтович, Лев Ревуцький, Ігор Шамо, Григорій Верета, Василь Барвінський. Див. питання №53, 54, 56, 57, 58, 59. 56. Видатні українські співаки. Соломія Крушельницька (1872-1952) - оперна співачка. За життя Соломія визнана найвидатнішою співачкою світу. "Вагнерівська примадонна" ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Федір Шаляпін. Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". З 1910 переїжджає до Італії. З 1939 живе в Києві. Мешкаючи й викладаючи в Радянському Союзі, Соломія, довгий час не могла отримати радянського громадянства, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, стала громадянкою СРСР. У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, у жовтні 1952 року, отримала звання професора. Іван Семенович Козловський (1900-1993) - співак, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської, Ленінської, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Іван володів гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром. Концертна діяльність І. С. Козловського є різноманітною. У його репертуарі — класичні шедеври Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, зберігає роль українського П'ємонту яку здобув у другій половині XIX століття, коли в Східній Україні було заборонене українське друковане слово. По-справжньому стрілецька епопея творилася у Львові вже у повоєнний чи, радше, у міжвоєнний період. Почалася вона з літературної групи "Митуса", яка виникла у Львові в 1922 р. і видавала журнал з такою самою назвою. Вона була, либонь, першою літературною групою на західноукраїнських землях у повоєнні роки. До неї увійшли вчорашні січові стрільці Василь Бобинський, Олесь Бабій, Роман Купчинський, Юрій Шкрумеляк. Вільна, незалежна Україна була мрією січових стрільців, за неї вони боролися і вмирали на фронтах Першої світової війни і з вояками польського генерала Галлера, захищаючи Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), проголошену 1 листопада 1918 р. Прагнення до свободи і незалежності, до створення своєї держави у злуці з усім українським народом було виявом прагнень українського населення Галичини. 48. Поява масових українських періодичних видань (ХІХ – поч. ХХ ст.). В джерельній базі з історії України провідне місце займають періодичні видання, основними різновидами яких є газети та журнали. Їх специфічними рисами є комплексний і синтетичний характер, а також оперативність подання інформації про певні події. Українська преса веде свій початок з друкованих універсалів гетьмана І. Виговського. Західноукраїнська періодика: перший україномовний політичний часопис «Зоря Галицька» сповідував ідеї українського руху. У 60-х роках ХІХ ст., з початком українського культурно-національного відродження, значно зростає кількість газет і журналів у Харкові, Києві, Львові. Започатковуються газети, розраховані на широкі кола читачів: «Киевлянин» (Київ, 1864), «День» (Одеса, 1869). Значним науковим і культурним осередком в Україні став часопис «Киевская Старина», який опікувався проблемами історії, етнографії, фольклористики. Впродовж 1882–1906 журнал вважався одним з кращих у Європі. Він об’єднав навколо себе всі передові українські наукові сили того часу. Наприкінці ХІХ ст. українські часописи виникали й поза межами України. У Женеві періодичний збірник «Громада» (1878–1882). Завдяки участі в ньому І. Франка, М. Павлика видання набуло популярності і справляло вплив на національно-визвольне та культурне життя в Україні. Першою щоденною газетою стала львівська газета «Діло» (1880–1916), яка велику увагу приділяла культурним подіям Галичини та Сх. України. «Літературно-Науковий Вісник», який почав виходити з 1898 р. у Львові з ініціативою М. Грушевського, з нагоди 100-річно-го ювілею «Енеїди» І.П. Котляревського поставив перед собою нелегке завдання – об’єднати на своїх шпальтах всі живі українські сили у всеукраїнському масштабі, поширити ідею будування української соборності. З появою в Україні політичних партій виникає партійна преса. 1902–1905 рр. – нелегальні часописи «Гасло» (Чернівці), «Селянин» (Чернівці). Протягом 1905–1909 рр. з’являються легальні партійні видання «Вільна Україна» (Петербург), «Воля» (Харків), «Боротьба» (Київ). 49. Преса і видавництво радянського періоду. З революцією 1917 р. кількість преси укр. мовою значно зросла, особливо на Наддніпрянщині. Протягом перших років по революції (1917 — 19) кількість пресових органів на Україні, що виходять українською мовою, постійно збільшується. Видання української преси появляються не тільки в центрах, а також і в другорядних осередках і навіть у глухих провінціальних пунктах. Українська преса в цей час стає дуже різноманітною щодо напрямків і змісту. Раптове зменшення настає преси в 1920 р., пояснюється московською окупацією України. Більшовицька влада монополізує всі видавничі засоби в своїх руках і видає лише свою офіційну, себто партійно-комуністичну, пресу. Внаслідок такої комунізації преси на Україні тут зберігає свої позиції преса російською мовою. Комуністична преса на Україні, як своїм змістом, так і зовнішнім виглядом, від початку являла виразні ознаки занепаду. За останнє десятиліття ця комуністична преса на Україні переживала Деякі зміни — вона то «українізувалася», то «дезукраїнізувалася»; значно мінялося також і число назв. За відомостями «Радянського Книгаря», в 1932 р. на Радянській Україні видавалося 1126 газет, у тому числі: центральних — 30, обласних — 14, районних і міських — 382, великотиражних — 700. Як не багато газет на УРСР, воно все ж не свідчить ні про загальний розвиток української преси, ні про її національно-український характер. Значно поліпшився за останній час і зовнішній вигляд українських періодичних видань — все більше виходить ілюстрованих мистецьких публікацій. Більш досконала організація української преси виявляється і в заснуванні нових пресових осередків, якими є пресові бюро в Берліні, Брюсселі, Женеві, Лондоні, Празі й інших європейських містах. Преса українською мовою збільшується не тільки в Галичині й на Буковині, де традиції її давніші, — вона розвивається також і на Волині та Закарпатті, де успішно поборює мовні й різні інші перешкоди. Українські періодичні видання збільшуються й удосконалюються також і в українських колоніях за океаном. Численна й давня українська преса існує в США, Канаді; окремі українські органи виходять також і в Південній Америці. Республіканські газети: “Правда України”, “Радянська Україна”, “Робітнича газета” та “Сільські вісті”. українська преса, тобто така, що видавалася рідною мовою на рідній землі, була кількісно в меншості та несла на собі помітну печатку меншовартості. Якщо в області виходили дві обласні газети, то головною серед них обов’язково була російськомовна. Так було в Дніпропетровську (“Дніпровська правда” та “Зоря”) або у Ворошиловграді (“Ворошиловградская правда” та “Прапор перемоги”. Це було наслідком того, що неофіційно, але реально мовою партії була саме російська. Районні газети були переважно україномовними, а видання крупних промислових центрів виходили російською. На теренах України центральні всесоюзні газети мали тиражі набагато більші, аніж власне місцеві. Так, “Правда” або “Комсомольская правда” мали понад три мільйони передплатників, не враховуючи продажу в роздріб, - а найпопулярніша тоді “Сільські вісті” лише близько двох мільйонів, інші ж республіканські газети - близько півмільйона кожна. Підпільна преса. Відрізняють два періоди її історії. Перший - 1970-1972 рр., коли було здійснено шість випусків позацензурного журналу “Український вісник”, редактором якого став В’ячеслав Чорновол. Змістом їх було викриття “імперської політики Москви”, денаціоналізація або злиття націй в єдиний радянський народ, тобто русифікація корінного населення союзних республік, проблеми екології рідного краю - все це поєднувало підпільних публіцистів з самвидавними поетами В. Симоненком, В. Стусом, М. Холодним, Ігорем Калинцем, С. Тельнюком. Репресії мали наслідком припинення виходу журналу. У 1974 р. новий етап історії самвидавної преси починається відновленням виходу “Українського вісника” та випуском його 7-8 чисел. Зміст нових номерів журналу відрізнявся від змісту перших: дався взнаки досвід чергової хвилі репресій. Додалося гіркоти розчарувань - але й зміцніло прагнення перемоги. Видавництво. З 1921 року по 1925 рік спостерігається зростання кількості назв книг виданих українською мовою. 1926 рік – лист Сталіна з засудженням виступів Миколи Хвильового, який проголошував літературне кредо "геть від Москви". 1928 – закриття ВАПЛІТе 30 квітня 1925 року була прийнята постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів про збільшення тиражів навчальної і учбової літератури української мови. Тиражі укр. книг зростали до 1937, але номенклатура зменшується, що пояснюється зменшенням людей, які могли писати книги українською. Письменники і науковці були репресовані, що й призвело до зменшення кількості назв книг. З 1927 року по 1960 рік в УРСР спостерігається коливання кількості назв книг, виданих українською і російською мовами. Різниця іноді сягає 50%. В роки хрущовської "відлиги" зросла кількість назв книг, виданих в Україні: 1952 рік (1947 назв), 1953 рік (1924 назви), 1924 рік (2266). Невеличке "пожвавлення" у номенклатурі книжок відбувається протягом 1967-1972 років - перед відставкою головного комуніста України Петра Шелеста, який мав певні національні сентименти. Тиражі книг українською вражають: у 1974 році - 104795 тисяч. Але ці 104 мільйони - всього лиш 2893 назви книг і брошур. Потрібно розуміти, що книга – не телевізор і не холодильник. Літературні класики, видані стотисячними тиражами в 70-их роках, стоять на книжкових полицях в оселях і зараз, передаються в спадок. Чого не скажеш про партійних класиків, видаваних ще більшим накладом. Видаються лише обмежені теми книг: партійна, пропагандистська, класиків революції – Леніна (55 томів стотисячним тиражем), Сталіна, Маркса, ну і звичайно Шевченка.  перейти в каталог файлов | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |