Анатомія спинного мозку спинний мозок
 Скачать 1.46 Mb.
| Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
Змістовий модуль 17 ОРГАНИ ЧУТТЯ (organa sensuum) Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) у мозок. Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінково-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium). Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так: - подразник механічний, це органи шкірного чуття, орган слуху і статичного чуття; - подразник хімічний, це органи нюху і смаку; - подразник світловий, це орган зору. Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить у корі великого мозку, куди нервовий імпульс потрапляє по нервових волокнах (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком. Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів у їх широкому розумінні аналізаторами. Кожний аналізатор містить: - периферійний прилад (або рецептор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс; - провідні шляхи, по яких нервовий імпульс потрапляє у відповідний нервовий центр; - нервовий центр у корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора). Отже, як нерви органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи, досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбуваються вищий аналіз та синтез зовнішніх подразнень. ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium; organum olfactus) Орган нюху (organum olfactorium) належать до нюхового мозку (rinencephalon), який є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини (див. розділ "Нюховий мозок"). Орган нюху (organum olfactorium) складається з: - нюховоїчастинислизовоїоболонкиноса (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню верхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки носової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium olfactorium); - нюховихзалоз (glandulae olfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium). Орган нюху (organum olfactorium), подібно до органа смаку (organum gustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховійчастині (pars olfactoria), в ділянці верхньогоносовогоходу (meatus nasi superior) і має назву нюховоїчастинислизовоїоболонкиноса (pars olfactoria tunicae mucosae nasi). Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину носової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітини – хеморецептори. Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітин – нюховінервовіволокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15-20 нюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus olfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху. Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I]) I пара черепних нервів Рецептор нюху розміщений у нюховійчастиніслизовоїоболонкиноса (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior). Рецепторнийшар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховиминейросенсорними(чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares). У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюховізалози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару. Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховимивійками (cilia olfactoria). Центральнівідросткирецепторнихнюховихклітин формують 15-20 нюховихниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху. Таким чином: - тілапершихнейронів нюхового шляху розміщені в слизовійоболонціверхньогоі задньоговідділівносовоїпорожнини(cavitas nasi); - тіла других нейронів – у нюховій цибулині. Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів. Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами: - медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis); - латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis); - проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху. Орган смаку (organum gustatorium; organum gustus) Орган смаку має: - смаковібруньки; смаковічашечки (gemmae gustatoriae; caliculi gustatorii), що утворюють периферійнийвідділсмаковогоаналізатора; - смаковупору; смаковийотвір (porus gustatorius), який є на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової оболонки. У людини є близько 2000 смаковихчашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae gustatoriae), які сприймають відчуття смаку. Вони розміщені в слизовій оболонці (tunica mucosa): - язика (lingua); - м’якогопіднебіння (palatum mole); - надгортанника (epiglottis). Найбільше їх є в жолобуватихсосочках та листоподібнихсосочкахязика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а також грибоподібнихсосочках (papillae fungiformes). Рецепторнимелементом смакових бруньок є сенсорно-епітеліальніклітини. Кожнасмаковабрунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервовихзакінчень периферійних відростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних нервів. Ці закінчення утворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про відчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора. У ділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни (chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою частиною лицевого нерва (n. facialis). У ділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико-глоткового нерва (n. glossopharyngeus). У ділянці кореня язика (radix linguae) та надгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами блукаючого нерва (n. vagus). Ці чутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками чутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X черепних нервів. Центральні відростки перших нейронів, що йдуть у складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів (nervi craniales), доходять до смакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщене в довгастому мозку (myelencephalon) – другі нейрони. Аксони других нейронів прямують до таламуса (thalamus), де розміщені тіла третіх нейронів. Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку. Завдяки зв’язкам підкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae oblongatae), що контролюють ковтання і жування, – забезпечується рефлекс блювання на неприємну на смак їжу. ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum commune) Загальний покрив (integumentum commune) складається з: - шкіри (cutis); - підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis). Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища. У шкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення. Шкіра має: - борозни шкіри (sulci cutis); - гребені шкіри (cristae cutis); - тримачі шкіри (retinacula cutis); - дотикові валочки (toruli tactiles); - лінії розтягів (lineae distractionum). Шкіра (cutis) виконує такі функції: - терморегуляції; - обміну речовин; - газообміну (дихання); - видалення шкідливих речовин з потом; - депо енергетичних ресурсів; - контактної рецепції навколишніх подразнень (тиску, дотику, температури та болю). Шкіра (cutis) складається з: - надшкір’я (epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс; - дерміса; власне шкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із: - волокнистої сполучної тканини; - еластичних волокон; - м’язових волокон. Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари: - роговий шар (stratum corneum), він є поверхневим; - блискучий шар (stratum lucidum); - зернистий шар (stratum granulosum); - шипуватий шар (stratum spinosum); - основний шар (stratum basale), він є найглибший. Основний шар (stratum basale) є джереломпоновлення усіх шарів надшкір’я. В основному шарі (stratum basale) розміщуються клітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри. Дерміс;власне шкіра, дерма (dermis; corium) складається з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові й еластичні волокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri). Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів. У дермі розрізняють: - сосочковий шар (stratum papillare); він має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів та нервових закінчень; - сітчастий шар (stratum reticulare), що складається з сітки щільно переплетених колагенових волокон та невеликої кількості еластичних і ретикулярних волокон. Цей шар містить корені волосся і залози шкіри. У верхньому шарі дерміса залягають: - кровоносні капіляри; - лімфатичні капіляри; - кінцеві нервові тільця. Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин. У шкірі є численні нервові закінчення (terminationes nervorum). Похідними надшкір’я є: - волосся (pili); - нігті (unguis); - залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на: - потові залози (glandulae sudoriferae); - сальні залози (glandulae sebaceae); - молочні залози (glandulae mammariae). Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім: - долонь (palma); - підошов (planta); - перехідної частини губ рота (pars anterior labiorum oris); - голівки статевого члена (glans penis); - внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii penis); - малих соромітних губ (labia pudendi). Волосся (pili) має: - стрижень (scapus pili), який виступає над поверхнею тіла; - корінь (radix pili). Корінь волосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною волосся (pili). Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумці – волосяному мішечку (folliculus pili), в який відкриваються сальні залози (glandulae sebaceae) і вплітається м’яз-випрямляч волосся (m. arrector pili). Улюдини розрізняють такі види волосся (pili): - пушок (lanugo), який вкриває всю шкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених; - волосся голови (capilli); - брови (supercilia); - вії (cilia); - борода (barba); - вушне волосся (tragi); - волосся ніздрів (vibrissae); - пахвове волосся (hirci); - лобкове волосся (pubes). Ніготь (unguis) – це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається його ріст. У нігті (unguis) розрізняють: - корінь нігтя (radix unguis); - тіло нігтя (corpus unguis); - вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis); - прикритий край (margo occultus); - бічний край (margo lateralis), який оточений валиком нігтя (vallum unguis). Ніготь має місячко (lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розміщене біля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis). Зверху корінь нігтя (radix unguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизу – піднігтя (hyponychium). Волосся (pili) і нігті (ungues) належать до придатків шкіри. Залози шкіри є похідними шкіри і поділяються на: - сальні залози (glandulae sebaceae); - потові залози (glandulae sudoriferae). Грудь (mamma), абогрудна залоза (glandula mammaria). За попередньою анатомічною номенклатурою (PNA) грудь називалася молочною залозою (glandula mammaria). Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза (glandula sudorifera), яка лежить на фасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні ІІІ-VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою. Права та ліва груді (mamma dextra et sinistra) розділені міжгрудною борозною (sulcus intermammarius). Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори: - грудний сосок (papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber) та отвори молочних протоків (foramina ductuum lactiferorum); - тіло груді (corpus mammae); - підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини (textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia pectoralis) до шкіри молочної залози (cutis glandulae mammariae). Власне грудна залоза (glandula mammaria) має: - пахвовийвідросток; бічний відросток (processus axillaris; processus lateralis); - часткигрудноїзалози (lobi glandulae mammariae), які містять часточкигрудноїзалози (lobuli glandulae mammariae); - молочніпротоки (ductus lactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям часточкових і міжчасточкових молочних ходів; - молочніпазухи (sinus lactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі грудного соска; - груднекружальце (areola mammae), яке має: - кружальцевізалози (glandulae areolares); - кружальцевігорбики (tubercula areolae); Грудна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування новонародженого. Під час вагітності залозиста тканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) збільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце (areola mammae) темніють. Присередньо край грудної залози доходить до груднинної лінії (linea sternalis), збоку – до передньої пахвової лінії (linea axillaris anterior). Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять 15-20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що відокремлені між собою прошарками сполучної тканини. Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розміщені стосовно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae). Навколо грудного соска (papilla mammaria) розміщене грудне кружальце (areola mammae), яке вкрите кружальцевими горбиками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae areolares). Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів. Також там розміщена пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus). Найбільше жирового прошарку є в ділянках сідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах (plantae). На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela subcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum musculosum). У стовщених місцях він має перетинчастий шар (stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata fibrosa). Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на: - повіках (palpebrae); - кліторі (clitoris); - статевому члені (penis); - більшій частині зовнішнього вухa (auris externa); - у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela musculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos). Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки сполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula cutis). Шкіра займає площу 1,5 – 2 м2 залежно від розмірів тіла. Вона є великим полем для різних видів шкірної чутливості (тактильної, больової і температурної). | Образовательный портал Как узнать результаты егэ Стихи про летний лагерь 3агадки для детей |
